Міжнародна політика

Міжнаро́дна полі́тика — система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, культурних та інших зв'язків і стосунків між суб'єктами, що діють на глобальній арені.

Суб'єктами міжнародної політики є:

• держава або групи держав
• міжнародні організації
• масові рухи транснаціонального характеру
• релігії і церкви різних напрямів
• політичні партії і громадські об'єднання
• ЗМІ

Намагаючись реалізувати свої національні інтереси, держави діють на міжнародній арені по різному. Виділяючи 4-и основні види зовнішньої політики держав:

• агресивна політика характеризується прагненням держави досягнути експансіоністських цілей, розв'язати внуітрішні проблеми засобами зовнішньої політики
• активна політика характеризується динамічними пошуками рівноваги між внутрішньою та зовнішньою політикою
• консервативна політика пов'язана з прагненням колишніх «великих» держав зберегти свої впливи на міжнародній арені і досягнуту раніше рівновагу між внутрішньою та зовнішньою політикою.
• пасивна політика є властивою для слаборозвинених держав, які намагаються пристосуватись до міжнародного середовища, перевіривши свою зовнішню політику на позиції інших держав, вона означає фактичну відмову від частини власного суверенітету.

Створення і підтримання умов для реалізації свого впливу (сили) становить фундаментальний зовнішньополітичний інтерес держави. А, з іншого боку, саму силу держави можна визначити як її здатність захищати свої інтереси та реалізовувати свій потенціал на міжнародній арені, як її спроможність спонукати (або примусити) іншого суб'єкта діяти у напрямі, бажаному для цієї держави.

Сила (power) — це поняття і об'єктивне, і суб'єктивне одночасно. Воно складається з багатьох елементів, має різні параметри. Серед них найважливішими є:

• геополітичне становище (geopolitical location);
• населення (population), передусім йдеться про чисельність населення, стан його здоров'я, вікову структуру, природний приріст, а також його соціальні характеристики; чисельність населення зумовлює величину і стан збройних сил, людська база є основою військової могутності, крім кількісного виміру населення звертається увага, на його якісні характеристики, зокрема на національний характер, який випливає з його традиційної філософії буття й історичного досвіду;
• природні ресурси (natural resources) — країна з великими ресурсами потенційно знаходиться у вигідному становищі, але за умови, що вона має можливість їх експлуатувати;
• індустріальний розвиток держави (industrial capacities) — усі воєнні конфлікти XIX–ХХст. підтверджували висновок: перемогу здобували країни з вищою індустріальною базою, рівень індустріального розвитку відіграє велику роль і в мирний час; наслідком індустріальної могутності країни є досягнення вищого життєвого рівня, що забезпечує підтримку уряду населенням, створює ситуацію політичної стабільності; водночас зміцнення індустріальної могутності держави збільшує її потреби в нових ресурсах, а це призводить до потенційної залежності від інших країн, особливо в сфері енергоносіїв, якими країни забезпечені дуже нерівномірно;

• військова могутність (military power) — це не тільки кількість військової техніки, а ще й уміння її використати як для захисту своєї вітчизни, так і у разі можливих дій на чужій території;

• воля (will to act) — цей показник не піддається кількісному виміру, але без волі, без бажання використати все, про що говорилося вище (природні ресурси, військову та індустріальну могутність) в інтересах своєї держави, не може бути і мови про міжнародну силу; дослідники розглядають її або як волю еліти досягати поставлених цілей, або як волю населення підтримувати владні рішення, або як поєднання того і іншого;
• політичне керівництво і внутрішня організація влади (political management and internal organization of power) є важливим чинником міжнародної сили держави, у період миру і процвітання переважають колективні форми керівництва, або, принаймні, такі, що видають себе за колективні, у кризові або воєнні часи країни потребують централізованого управління; політична фракційність зменшує політичну стабільність і відповідно підриває силу держави;
• дипломатія (diplomacy) теж може розглядатися як фактор міжнародної сили держави, досвідчені дипломати вміють захистити інтереси своєї держави, створити сприятливий для неї міжнародний клімат, який дозволяє державі реалізовувати свої міжнародні цілі;
• міжнародний імідж держави (the image of the state), тобто її образ, її сприйняття іншими державами також є однією з основних складових сили держави на міжнародній арені.

Міжнародні відносини*сукупність інтеграційних зв'язків, що формують людське співтовариство. Види міжнародних відносин.

1.За рівнем представництва:

• на найвищому рівні (перші особи);
• на високому рівні (міністри ЗС, члени КМ, заступники керівників міжнародних організацій);
• середній рівень (заступники міністрів, спеціальні представники перших осіб держави);
• низький рівень (надзвичайні та повноважні посли держав, спеціальні представники організацій).

2.За статусом:

• формальні, офіційні;
• неформальні, неофіційні.

3.За змістом:

• відносини співробітництва (встановлюються, як правило, між приблизно рівними за силою, могутністю, потенціалами партнерами);
• відносини співіснування (коли суб'єкти, маючи різні основні інтереси, змушені підтримувати тимчасове співробітництво, що може прерости як у постійне, так і в конфлікт);
• відносини нейтралітету (відмова від участі у війні у будь*якій формі).

Структура цілей та завдань міжнародної політики.

В історії :

• територіально*економічні зазіхання;

• боротьба за сфери впливу, за ринки збуту, джерела сировини та їх перерозподіл.

В сучасності :

• участь у міжнародному поділі праці і пов'язаному з ним обміні товарами, сировиною, технологіями, винаходами та духовними цінностями;
• спільне розв'язання глобальних проблем сучасного світу;
• захист прав людини;
• колективне забезпечення міжнародного миру.

Засоби здійснення міжнародної політики :

• війна — тривалий збройний конфлікт між окремими державами, групами держав (світова війна) або верствами населення в одній державі (громадянська війна); підраховано, що за 3,5 тис. рр. писаної історії людство лише 270 років жило без війн; війна ще й досі є поширеним засобом міжнародної політики;

• дипломатія (з грец.διπλομα — лист, складений навпіл) — офіційна діяльність держав, урядів та інших уповноважених осіб, органів, установ, які здійснюють зовнішні зносини держави і репрезентують її інтереси на міжнародній арені; дипломатія здійснюється за допомогою внутрішніх державних інститутів (глава держави, уряду, МЗС, МЗ Торгівлі, інші міністерства та комітети, які певною мірою співпрацюють з аналогічними інститутами закордоном тощо) та зовнішніх (дипломатичні представництва, зокрема посольства, місії, на чолі яких стоять представники різних класів та рангів).

Принципи сучасних міжнародних відносин:

• поваги до державного суверенітету та суверенної рівності
• незастосування сили чи погрози силою
• непорушності кордонів і територіальної цілісності держав
• мирного врегулювання конфліктів
• невтручання у внутрішні справи
• поваги прав людини й основних свобод
• рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею
• співробітництва між державами
• сумлінного виконання міжнародних зобов'язань