Міжнародна зона Танжер
Міжнародна зона Танжер — колишня міжнародна зона площею 373 км² з центром у місті Танжер, Марокко, пізніше під французьким та іспанським протекторатом, під спільною адміністрацією Франції, Іспанії та Великої Британії (згодом Португалія, Італія, Бельгія, Нідерланди, Швеція та Сполучені Штати), що існувала з 1924 року до її реінтеграції в незалежне Марокко у 1956 році.
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Зоною керували відповідно до Танжерського протоколу, хоча султан Марокко зберігав номінальний суверенітет над зоною та юрисдикцію над місцевим населенням.[1]
Історія
Щоб вирішити розбіжність між Францією, Іспанією та Британією щодо контролю над Танжером, в 1924 році було створено нейтральну демілітаризовану зону під спільною адміністрацією відповідно до міжнародної конвенції, підписаної в Парижі 18 грудня 1923 року.[2] Хоча були деякі розбіжності[3], в Парижі 14 травня 1924 р. договір було підписано[4]. Конвенція була змінена в 1928 році.[5] Уряди Італії, Португалії та Бельгії приєдналися до конвенції в 1928 році, а уряд Нідерландів — в 1929 році.
Зона мала власну призначену Міжнародну законодавчу асамблею, яка підлягала нагляду Комітету контролю у складі консулів Бельгії, Франції, Британії, Італії, Нідерландів, Португалії та Іспанії.[6] Виконавча влада покладалася на адміністратора, а судова влада перебувала в змішаному суді з п'яти суддів, призначених відповідно урядами Бельгії, Британії, Іспанії, Франції та Італії.[6] В результаті створення Змішаного суду різні європейські держави відкликали консульські суди, які раніше здійснювали там свою юрисдикцію.[7]
Іспанські війська окупували Танжер 14 червня 1940 року, того ж дня Париж капітулював перед німцями. Незважаючи на заклики письменника Рафаеля Санчеса Масаса та інших іспанських націоналістів анексувати "Tánger español", франкоїстська держава публічно вважала окупацію тимчасовим заходом воєнного часу.[8] Дипломатична суперечка між Британією та Іспанією щодо скасування останніми міжнародних засад міста у листопаді 1940 р. призвела до підтвердження гарантій прав Великої Британії та іспанських гарантій не укріплювати цю територію.[9] Танжер було приєднано до іспанського протекторату Марокко 23 листопада 1940 року.[10] У травні 1944 р. Франко вислав усіх німецьких дипломатів із зони.[11]
Територія була відновлена до довоєнного стану 11 жовтня 1945 року.[12] У липні 1952 р. представники країн підписантів Паризького договору зустрілися в Рабаті, щоб обговорити майбутнє Зони, погодившись скасувати її. Танжер приєднався до решти Марокко після відновлення повного суверенітету в 1956 році.[13]
Примітки
- Stahn, 2008, с. 57Шаблон:Endash58.
- Stahn, 2008, с. 57.
- Stuart, 1955, с. 80.
- Convention regarding the Organisation of the Tangier Zone, with Protocol relating to Two Dahirs concerning the Administration of the Tangier Zone and the Organisation of International Jurisdiction at Tangier, signed at Paris, December 18, 1923 [1924] LNTSer 187; 28 LNTS 541. 1924.
- Agreement revising the Convention of December 18, 1923, relating to the Organisation of the Statute of the Tangier Zone and Agreement, Special Provisions, Notes and Final Protocol relating thereto. Signed at Paris, July 25, 1928 [1929] LNTSer 68; 87 LNTS 211. 1928.
- Stuart, 1945.
- Morocco (Tangier Zone) Order in Council, 1925, London Gazette |issue= 33050|date= 26 травня 1925|pages=3547–3548
- Payne, 1987, с. 268.
- Payne, 1987, p. 274, note 28.
- BOE núm. 336, pp. 8250-8251 (1940)
- Beevor, 2006, с. 152, 464.
- Reestablishment of the International Regime in Tangiers. Department of State Bulletin (Department of State) XIII (330): 613Шаблон:Endash618. 21 жовтня 1945.
- Final Declaration of the International Conference in Tangier and annexed Protocol. Signed at Tangier, on 29 October 1956 [1957] UNTSer 130; 263 UNTS 165. 1956.
Література
- Kurt-Fritz von Graevenitz: Die Tanger-Frage: eine völkerrechtsgeschichtliche Studie. Duemmler, Berlin 1925.
- Manley Hudson: The International Mixed Court of Tangier, in: The American Journal of International Law, Jg. 21, Nr. 2, April 1927, S. 231.
- Francesco Tamburini: L’internazionalizzazione di Tangeri nella politica estera italiana (1919–1956). ECIG, Rom 2007, ISBN 88-7544-114-6.