Муралов Микола Іванович

Син хуторянина-міщанина Івана Анастасійовича Муралова. Спочатку здобув домашню освіту під керівництвом батька[1]. Потім навчався в сільськогосподарській школі, закінчив її в 1897 році. З того ж року служив керуючим різних маєтків, винокурного й маслоробного заводів. З 1903 року помічник земського агронома в Подольську. Того ж року вступив до РСДРП, більшовик[2].

Брав участь в Московському збройне повстання в грудні 1905 року, після поразки якого втік на Дон. Неодноразово заарештовувався на короткий термін, з 1907 року служив керуючим маєтком в Тульської губернії, одночасно вів нелегальну революційну роботу. У 1914 році, після початку Першої світової війни, призваний в армію. Стає рядовим 215-го піхотного полку в м. Володимирі, потім з полку переведений в 2-у московську роту, в якій служив до лютого 1917 року[3].

Після Лютневої революції 1917 р. став одним з організаторів Московської Ради солдатських депутатів, входить до її президії від більшовиків. Був членом Військової бюро МК РСДРП(б). У вересні стає заступником голови Московської ради солдатських депутатів. У жовтні 1917 член Московського військово-революційного комітету і революційного штабу, один з керівників збройного повстання в Москві. Після перемоги над юнкерами 2 листопада 1917 року Муралов підписав наказ Московського ВРК про перемогу революції в Москві, і в той же день був призначений комісаром Московського військового округу з правами командувача військ. На цій посаді він був з листопада 1917 по лютий 1919 року[3].

19 березня 1919 року прибув до 3-ї армії Східного фронту на посаду члена РВС. У липні 1919 року був призначений членом РВС Східного фронту, в серпні того ж року призначений членом РВС 12-ї армії Південно-Західного фронту.

20 травня 1920 року затверджений 4 Всеукраїнським з'їздом рад членом Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету ВУЦВК

У серпні 1920 року призначений членом колегії Наркомату землеробства. 1 березня 1921 року знову призначений командувачем військ Московського військового округу, в травні 1924 призначений командувачем військ Північно-Кавказького Військового округу, в лютому 1925 року призначений для «особливо важливих» доручень при Революційній військові раді СРСР[3]. Член комісії з організації поховання Леніна.

З 1925 року член Центральної контрольної комісії ВКП (б). У 1925—1927 рр. — начальник військово-морської інспекції Наркомату робітничо-селянської інспекції СРСР, одночасно ректор сільськогосподарської академії імені К. А. Тімірязєва.

Був учасником об'єднаної опозиції, прихильником Льва Троцького. У листопаді 1927 року за участь в опозиції був виведений зі складу ЦКК ВКП(б). На XV з'їзді ВКП(б) (грудень 1927) виступив з промовою, в якій протестував проти порушень внутріпартійної демократії, вимагав звернути увагу на навмисне перебільшення звинувачень, які висувалися до опозиціонерів. На з'їзді був виключений з партії[3][1].

У лютому 1928 року був висланий в місто Тару Омського округу. З цього часу працював на незначних посадах в області господарського управління. У 1929 році переведений в Новосибірськ. Працював інспектором, заступником уповноваженого Зернотресту по Західному Сибіру. Оскільки репресії проти опозиціонерів дедалі посилювалися, після довгих умовлянь у грудні 1935 й січні 1936 написав Йосипу Сталіну два листи, заявивши про розрив з троцькістами і з проханням про відновлення в партії. У 1936 році працював начальником сільськогосподарського відділу Управління робітничого постачання Кузбасбуду в Новосибірську[2][3].

• Муралов Н. И. // Большая биографическая энциклопедия
• Солдат революции, так и не ставший маршалом
• О том, что никогда не забудется