Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень

Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень конвенція ООН, прийнята в 2006 році. Набрала чинності 23 грудня 2010 року, через 30 днів після того, як число країн-учасниць досягло 20.

Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень

Країни-учасники конвенції:
   підписали та ратифікували
   підписали, але не ратифікували
   не підписали, не ратифікували
Тип Резолюція Генеральної Асамблеї ООН
Підготовлено 29 червня 2006[1]
Підписано 20 грудня 2006[2]
Місце Париж
Чинність 23 грудня 2010[2]
Умови 20 ратифікацій (стаття 39 Конвенції)
Підписанти 96[2]
Сторони 53[2]
Зберігається Генеральний секретар ООН
Мови англійська, арабська, іспанська, китайська, російська, французька

Загальні положення

Метою конвенції є захист від насильницьких зникнень, котрі визначається в статті 2 наступним чином:

арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь-якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону.

У статті 1 конвенції також говориться:

Жодні виключні обставини, якими б вони не були, чи то стан війни або загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи інший надзвичайний стан, не можуть слугувати виправданням насильницького зникнення.

Комітет з насильницьких зникнень

Для контролю за виконанням конвенції повинен бути створений Комітет з насильницьких зникнень у складі десяти експертів, які обираються на чотири роки з можливість однократного переобрання.

До функцій комітету належать:

  • розгляд доповідей, котрі кожна держава-учасниця повинна подати упродовж двох років з моменту набрання чинності Конвенції для цієї країни (стаття 29);
  • надіслання рекомендацій державам-учасницям для виявлення та захисту зниклих осіб (стаття 30);
  • розгляд повідомлень про порушення Конвенції державою-учасницею, які надійшли від приватних осіб або інших держав-учасниць (статті 31, 32);
  • відвідування держав-учасниць з їх дозволу за наявності відомостей про вчинення цією державою дій, що завдають суттєвої шкоди положенням Конвенції (стаття 33);
  • доведення питання про широку або систематичну практику насильницьких зникнень у будь-якій з держав-учасниць до відома Генеральної Асамблеї ООН (стаття 34);
  • подання щорічної доповіді про свою роботу (стаття 36).

Див. також

Список приміток

Джерела

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.