Подольськ

В результаті археологічних розкопок на території міста і району були знайдені кістяні і кремнієві предмети, які відносяться ще до 7 тисячоліття до нашої ери, тобто до епохи мезоліту (VII—V тисячоліття до нашої ери). Перше поселення, стоянка первісних людей була знайдена в Дубровицях, на місці злиття Десни і Пахри.[20]

У залізну добу (VIII—V століття до нашої ери) територію сучасного Подольська населяли представники фіно-угорських (в тому числі, племені меря) і балтійських племен.[20] Під час розкопок на лівому березі Пахри були знайдені глиняні і перші залізні вироби, які датуються цією епохою. Знайдені залишки глиняного посуду, який виготовлявся в той час без застосування гончарного кола і обпалювався на вогнищі.[21] Серед городищ залізного віку виділяється фіно-угорське селище Кузнєчікі, яке займало мис, який впадає в Петрицю, притока Мочі. Тут були знайдені залишки будинку, вогнища, керамічні вироби, грузики дяковського типу.[22] Фіно-угорський вплив відобразився, у тому числі, на місцевій топоніміці: фіно-угри дали назву річці Пахрі.[20]

У IX—X століттях на території Подольского району відбулось розселення слов'янських племен, які стали сусідами з місцевими фіно-уграми.[20] Знахідки археологічних досліджень на території міста (кільця, підвіски, керамічні вироби з сірої і білої глини, виготовлені на гончарному крузі) доказують, що в X—XIV століттях в цій місцевості проживали слов'янські племена в'ятичів.[21] Як і у випадку з фіно-уграми, слов'янська присутність відбилась на назвах місцевих географічних об'єктів: слов'яни дали назви річкам Десна (в перекладі з давньоруської мови — «права», що говорить про рух слов'ян від гирла Пахри до її витоку[22]) і Моча[20].

У XII столітті в руських літописах з'явились свідчення про вятичні міста, перш за все Перемишль Московський, розташованому на річці Мочі (був заснований Юрієм Долгоруким в 1152 році) недалеко від сучасного Подольська.[23] До XVII століття роль Перемишля знизилась, і в цей же час воно вже називалося в писцових книгах не містом, а городищем[20].

Перша письмова згадка про місцевих жителів відноситься до 1627—1628 років. З початку на території міста розташовувалось село Подол, яке було вотчина московського Данилова монастиря аж до 1764 року і входило в склад Московського повіту Молоцького стану.[21] Окрім хліборобства і городництва жителі займались перевезенням (перевозили через Пахру вози, сани, карети), мали постоялі двори з кабаками, видобували бут, білий камінь і «подольський мармур». В Москву вивозили в основному продукти харчування, з Москви — мануфактурні вироби. Наприкінці XVII століття в Подолі був відкритий за вказівкою царя Петра I поштовий стан «Пахра Тульска». Жителі села відносились до категорії державних селян, що значно полегшувало їхнє життя у порівнянні з приватновласними селянами (податки, які вони платили державі, були нижчі).[21]

У 1764 році пором через Пахру був замінений плавучим мостом, а будівництво Кримського тракту покращило економічну ситуацію в селі. В цьому ж році була проведена секуляризація монастирських земель: село стало економічним, тобто перейшло під управління державної колегії економії (1764—1781).

За наказом імператриці Катерини II 5 жовтня (15 жовтня) 1781 року село Подол було перетворене в місто, яке стало центром Подольського повіту Московської губернії.[24] До того часу в Подольську нараховувалось 108 дворів і 856 жителів. Основним заняттям жителів був видобуток буту і білого каменя, з якого, наприклад, була зведена знаменита церква Знамення Пресвятої Богородиці в Дубровицях. 20 грудня (31 грудня) 1781 року місту був присвоєний герб: «Два золоті, які використовують каменотеси інструменти, у блакитному полі; в знак того, що жителі сим промислом збагачуються».[24]

16 січня 1784 року був затверджений «прожектований» регулярний прямокутний план забудови міста з продольно-поперечною сіткою вулиць. Місто було поділене на 20 кварталів. Дев'ятнадцятий називали «міщанським», сімнадцятий — «дворянським», а між — «вісімнадцятий» — «купецький».[24] Сліди старовинного планування збереглись на правому березі Пахри, вздовж центральної планувальної осі московської дороги.

У 1796 році, за наказом імператора Павла I, Подольськ став заштатним містом, а поштовий стан був переведений в село Молоді. Поштова станція була відкрита тільки в 1801 році, а в 1802 році, за наказом Олександра I, Подольськ знову став центром уїзда[24].

У вересні 1812 року в місті нетривалий час перебували французькі війська, які завдали йому відчутної шкоди. На згадку про ці події в місті був зведений Троїцький собор (нині стоїть у центрі міста, навпроти БК ім. Карла Маркса).

Памятник-обелиск гренадерам Мілорадовича на Соборній площі.

Розквіт громадського життя в Подольську відноситься до часів генерал-губернаторства в Москві графа А. А. Закревського, у якого поблизу Подольська був маєток — село Івановське (тепер знаходиться в межах міста). До того часу відноситься розквіт в місті кам'яного зодчества, з'явився міський парк (в теперішній час Міський парк ім. Віктора Талаліхіна)[24].

Розвитку міста сприяло прокладене в 1844—1847 державне Варшавське (Брест-Литовське) шосе. В 1864 році був збудований дерев'яний міст через Пахру, але він простояв близько року, після чого обрушился. Новий міст був побудований військовими інженерами вже за системою американського інженера Гау, завдячуючи чому проіснував 60 років. До середини XIX століття площа міста становила вже 106 га. У 1866 році до Подольська прокладена Московсько-Курська залізниця, яка дала поштовх розвитку місцевої промисловості.

Торговий капітал, нажитий на постоялих дворах, призвів до появи в місті приватних заводів. Найвідомішими з них в першій половині XIX століття були Воскобільний, Броварний, Шкірний і Солодовінний заводи. В першій половині століття Подольськ залишався, у великій мірі, містом купців і міщан, тому головну роль продовжувала відігравати торгівля. Але в другій половині XIX століття Подольськ став містом промислового капіталу, почався стрімкий розвиток промисловості. В 1875 році був відкритий цементний завод Пороховщикова (в 1913 році 95 % всього вантажу, який відправлявся з Подольська, був цемент).

У 1900 році американська компанія «Зінґер», яка займалась збором швейних машин, купила ділянку землі в Подольську, приступивши до будівництва свого першого в Росії заводу.[25] Сама компанія «Зінґер» появилась на російському ринку ще в 1860-х роках. Але до будівництва заводу в Подольську вся продукція завозилась з-за кордону, що значно збільшувало вартість швейних машин. Якраз бажання уникнути здорощення продукції в значній мірі підштовхнуло «Зінґер» до будівництва свого заводу в Росії. Випуск першої продукції (побутових швейних машин) був налагоджений в Подольську вже в 1902 році.[25] Приріст виробництва на заводі продовжувалось аж до революції 1917 року. До 1917 року на його території розташовувалось 37 виробничих корпусів і працювало понад 5 тисяч працівників[26]. У 1915 році один з корпусів «Зінґера» був переданий в оренду евакуйованому з Прибалтики військовому заводу «Земгор», який випускав військові снаряди. В цьому ж році розпочалось будівництво кабельного заводу Московським товариством міднопрокатних і кабельних заводів, але через революції воно не було завершено.[27] Разом із ростом промислового виробництва в місті був відмічений і демографічний ріст, при цьому в місті спостерігались найвищий рівень приросту населення серед міст Московської губернії.

Недивлячись на значні успіхи в економічному житті, ситуація в соціально-політичній сфері життя міста наприкінці 1910-х років була складна, як і всюди в країні. Переорієнтація економіки на виробництво військової продукції, збільшення робочого дня, перебої в постачанні продуктів і інші фактори вели до підсилення незадоволення працівників. В місті почалась більшовицька пропаганда через лікарняні каси, драматичні гуртки, кооперативи. В ніч на 28 лютого 1917 року в Подольську з'явилися перші вісті про свержении монархії, а на наступний же день пройшли мітинги (близько 7 тисяч людей[28]) на підтримку робочих Петрограду і Москви.[26]

Тоді ж в місті була утворена Подольська Рада робочих депутатів, яка складалася із 150 людей. Головою виконкому Ради був обраний більшовик Н. Г. Чижов.[28] В Раду були також обрані меншовики, есери, анархісти. 1 березня при підтримці солдат була розформована поліція і створена народна міліція, встановлений контроль над телеграфом. В цей же день Рада була перейменована в Подольська рада робочих і солдатських депутатів. 22 березня на підприємствах міста був уведений 8-годинний робочий день, сформовані фабрично-заводські комітети.[26] В зв'язку з тим, що Тимчасовий уряд відмовився фінансувати діяльність Рад, було введено самообкладення: робочі Подольська відраховували від 0,5 до 2 % в фонд Ради.[29]

Одночасно в Подольську був утворений орган Тимчасового уряду — уездний комітет суспільних організацій на чолі з Тихомировим.[30]

У цей же час проходило поступове зміцнення позицій більшовиків і збільшення їх прибічників. 3 березня було проведене зібрання, присвячене питанню про створення уездного комітету РСДРП. В середині березня в Подольську пройшов другий партійний з'їзд, згідно з рішенням якого був утворений Подольський уездний комітет РСДРП.[30] Одночасно було взято курс на поглиблення революції і перетворення її з буржуазно-демократичної в соціалістичну. 11 (24) червня вийшов в світ перший номер газети «Вісті Подольської Ради робочих і солдатських депутатів» (сучасний «Подольський робочий»), яка стала важливою складовою більшовицької пропаганди[29]

В червні відмічався ріст революційних настроїв робочого класу. В боротьбі проти соціалістичних настроїв велика частина буржуазії Московського регіону була вимушена закрити свої підприємства. Тим не менше, це не вдалось здійснити в Подольську: Подольська Рада робочих і солдатських депутатів, у якого 8 липня 1917 року пройшло об'єднане зібрання, прийняв резолюцію «Про запропоноване закритті фабрик і заводів Подольського уезда», який пропонував ряд антикризових заходів, у тому числі, була створена біржа праці.[29] В цей же час відбулось і загострення відносин між більшовиками і меньшовиками Подольська, які весь цей час дотримувались пасивної поведінки. Остаточне розмежування між ними відбулось 7 червня, коли подольські меньшовики підтримали розстріл мирної демонстрації в Петрограді.

У вересні 1917 року в Подольську були проведені вибори в уездное земство. Більшовики отримали 15 місць з 42 в земстві, і три місця з чотирьох в місті.[29]

Поступово зростав авторитет і влада Рад, як і більшовиків, які контролювали діяльність органу. Це, у свою чергу, загострювало відносини з противниками революції. Так, наприклад, громадянський уездный комісар Кругліков погрожував арештувати фракцію більшовиків в уездному земстві і роззброїти більшовиків.[31] В ніч на 25 жовтня подольський більшовик Евальд, який був делегатом на Другому всеросійському з'їзді рад робочих і солдатських депутатів, телеграфував про початок соціалістичної революції. 25 жовтня було проведено засідання Подольської Ради робочих і солдатських депутатів, на якому було оголошено про свержении Тимчасового буржуазного уряду і переході всієї влади до Рад. Відразу був обраний революційний комітет Подольська, який розробив план захоплення влади в місті, який був здійснений без спротиву вже в той же день.[31] Ситуація значно ускладнювалась тим, що в Москві при владі залишався Тимчасовий уряд. Але революційний комітет вирішив не відповідати на ультиматуми, присікаючи все спроби колишніх урядових чиновників повернути собі владу в місті. 29 жовтня в Подольську були зупинені все промислові підприємства, а в Москву відправлений загін добровольців для участі в боях.[31] Після встановлення в Москві радянської влади вона остаточно закріпилась і в Подольську.

Перші роки після свержения монархічної влади в Росії були достатньо складними для Подольська: відбулось зниження темпів промислового виробництва, збільшилось безробіття, залишались невирішеними продовольча і транспортна кризи. Облік і контроль над місцевим виробництвом в Подольську здійснювалось Подольським уездним комітетом партії через радянські органи.[31] Одночасно почалось будівництво соціалістичної економіки, яке виразилось, перш за все, у націоналізації підприємств. Так, в 1917 році компанія «Зінгер» передала свій завод в місті в оренду Тимчасовому уряду, а в листопаді 1918 році він був націоналізований радянською владою, що призвело до зупинення основного виробництва. Перші радянські швейні машини стали випускати на заводі тільки в 1924 році.[25] Також були націоналізовані цементний і снарядний заводи.

Початок Громадянської війни примусив радянську владу відновити військове виробництво. Так як більшість військових заводів в Росії були окуповані білогвардійцями, було вирішено побудувати новий патронний завод в Подольську. Він зайняв частину снарядного заводу «Земгор». З восени 1919 року на ньому стали виготовляти гільзи, перероблюватись іноземні патрони.[32] 2 травня 1919 року в Подольську був відкритий Подольський паровозоремонтний завод (в майбутньому Завод імені Орджонікідзе), який був розгорнутий на території кабельного і міднопрокатного заводів.[27]

За роки Громадянської війни відбулось значне скорочення чисельності населення міста: в 1920 році в ньому проживало всього близько 12 тисяч людей.[33] Але після закінчення війни і початку промислового росту в середині 1920-х років Подольск знову почав швидко рости: у 1926 році чисельність населення становила 19,8 тисяч людей (це навіть призвело до перенаселення міста через ветхість житлового фонду й ріст безробіття). У ці роки відбулось відновлення промислового потенціалу міста, були знову запущені багато підприємств, було налагоджено виробництво текстильного обладнання, а в 1923 році — відновлено будівництво житлових будинків.[33]

В роки перших п'ятирічок був відмічений подальший промисловий ріст в місті. В 1931 році Подольський паровозоремонтний завод був перетворений в Крекінг-електробудівельний (в рекордно короткий термін був виготовлений перший радянський крекінг-апарат для нафтової промисловості)[34]. Були збільшені потужності машинобудівного заводу і обсяги випуску швейних машин, які тепер повністю збиралися з вітчизняних деталей; в 1932 році на території заводу був введений найбільший в Європі літейних цех, а в 1935 році на ньому стали випускати мотоцикли ПМЗ-А750.[35] В 1935 році в місті був відкритий Подольський акумуляторний завод, що став з дня заснування першим в СРСР за обсягами виробництва стартерних акумуляторних батарей.[36] Були збудовані і інші великі підприємства (хлібзавод, завод фруктових вод, м'ясокомбінат, літейно-прокатний завод та інші).

Розвиток промисловості призвів і до росту чисельності населення міста: у 1926 році в Подольську проживало 19,7 тисяч людей, у 1939 році — 72 тисячі.[37] Через дефіцит земель 30 квітня 1930 року рішенням президіуму ВЦВК в межі міста були включені села Виползово, Добрятіно, Івановське, Шепчики і селище цементного заводу, а в 1936 році — Беляєво, Кутузово, Сальково, Фетищево і ліси місцевого значення. Одночасно забудовувались Північне і Південне селища заводу ім. Орджонікідзе.[38] В середині 1930-х років Мособлпроект розробив план «Великого Подольська», який передбачав розподіл міста на житлову і виробничу зони. В ці роки були зведені нові житлові квартали, проведена модернізація житлово-комунального господарства.[39]

В роки Другої cвітової війни Подольськ був прифронтовим містом. Хоча місто бомбили мало, все ж було здійснено декілька нальотів німецької авіації, які старались вразити два об'єкти: міст через річку Пахру і будинок банку на Стрілці (сьогодні — площа Леніна).[40]

Значну допомогу фронту надали подольські промислові підприємства, які в роки Другої світової війни перевели всі потужності з випуску цивільної продукції на виробництво для оборонної промисловості: виготовляли боєприпаси, ремонтували танки та іншу військову техніку. Машинобудівний завод імені Орджонікідзе випускав бронекорпуси для танків Т-40 і штурмовиків Іл-2. До листопада 1941 року завод був повністю евакуйований з Подольська. На його місці був розгорнутий номерний завод з виробництва протитанкових їжаків, лопат, бронепаровозів, а в 1942 році ще й евакуйований з Таганрогу завод «Червоний котельщик», який продовжив в місті котельне виробництво.[41] 1 січня 1942 року воїнам 43-й армії працівниками Машинобудівного заводу імені С. Оржонікідзе був переданий знаменитий бронепоїзд «Подольський робочий».[42]

Впродовж 1939—1940 років в Подольську були створені артилерійське і піхотні училища, у яких навчалось понад 3 тисяч курсантів. 5 жовтня 1941 року подольські курсанти були підняті на тривогу і протягом декількох днів під час жорстоких боїв обороняли Малоярославець; більшість курсантів загинули. Подольські курсанти разом з частинами 43-ї армії утримали натиск німецьких військ і допомогли виграти час для підтягування резервів до Москви. Окрім того, 11 вересня 1943 року в Подольськ з літнього табору Амерово була переведена Центральна жіноча школа снайперської підготовки, яка діяла 27 місяців[43]. А 27 жовтня 1941 року в повітряному бої біля Подольська загинув військовий льотчик, Герой Радянського Союзу, який збив 6 літаків і одним із перших застосував нічний таран, Віктор Васильович Талаліхін[44].

Після закінчення війни підприємства міста були переведені на виробництво мирної продукції, що спочатку викликало різке скорочення виробництва (на 1946 рік у 3 рази у порівнянні з воєнним періодом). Але вже в 1948 році промислові показники перевищили довоєнний рівень.[45] Проводилась механізація виробництва, розгорнувся рух за відмову від дотацій, новий імпульс був даний стахановському руху. У 1950-х роках промисловий розвиток Подольська продовжувався. Були запущені ряд нових заводів: будівельних машин, буддеталей і хіміко-металургічний (1954[46]), завод круглих емальпроводів (1956[47]). На початку 1950-х років був переглянутий і уточнений генеральний план міста. Згідно з ним будівництво житлових будинків в основному було сконцентроване в південно-західній частині Подольська, а в східній частині воно було заборонене.[48] 10—11 червня 1957 року в місті пройшли масові заворушення, викликані вбивством працівником міліції затриманого водія. Не зважаючи на те, що влада кваліфікувала виступи як хуліганські дії групи п'яних громадян, у них брало участь близько 3 тисяч людей.[49] В 1959 році в місті вже проживало 129 тисяч людей.[37]

Усі наступні роки промислові підприємства Подольська добивались значних успіхів, що позитивно відображалось на розвитку міста в цілому та якості життя його населення. У 1960-х роках Подольськ був нагороджений пам'ятним прапором МК КПРС, Мособлради, МОСПС і МК ВЛКСМ.[50], а 18 січня 1971 року за успіхи, досягнуті працівниками міста в промисловому виробництві, — орденом Трудового Червоного Прапора. У 1962 році виконком Мособлради затвердив новий генеральний план Подольська: передбачувалась забудова на основі прогресивних методів містобудівництва, зведення великих мікрорайонів з населенням 6—10 тисяч людей. В межу міста було також включене робітниче селище Ново-Сирово.[51] В 1979 році чисельність населення Подольська становила 201,7 тисяч людей, таким чином, він став першим серед міст Підмосков'я який досяг 200-тисячну межу.[52]

Площа Леніна. На задньому плані — Будинок книги

На початку XXI століття Подольськ — це один з найбільших промислових центрів Московській області, на території якого діють більше десяти великих промислових підприємств різних галузей. Крім цього, Подольськ є одним із центрів високотехнологічної науки: в ньому розташовано велика кількість підприємств науки, які мають всеросійське значення і зв'язаних, в основному, з атомним машинобудуванням і атомними дослідженнями. З 1992 році в Подольську діє Подольська торгово-промислова палата, активно розвивається малий бізнес.

1 травня 2001 року в місті було відкрито тролейбусний рух. На теперішній час в Подольську працюють 5 тролейбусних маршрути.

У 2004 році наділене статусом міського округу. У 2006 році місто відсвяткувало своє 225-річчя.

Житлові будинки і станція переливання крові на вулиці Кірова

У місті розташований 1586-й Окружний військовий клінічний шпиталь Московського військового округу, 3 міських лікарні (Центральна, № 1 і № 2), Станція швидкої медичної допомоги, наркологічний, шкіро-венерологічний, психоневрологічний, туберкульозний, лікувально-фізкультурний диспансери, міська, дитяча і стоматологічна поліклініки, ветеринарна клініка.

До 2010 року в Подольську повинен з'явитися Федеральний перинатальний центр на 150 місць, у якому будуть надавати допомогу в області акушерства, гінекології і неонатології, а також інша висококваліфікована допомога. Вартість проекту оцінюється в 1,6 млрд рублів.[83]

У 2008 році в сфері охорони здоров'я Подольська працювало 3462 людей, у тому числі 708 лікарів і 1447 середніх медичних працівників.[84]

У 2008 році в Подольську діяло 28 загальноосвітніх шкіл (з них 6 закладів підвищеного статусу); 2 початкові школи — дитячі садки; 1 вечірня школа; 4 заклади додаткової освіти; 3 заклади для дітей-сиріт і з вадами в розвитку (школи-інтернати V і VIII видів, дитячий будинок); 43 дошкільні освітні установи; 2 заклади забезпечення. Крім цього, у місті діє ряд недержавних освітніх закладів, 3 заклади середньо-професійної освіти (Подольский колледж, Подольський коледж сервісу, Подольське медичне училище).[85]

Дошкільною освітою в місті охоплено 6574 дітей. Забезпеченість місцями в дитячих садках в 2008 році становила 80 %.[86]

2008 року в системі освіти Подольська працювало близько 3360 людей, з них педагогів — 2159 людей. Кількість учнів у загальноосвітніх закладів міста того ж року становила 17511 людей.[86] 2006 року три міські ліцеї — № 1, 5 і 26 — стали власниками грантів національного проекту «Освіта», за яким кожна школа отримала 1 млн рублів. 2007 року ще 3 загальноосвітні заклади (ліцей № 23, школа № 21, гімназія № 4) стали переможцями конкурсу загальноосвітніх закладів, які успішно реалізовують інноваційні програми розвитку.[87] У 2007—2008 навчальних роках переможцями цього конкурсу також стали школи № 8, № 29 та гімназія № 7.[86]

Вища освіта за 29 спеціальностями надає 7 вищих навчальних закладів[85]:

Троїцький собор

Воскресенська вулиця, церква Христового Воскресіння (1728). Початок XX століття. В цей час відновлена

На території міста розташовано декілька православних церков, серед яких виділяються Собор Трійці Живоначальної (також відомий в народі як Свято-Троїцький собор або Троїцький собор) і церква Воскресіння Словущого (Обновлення храму Воскресіння Христового в Єрусалимі).

Найвідомішою з них є Троїцький собор, збудований в 1819—1832 роках на честь перемоги у франко-російській війні 1812 року[88] і який являє собою п'ятибанний собор в стилі ампір з тринефною трапезною і триярусною дзвіницею.[89][90] Серед храмів південного Підмосков'я Троїцький собор єдиний має п'ятиглаве завершення.[88] Архітектором собору є Осип Іванович Бове, знаменитий реконструкцією Москви після пожежі 1812 року.[91] Троїцький собор створювався як композиційний центр міської забудови, тому для його будівництва був обраний високий пагорб над річкою Пахрою. Троїцький собор має свої святині: це Єрусалимська ікона Божої Матері, почитаемая подольчанами за визволення в 1866 році міста від холери, два мощовики з частинами мощей 140 святих, ікона новомучеників Подольських.[88] В роки радянської влади Троїцький собор був єдиним чинним міським собором Московської області.[89]

Одною з найстаріших церков Подольська є церква Воскресіння Словущого (або просто Воскресенська церква) на Червоній вулиці, яка згадується ще в писцових книгах 1627—1628 року, коли на території сучасного міста розміщувалось село Подол, яке є вотчиною московського Данилова монастиря.[21] Перша церква була дерев'яною, що стало причиною пожежі в 1722 році. В 1728 році в Синодальний Казенний приказ було направлено звернення про будівництво кам'яного храму. Але після отримання дозволу, зведення храму затягнулось на 40 років.[92] Наприкінці XVIII століття Воскресенська церква стала соборним храмом міста, а соборний настоятель — благочинним церков Подольського округу Московської єпархії.[93] Але після побудови Троїцького собору храм став міською цвинтарною церквою. В середині столітті церква була відремонтована, був відновлений самостійний приход.[93] Але з встановленням радянської влади була проведена конфіскація церковного майна, а в березні 1929 року Воскресенська церква була закрита. Навіть існували плани з перепланування православного храму під краєзнавчий музей з революційним відділом в головному вівтарі церкви.[92] В наслідок церква була значно зруйнована (в тому числі, знищена дзвіниця), і вона була перетворена в майстерню з виготовлення надгробних пам'ятників. На сусідньому цвинтарі, де були поховані померлі від епідемії холери 1848 року і закритому 1924 року, був побудований індустріальний технікум, а також встановлена спортивний і дитячий майданчики. Пізніше церква використовувалась і під інші господарські ціли.[21] Перша божественна літургія відбулась тільки 1995 року. В період з 1995 по 1999 роки Воскресенська церква була фактично відроджена.[92]

Одною з відомих атракцій міста є колишня садиба Івановське, у якій в теперішній час розміщені краєзнавчий музей і музей професійної освіти Росії. Вперше Івановське, як вотчина власність, згадується в писцових книгах 1627 року.[94] Наприкінці XVII століття садиба належала окольничему Івану Івановичу Головіну і його нащадкам, у другій половині XVIII століття — фельдмаршалу Михайлу Федотовичу Каменському. Наприкінці XVIII століття Івановське перейшло у власність сенатору, двоюродному діду Льва Миколаєвича Толстого, графу Федору Андрійовичу Толстому. Саме за його замовленням був створений художній комплекс садиби.[95] Композиційна вісь садиби проходить під'їзною алеєю, через центр садибного палацу і дальше терасами до річки Пахри. У центрі ансамблю — триповерховий корпус. Корпуси-крила витягнуті вздовж Пахри, вперед витягнуті бокові флігелі. Недалеко від парадного в'їзду розташований парковий павільйон. В лінію з головним будинком було збудовано двоповерхову будівлю театру, на бік від якого знаходився господарський двір.[95] Після смерті Федора Толстого маєток перейшов до графа, генерал-губернатора Фінляндії (1823), Москви (1848—1859) Арсенію Андрійовичу Закревському, який провів реконструкцію Івановського: були надбудовані переходи, які з'єднюють центральну частину корпусу з крилами, у східному крилі розташувалась церква, була встановлена огорожа з кам'яними воротами.[95] Пізніше Івановське було власністю графині Аграфени Федорівни Закревської, графині Софії Василівни Келлер і сім'ї Бахрушиних, які в 1916 році безкоштовно передали маєток Московському міському самоуправленню для влаштування лікувально-виховного закладу для дітей-сиріт.[94]

Землі, на яких в наш час^[коли?] розташована колишня садиба Плещеєво, відомі ще з XIV століття, коли вони належали чернігівському князю Федору Бяконту. Його молодший син, Олександр, який був боярином Дмитра Донського за свою широкоплечу фігуру отримав прізвисько Плещей, став родоначальником знаменитого роду Плещеєвих (звідси і назва садиби).[96] В XVII столітті ці землі перейшли боярам Морозовим, а в подальшому — Василю Петровичу Поспелову (на його честь селяни назвали маєток Плещеєво Поспєловим або Поспєлковим). З другої половини XVII століття Плещеєво-Поспєлово належало статському раднику Олександру Івановичу Перепечину.[96] На початку XIX століття Плещеєво перейшло до князю Олександру Олександровичу Черкасському, який в 1820 році замовив в архітектора Євграфа Дмитровича Тюріна проект своєї садиби. В результаті був збудований цегляний головний будинок в стилі класицизму і перший поверх людського флігеля (другий поверх був пізніше зведений архітектором Дмитром Андрійовичем Корицьким). Пізніше маєток був власністю сім'ї Лазарових, а потім фон Мекк. На їх запрошення в 1884 і 1885 роках в Плещеєво гостював російський композитор Петро Ілліч Чайковський[97], який написав тут «Концертну фантазію».[98] В 1908 році власники передали садибу цементному заводу. В 1919 році в маєтку розміщувалась дитяча виправна колонія, з 1925 року — туберкульозний диспансер, у роки Другої світової війни — Подольська жіноча школа снайперів.[96]

Варто відвідати також будинок-музей В. І. Леніна (сім'я Ульянових деякий час проживала в Подольську, і Ленін не раз відвідував місто).

В місті розташоване багато пам'ятників, пам'ятних знаків, меморіальних таблиць. Найвідомішими з них є:

• Пам'ятник Леніну. Скульптор — З. І. Азгур, архітектор — Л. П. Земсков.[99] Встановлений на центральній площі міста, названої на його честь, 29 жовтня 1958 року. Лідер Жовтневої соціалістичної революції побував в місті в липні 1900 року. Раніше, у травні 1898 року, у Подольську оселилася сім'я Ульянових. В місто йшли листи Леніна, який в той час знаходився в засланні в Сибірі, з дорученням видання його праць, у зв'язку з революційним підпіллям. В дні, проведі в Подольську, Ленін продумав важкі питання транспортування першої загальноросійської нелегальної марксиської газети з-за кордону в Росію, позначені нелегальні явки і адреси (все те, що забезпечило вихід в світ «Іскри»).[100]
• Пам'ятник Курсантам Подольських військових училищ, які разом з частинами 43-й армії утримали натиск німецько-фашистських військ і допомогли виграти час для підтягування резервів до Москви. Автори: скульптори — Ю. Ричков і А. Мямлін, архітектори — Л. Земсков і Л. Скорб.[101] Відкритий 7 травня 1975 року на перехресті вулиці Кірова, Паркової вулиці і Архівного проїду. На пам'ятнику з нержавіючої сталі зображені троє курсантів (двоє з них тримають автомати, третій — тримає ліву руку піднятою), у верхній частині — зірка, ззаду пам'ятника — схема бойових дій подольських курсантів. Справа від пам'ятника розташований супровідний напис: «Мужності, стійкості, безсмертному подвигу подольських курсантів присвячується», зліва на земляному бруствері — довгоствольна пушка.
• Архітектурно-скульптурний ансамбль на Площі 50-річчя Жовтня, присвячений Другій Світовій війні 1941—1945 років. Автори — Ю. Любімов і Л. Земсков. Встановлений в листопаді 1971 року.[102] На великій бетонній плиті висічені радянські солдати, які рвуться в бій з гранатами і автоматами, а також слова: «Героям-подольчанам, життям своїм захистившим Батьківщину, честь і свободу». Перед меморіалом горить вічний вогонь. Справа від нього розташована стела.
• Пам'ятник-обеліск гренадерам Мілорадовича, павшим на Подольській землі 1812 року. Відкритий 2 жовтня 1912 року до 100-річчя франко-російської війни 1812 року. В роки радянської влади був перероблений в пам'ятник Карлу Марксу, але 1995 року був відновлений.[102] Розташований на Соборній площі перед Троїцьким собором між вулицями Великою Зельоновською, Лютневою і Революційним проспектом. Увінчаний Олександрівським гербом. На пам'ятнику таблиця: «22 вересня 1812 року. Росіяни під керівництвом Генерала Мілорадовича, воюючи весь день між с. Вороновим і Тарутіним з корпусом Мюрата, перегородили французам шлях до табору російської армії на чолі з Кутузовим».
• Пам'ятник Віктору Васильовичу Талаліхіну. Скульптор — З. І. Азгур, архітектор — Л. П. Земсков. Відкритий 9 травня 1960 року на засоби, зароблені комсомольцями. Розміщений в Центральному міському парку ім. В. В. Талаліхіна. Пам'ятник являє собою бюст героя на гранітному постаменті. На постаменті — надпис «Віктору Таліліхіну» і металічна дошка з його біографією і описом подвигу.
• Пам'ятник Михайлу Ілларіоновичу Кутузову. Скульптор — Удалова С. М., архітектори — Любарська О. Г., Кудріна С. В. Відкритий в 1995 році. Розміщений в мікрорайоні Кутузово на перехресті вулиць Соснова і Бородинська. Являє собою 22-метрову композицію, на вершині якої скульптура Архангела Михаїла з нержавіючої сталі.[103]
• Пам'ятник Катерині II. Скульптор — Рожников А. А., архітектор — Тихомиров М. В. Відкритий 14 вересня 2008 році. Розміщений в Катерининському сквері недалеко від Вокзальної площі. На пам'ятнику запечатлена імператриця в момент підписання Указа від 5 жовтня 1781 року, де значиться запис: «…всемилостивейше повелеваем переименовать городомъ экономическое село Подолъ…»[104]
• Пам'ятник Олександру Сергійовичу Пушкіну. Автор: Віктор Михайлович Михайлов. Відкритий 6 червня 1999 року і встановлений до 200-річчя з дня народження поета. Розташований в сквері справа від будинку Адміністрації Подольська (пропонувались і інші місця для встановлення: маєток Івановське, сквер перед БК Лепсе, площа-сквер біля старого міського комітету). Па'мятник являє собою бюст поета з червоно-коричневого граніту, який стоїть на колоні з чорного граніту. Розташування рук поета близьке до портрету Кіпренського, при цьому права рука покладена на плече, а ліва — на бюст. На постаменті напис: «Мой друг, отчизне посвятим души прекрасные порывы».[105]
• Бронзова скульптура «Правосуддя». Автор — Д. В. Кукколос. Встановлена 23 грудня 2005 року на території нової будівлі Подольського міського суду. Подольськая богиня правосуддя має класичні атрибути (ваги, меч, пов'язка на очах), а також тримає в правій руці щит з зображенням гербу Росії.[106]

Головний вхід в БК ім. Лепсе

В місті діє краєзнавчий музей, історико-меморіальний заповідник «Подолля», музей профтехосвіти Росії, виставковий зал, 9 будинків культури (найбільші — БК ім. Лепсе, БК «Жовтень», БК ім. Карла Маркса), кіноконцертний зал.

Подольский краєзнавчий музей був відкритий 11 червня 1971 року і в наш час^[коли?] розташований в західному флігелі садиби «Івановське». Експозиція музею присвячена історії міста Подольська і його околиць. Експозиційно-виставкова площа становить 150 м², середня кількість відвідувачів в рік — 35,5 тисяч людей. В структурі музею також є архів, наукова бібліотека і експертна група.[107]

Особливу увагу представляє історико-меморіальний музей-заповідник «Подолля», відкритий 7 листопада 1937 року і який розміщений в будинку вчительки В. П. Кедрової, де у 1900 році жили рідні В. І. Леніна. Основу музею складає будинок-музей Леніна, крім того, постійна експозиція також присвячена історії, культурі і побуту Подольська XIX—XX століття. Експозиційно-виставкова площа становить 300 м², паркова — 13,1 га, середня кількість відвідувачів в рік — 1700 людей. В структурі музею є наукова бібліотека і експертна група.[108]

Кінотеатр «Батьківщина»

В місті є розгалужена бібліотечна система, яка включає в себе 16 бібліотек. Найважливіші з них — Центральна міська бібліотека, розташована на вулиці Свердлова і яка має 13 філій, і Центральна міська дитяча бібліотека, розташована на Революційному проспекті. В останні роки в багатьох з них були проведені капітальні ремонти, організовані комп'ютеризовані робочі місця для читачів, створюється локальна мережа для організації єдиного інформаційного простору.[87] У 2007 році послугами муніципальних бібліотек скористались понад 40 тисяч читачів, а загальний бібліотечний фонд становив понад 500 тисяч екземплярів книг.[109] В 1886 році в Подольську була видана перша брайлевська книга російською мовою.[110]

З 27 червня 1977 року в місті діє Подольський виставковий зал, у якому одночасно розміщується не менше чотирьох експозицій. Постійна експозиція присвячена Великій Вітчизняній війні. Експозиційно-виставкова площа становить 1100 м², середня кількість відвідувачів в рік — 22 667 людей.[111] На території колишнього заводу фруктових вод в цей час^[коли?] ведеться будівництво соціально-культурного центру з розміщенням в ньому міської картинної галереї (здача — в 2010 році).[112]

Найбільшим закладом культури Подольська є Палац культури «Жовтень», збудований 1975 року[113] Рішення про будівництво було прийнято керівництвом Подольського електромеханічного заводу ще в 1960-х роках, так як колишній робочий клуб не мав достатніх площ для того, щоб вмістити всі колективи художньої самодіяльності. В 1998 році БК став муніципальним закладом культури.[114] В наш час^[коли?] в «Жовтні» розміщується театрально-концертний зал на 850 людей[115], великий спортивний, танцювальний зал, хореографічний клас, постійно проводяться концерти, вистави, свята. Творчий колектив має у своєму складі фольклорний ансамбль «Джерела», ансамбль народного танцю «Пульс часу», музична студія «Веселка» та інші.[116]

У 2008 році на базі провідних театральних колективів був створений Подольський драматичний театр.[117] В місті також є два кінотеатри: «Батьківщина» і «Каро Фільм», який став в 2003 році першим в Підмосков'ї багатозальним кінотеатром.[118]

В Подольську розташований Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.

Земська марка Подольського уїзда (1878, № 4[119])

За часів Російської імперії на території Подольского уезда діяла земська пошта, яка випустила з 1871 по 1895 рік поштові марки 11 видів[119]. Малюнок всіх марок був схожим і містив зображення перехрещених кірок — основного елементу історичного гербу уездного міста.

В Радянському Союзі і сучасній Росії не було випущено ні однієї спеціальної поштової марки, посвященной цьому місту.

Марка СРСР 1970 року з портретом молодого Леніна і купоном, на якому зображений будинок в Подольську, де жив Ленін в 1900 році Шаблон:ЦФА

Але в 1970 році виходила комеморативна серія з десяти марок і одного поштового блоку «100-річчя з дня народження В. І. Леніна», авторами якої стали художники І. Мартинов і Н. Черкасов Шаблон:ЦФА. Весь тираж десятимарочної серії був виданий в малих листах по вісім однакових марок, обрамлених лавровим листям, і 16 купонів із зображенням пам'ятних місць, пов'язаних з життям і діяльністю Леніна.

На одному з марочних листів Шаблон:ЦФА є купон із зображенням будинку в Подольську (пізніше — Будинок-музей В. І. Леніна), у якому жила сім'я Ульянових і в якому 1900 року зупинявся Ленін.

Міністерством зв'язку СРСР були також випущені п'ять художніх маркованих конвертів з подольськими сюжетами, і на трьох з них був зображений ленінський будинок-музей[120]:

• 1966 (№ 4493) — Подольськ. Будинок-музей В. І. Леніна.
• 1969 (№ 6491) — Подольск. Будинок-музей В. І. Леніна.
• 1981 (№ 15092) — 200 років місту Подольськ.
• 1984 (№ 317) — Подольськ. Будинок-музей Леніна.
• 1986 (№ 510) — Подольськ Московської області. Па'мятник Подольським курсантам.

Крім цього, подольська пошта виробляла на початку 1990-х років власні провізорії.