Мігель Монтуорі

Починав займатися футболом на батьківщині у структурі клубу «Расінга» (Авельянеда). Пробитися до його головної команди не зумів, тож погодився перебратися до Чилі, куди отримав запрошення від команди «Універсідад Католіка». Провів у ній два сезони, взявши участь у 26 матчах чемпіонату, демонструючи надзвичайно високу результативність, забиваючи чи не в кожній грі місцевої першості.

1955 року забивний нападник перебрався до Італії на запрошення керівництва «Фіорентини», за яку відіграв наступні шість сезонів. Був основним гравцем атакувальної ланки команди і одним з її найкращих голеодорів, відзначаючись забитим голом майже у кожній другій грі чемпіонату. У сезоні 1955/56 виборов титул чемпіона Італії, а 1961 року ставав володарем Кубка Італії і Кубка Кубків УЄФА. Завершив професійну кар'єру виступами за команду «Фіорентини» у 1961 році.

Маючи серед предків вихідців з Італії, після переїзду до цієї країни отримав її громадянство і 1956 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії. Став першим темношкірим гравцем в історії команди[1].

Загалом протягом кар'єри у національній команді, яка тривала п'ять років, провів у її формі 12 матчів, включаючи п'ять ігор на Кубок Центральної Європи 1955—1960, і забив 2 голи. У двох останніх іграх за національну команду Італії був її капітаном, ставши таким чином єдиним оріундо, що носив капітанську пов'язку в італійській збірній.

Помер 4 червня 1998 року на 66-му році життя у місті Флоренція.