Міжкультурна компетенція

Міжкультурна компетенція — це компетенція у спілкуванні з представниками інших культур та національностей. Іншими словами, можливість вести ефективний діалог. Вона може виникнути з ранніх років, а також бути розвинутою тренуваннями.

Олександр Томас (Alexander Thomas) дає таке визначення міжкультурної компетенції: «Вираження спроможності розуміти, поважати, цінувати і продуктивно використовувати умови і фактори сприйняття, судження, усвідомлення і дії щодо себе та інших людей в умовах взаємної адаптації, кордони якої можуть варіюватися від проявів толерантності до несумісних понять до розвитку форм спілкування і співпраці, заснованих на спільних діях, і до створення життєздатної моделі орієнтації в світі, сприйняття і будови світу».

Класифікація міжкультурних компетенцій:

  • Загальні культурологічні та культурно-специфічні знання;
  • Практичне спілкування;
  • Міжкультурна психологічна сприйнятливість.

Причини та передумови виникнення

Кожна людина має власну культуру, свою культурну приналежність з географічними, історичними та іншими аспектами. Міжкультурна компетенція виникла аби поліпшити людські відносини з різних культурних кіл, континентів або країн, а також з інших підприємств, іншої статі тощо. Адже навіть в межах однієї і тієї ж сім'ї можуть поєднуватися різні культурні цінності.

Основними передумовами виникнення міжкультурної компетенції є чутливість, емпатія, розуміння іншої поведінки і розумових зразків. Також здатність чітко і точно передавати власну точки зору, намагаючись уникати мовний бар'єр, бути зрозумілим, демонструвати гнучкість.

Елементи

Російський вчений О. Садохін у своїх працях зазначає, що міжкультурна компетенція являє собою сукупність знань, навичок і умінь, за допомогою яких індивід може успішно спілкуватися з партнерами з інших культур як на буденному, так і на професійному рівні.

Спираючись на таке розуміння міжкультурної компетенції, її зміст можна розділити на три групи елементів: афективні, когнітивні та процесуальні. До афективних елементів відносять толерантність та емпатію. Саме вони створюють психологічне «біополе» задля ефективної міжкультурної взаємодії. Когнітивні елементи зосереджують у собі культурно-специфічні знання, які допомагають уникнути непорозуміння та створити свою власну комунікативну поведінку у процесі спілкування з представниками іншої культури. Таким чином, трактування поведінки іноземного співрозмовника стає «прозорим». До складу процесуальних елементів входять стратегії, що застосовуються безпосередньо у ситуації. Розрізняють стратегії, спрямовані на успішне протікання взаємодії, спонукання до мовної дії, пошук спільних культурних елементів, готовність до розуміння і виявлення сигналів нерозуміння, використання досвіду колишніх контактів і т. д., і стратегії, спрямовані на поповнення знань про культурну своєрідність партнера тощо.

Культурні відмінності

В аналізі культурних ознак розрізняють між культурними масштабами і аспектами, в тому числі:

  • індивідуалізм (індивідуальні стимули) і колективізм (групові стимули)
  • фемінінність (конфліктне рішення принципом тотожності, орієнтацією до єдиного колективу і кращої якості життя) і маскулінність (конфліктне рішення в рівній боротьбі, орієнтацією на конкурента)
  • уникнення невпевненості (за потребою до формалізму або опору проти нього)
  • дистанцію влади (фактичне або відчуте відмінність між ієрархічними ступенями всередині суспільства, ступінь прийняття членами цього суспільства ієрархії, тобто нерівномірний розподіл влади)
  • монохронной (всі дії виконуються послідовно) і Поліхроніу (багато дії виконуються одночасно)
  • структурними ознаками (наприклад, орієнтація на цінності, відчуття часу і простору, селективне сприйняття, невербальну комунікацію і манеру поведінки).

За цим та іншими критеріями розрізняють країни, регіони, підприємства, соціальні групи, а також і окремі особи.

Надії на успіх у співпраці, зокрема, під час переговорів, коопераціях, об'єднаннях і т. д. можуть бути реалістично оцінені, на відповідальні посади можуть бути призначені відповідні особи, які можуть бути цілеспрямовано підготовлені.

Моделі

Відомо 66 моделей міжкультурної компетенції вчених з тринадцяти країн [3]. Класифікація Н. В. Черняк за характером взаємовідносин структурних компонентів розділяє ці моделі на:

  • номенклатурні;
  • структурні;
  • каузальні;
  • ко-орієнтаційні;
  • динамічні.

Також моделі міжкультурної компетенції бувають універсальні і культурно-специфічні.

Джерела
  • Thomas A. (1993): Psychologie interkulturellen Lernens und Handelns. In ders. (Ed.): Kulturvergleichende Psychologie. Eine Einfuhrung. Gottingen: Hogrefe, 337—424.[1]
  • СадохинА. П. Межкультурная компетентность: понятие, структура, пути формирования. — jourssa.ru/2007/1/6aSadohin.pdf[2]
  • Черняк Н. В. Межкультурная компетенция: история исследования, определение, модели и методы контроля / Н. В. Черняк. — М.: ФЛИНТА, 2016. — С. 44. — 265 с. — ISBN 978-5-9765-2689-1.[3]
  1. Thomas, Alexander (1993). Psychologie interkulturellen Lernens und Handelns. In ders. (Ed.): Kulturvergleichende Psychologie. Eine Einfuhrung (Німецька). Gottingen. с. 337—424.
  2. http://www.old.jourssa.ru/2007/1/6aSadohin.pdf
  3. Черняк, Надія Валеріївна (2016). Черняк Н. В. Межкультурная компетенция: история исследования, определение, модели и методы контроля (Російська). Москва: "ФЛИНТА". с. С. 44. — 265 с. ISBN 978-5-9765-2689-1.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.