Міафізитство
Міафізитство (від др.-грец. μία — «єдина» + φύσις — «природа, єство») — одна з течій християнства, основою віровчення якої є догмат про те, що в Ісус Христос був завжди боголюдиною, божественною сутністю, яка втілилась на землі та поєднала дві риси — божественне і людське. Об'єднане, неділиме, незв'язане і не змінене. Поширене у давньосхідних християнських церквах.
Основні відмінності
На відміну від діофізитства вважає, що Ісус Христос поєднує і божественне, і людське, в одній людській особі. На відміну від монофізитства говорить про дві рівні природи Ісуса Христа і не вважається єрессю.[1]
Походження та поширення
Ідея міафізитства приписується представнику Александрійської богословської школи Афанасію Великому. Початок формування догм міафізитства припадає на VI століття, коли на противагу популярному аріанству формувалось вчення про рівність Бога-Отця з Богом-Сином та Святим Духом. Однак остаточно сформовано воно було завдяки Кирилу Александрійському та рішенням, що були прийняті на ІІІ Вселенському соборі, що відбувся у місті Ефес (Мала Азія) 431 року.
Міафізитство сповідує Коптська православна церква, Ефіопська православна церква, Вірменська апостольська церква та Сирійська православна церква.
Відомі послідовники
Див. також
Примітки
Джерела
- Давньосхідні християнські церкви
- Міофізитство на http://dic.academic.ru/
- Віруючі до церкви не ходять: роль церкви в теперішній Вірменії
- І. В. Кондратьєва. ІНСТИТУЦІЇ ОРІЄНТАЛЬНОГО ХРИСТИЯНСТВА: ПРОБЛЕМА ІДЕНТИФІКАЦІЇ//ВІСНИК КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА. ФІЛОСОФІЯ. ПОЛІТОЛОГІЯ. — Випуск № 84. 2007 рік.