Економіка

Еконо́міка або економі́чні нау́ки (від дав.-гр. οἶκος, oíkos — дім та дав.-гр. νόμος — закон) комплекс суспільних наукових дисциплін про господарство, а саме: виробництво, розподіл і споживання товарів та послуг.

Економічна наука
Категорія • Портал

Теоретичною основою економічних наук є економічна теорія. Економічна теорія приділяє значну увагу особливостям процесів обміну, розподілу, ефективного використання обмежених ресурсів.

Походження терміну

Термін походить від давньогрецького слова οἰκονομία (ойкономія, «управління домогосподарством») від οἶκος (ойкос, «дім») + νόμος (номос, «звичай» чи «право»).[1] Ксенофонт запропонував цей термін на позначення науки про господарство, управління домом і майном. Аристотель науку про господарство поділив на дві. Терміном «економіка» він позначав організацію господарства в маєтку рабовласника[2], включно з виробництвом благ для задоволення потреб людей — господарювання. Терміном «хрематистика» (від грец. chrema майно, володіння) Аристотель позначав мистецтво наживати статки, діяльність з накопичення багатства.

У 1615 французький економіст Антуан де Монкретьєн увів у науковий обіг термін «політична економія» (грец. politicos — державний, суспільний), який означає «мистецтво державного управління господарством». Цей термін був найуживанішим до початку XX ст. Його став витісняти термін «економіка» після виходу в світ праці англійського економіста Альфреда Маршалла «Принципи економічної науки» (Principles of Economics) у 1890 році[2].

Історія економіки

У первісному суспільстві рівень виробництва був низьким, що забезпечувало споживання на межі фізичного виживання. Спочатку первісні люди добували засоби для існування полюванням і збиранням, але в результаті неолітичної революції розвиток суспільства призвів до поділу праці — виділилися землеробські і пастуші племена, виділилися ремісники, першими з яких були ковалі. З'явилася соціальна нерівність і держава. Виникло рабовласництво.

Поступово розвивався товарообмін, який спочатку здійснювався в формі натурального обміну (бартеру), але з появою грошей перетворився в торгівлю. Проте, в суспільствах Стародавнього світу і Середньовіччя переважним було натуральне господарство. У багатьох державах у давнину існувала так звана «палацова економіка», заснована на поєднанні державного господарства (що дозволяє здійснювати великі громадські роботи, такі як іригація, спорудження палаців і пірамід) і натурального господарства.

З початком хрестових походів європейці заново відкрили для себе прянощі, шовк і інші товари, що стали рідкісними в Європі в середні віки. Це призвело до розширення торгівлі і загострення торгової конкуренції з країнами Сходу. З кінця XV століття почалася Епоха великих географічних відкриттів, яка призвела до появи світової торгівлі і почалася епоха первісного нагромадження капіталу.

З останньої чверті XVIII століття почалася промислова революція, за наслідками якої в найбільш розвинених країнах більшість населення до кінця XIX століття було зайнято вже не в сільському господарстві, а в промисловості. Переважною економічною системою став капіталізм, відбувався процес перетворення традиційного суспільства в сучасне, аграрного суспільства в індустріальне.

У XX столітті в низці країн (в тому числі й Україні) було створено адміністративно-командну соціалістичну економіку. В інших країнах відбувався розвиток капіталізму. У другій половині XX століття розпочалася науково-технічна революція, в результаті якої індустріальне суспільство в найбільш розвинених країнах стало перетворюватися на постіндустріальне.

Основні напрямки

Економіка, як комплекс економічних дисциплін має складну структуру. Її поділяють на національну економіку та економіку управління (економіка і організація управління), і кожна з цих дисциплін одночасно на мікроекономіку (мала економіка) яка ставить за мету дослідити поведінку фірм, окремих людей, сім'ї та макроекономіку (велика економіка) яка вивчає країни, великі інтернаціональні об'єднання та світ в цілому. Економічні теорії часто перевіряються емпірично, здебільшого за допомогою економетрики, яка адаптує методи статистики до економічних даних.[3]

Крім того, «економікою» також називають наявну економічну систему, як правило, національного рівня національну економіку. Тобто словосполучення «Економіка України» описує реальну національну економічну систему України.

Визначення предмету економіки

Економічна наука розробляється і розвивається економістами, що сповідають різноманітні ідеології та концепції, через таке велике розмаїття виникає складність визначення її предмету. Найзагальнішим є таке: економіка — це наука про господарювання.

Для позначення нового змісту економічної науки представниками австрійської школи використовується термін «каталактика».

Прикладна економіка вивчає можливості застосування законів, теорій, пропозицій, розроблених економічною теорією безпосередньо для:

  • дослідження поведінки підприємств та домогосподарств як окремих' господарських одиниць, які розв'язують проблеми взаємодії попиту і пропозиції, ціноутворення, формування витрат виробництва;
  • дослідження впливу держави на діяльність підприємств;
  • вивчення економічної кон'юнктури та її впливу на ринки;
  • дослідження потреб та інтересів споживачів, корисності споживчих благ, споживчої поведінки тощо[4].

Суб'єкти

Методи

Мікроекономіка

Мікроекономіка (Microeconomics) — частина сучасної економічної теорії, яка вивчає взаємодію між окремим споживачем (домашнім господарством) та окремим виробником (фірмою).

Суб'єкти мікроекономіки

Домашнє господарство (Household) — в мікроекономіці це споживач, власник економічних ресурсів, метою діяльності якого є максимізація корисності за обмеженого бюджету на споживання.

Фірма (Firm) — в мікроекономіці це виробник благ з економічних ресурсів, метою діяльності якого є максимізація прибутку як різниці між доходами від продажу благ і витратами на ресурси.

Об'єкти мікроекономіки

Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Ресурсами виробництва є: природні ресурси (земля), праця, капітал та підприємницькі здібності.

Ринки в мікроекономіці

Суб'єкти мікроекономіки (домогосподарство і фірма) взаємодіють на двох ринках ресурсних ринках (ринку капіталу і ринку праці) та споживчому ринку. На ресурсному ринку домогосподарство продає свої ресурси фірмі, на споживчому — фірма продає вироблені блага домогосподарству.

Макроекономіка

Макроекономіка (Macroeconomics) — наука, що вивчає закономірності функціонування національної економіки, тобто функціонування економіки країни в цілому (або її частини, галузі), такі загальні процеси і явища як інфляція, безробіття, бюджетний дефіцит, економічне зростання, державне регулювання тощо. Макроекономіка оперує такими поняттями як ВВП, ВНП, сукупний попит, сукупна пропозиція, платіжний баланс, грошові ринки, товарів і праці, використовуючи агреговані показники. Вперше термін використаний в 1933 році.

Об'єкт та предмет макроекономіки

Об'єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб'єктів, діяльність яких спирається на історично визначені форми виробничих відносин та адекватні їм механізми регулювання економічної діяльності. Окремі економічні системи відрізняються між собою формами власності на засоби виробництва та механізмами регулювання економіки. За цими ознаками економічні системи поділяють на три типи: ринкова економіка (чистий ринок), командно-адміністративна економіка (планова економіка), змішана економіка. Проміжним варіантом економічної системи є перехідна економіка.

Предметом макроекономіки є причинно-наслідковий механізм функціонування економіки, який являє собою сукупність зв'язків між окремими макроекономічними процесами та явищами. Макроекономіка повинна, з одного боку, визначати систему функцій, які відтворюють причинно-наслідкові зв'язки в економіці; з іншого — розкривати можливості людей впливати на причини з метою корегування тих наслідків, які вони викликають в економіці. Отже, макроекономіка виконує як пізнавальну, так і прикладну функцію. Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, називають позитивною, а макроекономіку, що виконує прикладну функцію — нормативною.

Агрегування в макроекономіці

Однією з особливостей макроекономіки є агрегування — процес утворення макроекономічних показників, процесів, явищ на основі відповідних мікроекономічних, шляхом їх укрупнення, об'єднання. Агрегатами є усі макроекономічні показники, макроекономічні ринки, макроекономічні суб'єкти. Завдяки цьому макроекономіку називають "агрегованою економікою".

Суб'єкти макроекономіки

Суб'єкти макроекономіки:

  1. Сектор домашніх господарств.
  2. Підприємницький сектор.
  3. Держава.
  4. Зовнішній економічний сектор.

Методологія економічної науки

В економічній науці використовуються стандартні методи діалектики і логіки. До загальнонаукових методів дослідження економічних процесів стосуються такі методи, як:

Загальним світоглядним методом є:

  • матеріалістична діалектика

Серед окремих методів дослідження виділяють:

  • графічні,
  • статистичні,
  • математичні,
  • моделювання,
  • порівняльний аналіз,
  • економічний експеримент,
  • порівняння і аналогія

В економічній науці, як і в будь-який іншій науковій теорії, виділяються моделі — ідеалізовані об'єкти досліджень і парадигма — визнані в даній соціально-економічній системі наукові досягнення і / або сукупності поглядів, які протягом певного часу дають науковій і/або конкретній спільноті в цілому модель постановки проблем та їх рішень. Економіка як суб'єкт і об'єкт досліджень є винятково соціальним явищем тож на її формування і об'єктивність визначальний вплив надають умови середовища існування економіки.

Сукупність моделей економіки, що сформувалися в західноєвропейській економічної теорії, називають економікс (від англ. economics). В економічній науці колишнього СРСР розглядалася модель економіки, яка отримала назву політекономія соціалізму, з цих же позицій розглядається західна економіка, як політекономія капіталізму. Політекономією є марксизм, перетворений на марксизм-ленінізм. Одна з принципових відмінностей між парадигмами економікс і марксистсько-ленінською, полягає в тому, що в першій об'єктом дослідження є економічна діяльність, а в другій — економічні відносини.

Економічна система

Економі́чна систе́ма — сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво, обмін, розподіл споживання товарів і послуг, на регулювання економічної діяльності.

Типи економічних систем

Історія економічної думки

Перші великі господарські системи відомі ще в часи античності — храмові держави-міста-господарства Стародавнього Єгипту і Вавилону, поліси старожитньої Греції тощо.

У розвитку економічної думки можна виділити такі основні періоди:

  1. докласична економічна думка, яка охоплює економічну думку Стародавнього Сходу (Китай, Індія, Вавилон, Єгипет), античності (стародавні Греція та Рим) та середньовіччя. Також сюди входить економічна думка періоду меркантилізму;
  2. класична політична економія — В. Петті, П. Буагільбер, школа фізіократів на чолі з Ф. Кене; А. Сміт, Д. Рікардо, Т. Р. Мальтус, Ж. Б. Сей, Ф. Бастіа, У. Н. Сеніор, Дж. Ст. Мілль;
  3. альтернативні класичній школі напрями економічної думки — історична школа, марксистська економічна теорія та економічні концепції соціал-демократії;
  4. неокласичний напрям економічної теорії — виникнення та розвиток маржиналізму: австрійська (К. Менгер, Ф. Візер, О. фон Бем-Баверк, Людвіг фон Мізес), лозаннська (Л. Вальрас, В. Парето), кембриджська (А.Маршалл) та американська (Дж. Б. Кларк) школи;
  5. основні напрями економічної думки XX — початку XXI ст. — виникнення та еволюція інституціонального напряму і кейнсіанства, еволюція неокласичного напряму та економічний неолібералізм, економічні теорії неоконсерватизму.

Політична економія

Першим етапом розвитку політичної економії як науки були дослідження класичної школи політичної економії, до якої відносять В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та інших. Цю назву економічної теорії, було введено французом Антуаном Монкретьєном, і вона широко використовувалася в XVIII—XIX сторіччях[2].

Англійський статистик та економіст Вільям Петті (1623—1687) один з основоположників класичної політичної економії в Англії. В економічних поглядах Вільям Петті є одним противником теорії меркантилізму. Головні його роботи з політичної економії: «Quantulumcunque or а tract concerning money» (1682) і «Treatise of taxes and contributions» (Трактат про податки і збори) (1662). Тут він одним з перших висуває припущення, що цінність предметів визначається кількістю витраченої на їх виробництво праці.

Основоположником класичної економічної теорії виступає британський економіст Адам Сміт, з його аналізом поділу праці та мотивацією діяльності людини[5].

Марксизм

C точки зору політекономії економіка є:

  • базисом — виробничими відносинами
  • народним господарством, в тому числі галузі
  • наукою, що вивчає обидва попередніх пункти

Економіка як сукупність суспільних відносин, є базисом для розвитку суспільства. Будь-який спосіб виробництва виражається через систему виробничих відносин. У політекономії увага приділяється способу з'єднання безпосереднього виробника з засобами виробництва, власності на засоби виробництва. Виробничі відносини закріплюються в законах, неминуче тісна взаємодія економіки і політики.

Економікс

Економікс (економіка, економічна теорія): Суспільна наука, що вивчає поведінку в сферах виробництва, споживання, розподілу і обміну. Економісти аналізують процеси, що відбуваються в цих сферах і досліджують їх наслідки для фізичних осіб, організацій, наприклад фірм, і суспільства в цілому.

Обмеженість ресурсів і діяльність людей в умовах безмежності потреб є центральними темами економіки як науки, яка може бути визначена як суспільна наука, що вивчає прийняті людьми в умовах обмеженості ресурсів рішення для задоволення своїх бажань і потреб. Як випливає з визначення, предметом економічної теорії є не гроші чи багатство, а люди.

Друга причина, за якою економіку можна вважати наукою про людей, полягає в тому, що досліджувані нею рішення людей часто мають вагомий соціальний контекст. Тому економіка вважається радше суспільною наукою, ніж розділом операційного аналізу, інженерної справи або математики.

Людина робить економічний вибір, коли купує одяг або їжу, коли працює, і навіть коли заповнює годину дозвілля у своєму навчальному розкладі економікою, а не токсикологією навколишнього середовища. Економічні вибори здійснюються скрізь: на фабриці, що випустила комп'ютер, в урядових установах, які приймають політичні рішення, в безприбуткових організаціях, таких, наприклад, як церкви, а також у безлічі інших місць і ситуацій.

Всі описані вище приклади стосуються галузі економіки, що зветься мікроекономікою (microeconomics). Приставка «мікро-» відображає той факт, що цей розділ економіки вивчає вибори, які скоювалися малими економічними одиницями, такими як домогосподарства, англ. household — термін, в англомовній економічній літературі позначає групу людей, які об'єднують свої доходи, мають спільну власність і приймають економічні рішення спільно; домогосподарство може складатися з однієї особи або з сім'ї; домогосподарства здійснюють пропозицію факторів виробництва (праця, земля, капітал), а використовують виробничі товари та послуги, фірми і урядові агентства. Хоча ці одиниці і «малі», але мікроекономіка все ж охоплює в своєму дослідженні безліч різних проблем справді світового масштабу. Наприклад, домогосподарства, фірми і урядові агентства здійснюють світову торгівлю такими товарами, як автомашини, хімічні продукти, неперероблена нафта. Ця торгівля і регулююча її політика перебувають у сфері уваги мікроекономіки.

В економіці існує інший розділ, який називається макроекономіка (macroeconomics). Приставка макро показує, що ця гілка теорії вивчає великомасштабні економічні явища. Типові макроекономічні проблеми — як створити умови, в яких безробітні люди зможуть знайти роботу, як захистити економіку від шкідливих впливів інфляції, як забезпечити постійне поліпшення умов життя. Урядова політика, що стосується податків, витрат, бюджетних дефіцитів, фінансової системи — ось основні теми макроекономіки. Однак так само, як макроекономічне явище інфляції являє собою суму мільйонів індивідуальних виборів, що стосуються цін конкретних товарів і послуг, так і вся макроекономіка ґрунтується на мікроекономічному підґрунті.

Чи розглядає мікро-або макро-економіка, внутрішні чи зовнішні економічні відносини — в будь-якому разі економічний аналіз вимагає особливого способу мислення про те, як люди приймають рішення про використання обмежених ресурсів. Кожна економічна система стикається з необхідністю здійснювати певні основні види вибору. Серед них найважливіші наступні: які товари виробляти, як їх слід виробляти, хто і яку роботу повинен виконувати, і для кого призначені результати цієї роботи. Необхідність кожного з цих виборів продиктована обмеженістю ресурсів, а кожен певний вибір може бути розглянутий з метою пояснення ключових елементів економічного мислення.

Які товари виробляти

Перший найважливіший вибір — які товари виробляти. У сучасній економічній системі кількість створюваних товарів і послуг величезна, однак сутнісні риси вибору того, що слід випускати, можуть бути проілюстровані на прикладі економічної системи, в якій існують тільки два альтернативних товари, наприклад, автомобілі та освіта. Для багатьох студентів життя без машини — це жертва, чинена заради здобуття вищої освіти. Така ж ситуація існує в економічній системі в цілому не може бути забезпечено достатньо автомобілів і освіти, щоби задовольнити всіх і кожного. Необхідно вибирати — приймати рішення, в яких кількостях який продукт виробляти.

Неможливість зробити стільки товарів, скільки людям хотілося б, є наслідком рідкості продуктивних ресурсів, що використовуються для випуску цих товарів. Навіть для того, щоб зробити найпростіші вироби, нам доведеться поєднати безліч рідкісних ресурсів. Природні ресурси — це все, що можна використовувати у виробництві в натуральному стані, без обробки, наприклад, родючі землі, майданчики для будівництва, ліс, матеріали. Наприклад, для виготовлення стола потрібна деревина, цвяхи, клей, молоток, пила, праця тесляра, маляра та інше. Для зручності продуктивні ресурси зазвичай ділять на три основні категорії, які називаються факторами виробництва. Праця охоплює всі продуктивні витрати, що здійснюються людьми в ході їх м'язової та інтелектуальної діяльності.

Капітал охоплює всі ті продуктивні ресурси, які створені людьми: інструменти, машини, інфраструктуру, а також нематеріальні речі, наприклад, комп'ютерні програми. У новій інформаційній економіці, заснованій на знаннях, інтелектуальний капітал стає головним джерелом формування конкурентних переваг на мікро-, мезо-і макрорівнях. Продуктивність і конкурентоздатність матеріального виробництва в інформаційній економіці залежать, насамперед, від здатності генерувати нову вартість, обробляти та ефективно використовувати інформацію, засновану на знаннях.

Як виробляти

Другий основний економічний вибір — як виробляти. Майже для будь-якого товару чи послуги, існує кілька способів виробництва. Автомобілі, наприклад, можна робити на високо автоматизованих фабриках з величезною кількістю капітального обладнання та відносно малою кількістю праці, але їх можна робити і на малих підприємствах, які використовують велику кількість ручної праці і тільки деякі верстати загального призначення. Автомобіль «Форд-Мустанг» виготовляється першим способом, а «Лотус» — другим. Те ж саме можна сказати і про освіту.

Економіку можна вчити в маленькому класі, де один викладач біля дошки працює з двадцятьма студентами, але цей же предмет можна вивчати і у великій лекційній залі, де викладач використовує монітори, проєктори, комп'ютери, щоб навчалися одночасно аж сотні студентів.

Позитивна і нормативна економічна теорія

Багато економістів проводять чітку грань між питаннями ефективності та справедливості. Дискусії про ефективність розглядаються як частина позитивної економічної теорії, яка має справу з фактами та реальними залежностями. Дискусії ж про справедливість — це частина нормативної економічної теорії, тобто тієї галузі науки, яка виносить судження про те, гарні чи погані певні економічні умови і політика.

Нормативна економічна теорія має стосунок не тільки до проблеми справедливості в розподілі продукту.

Оцінкові судження також можливі з приводу решти трьох основних видів вибору, здійснюваного кожною економічною системою: при прийнятті рішення про те, що виробляти, чи буде справедливим дозволити виробництво тютюну і алкогольних напоїв, і в той же час заборонити виробництво марихуани та кокаїну? При здійсненні вибору «як виробляти» чи можливо дозволити людям працювати в небезпечних чи шкідливих умовах, або праця в цих умовах повинна бути забороненою? Вирішуючи, хто і яку роботу буде виконувати, чи справедливо обмежувати доступ до різних видів роботи на основі віку, статі або раси? Нормативні проблеми охоплюють всі сторони економіки.

Позитивна теорія не пропонуючи жодних оцінкових суджень, зосереджує свою увагу на процесах, в результаті дії яких люди отримують відповіді на чотири основних економічних питання. Ця теорія аналізує дію економіки, вплив певних інститутів і політичних дій на економічну систему. Позитивна наука простежує зв'язок між фактами, шукає вимірювані закономірності в процесах, що відбуваються.

Координування економічних виборів

Для того, щоб економіка працювала, вона повинна володіти певним способом для координування виборів мільйонів людей про те, що їм виробляти, як виробляти, хто і яку роботу повинен виконувати, і для кого проводиться продукт. Існує два основних способи здійснення координації: стихійний порядок, в якому індивідууми пристосовують свої дії до умов, ґрунтуючись на інформації і стимулах їх безпосереднього оточення, другий спосіб ієрархія, в якій індивідуальні дії підпорядковані інструкціям центральної влади.

В економічній теорії головним прикладом дії стихійного порядку є координування рішень в процесі ринкової активності. Ринок — це будь-яка взаємодія, в яку вступають люди для торгівлі один з одним. Незважаючи на широке різноманіття форм, у всіх ринків є одна загальна риса: вони представляють інформацію і стимули, які потрібні людям для прийняття рішень.

Як покупцям необхідна інформація про довжину черг (див. теорія масового обслуговування), щоб координувати свої дії, так і учасники ринкового процесу потребують інформації про рідкісності та альтернативні вартості різних товарів і факторів виробництва. Ринки передають інформацію в основному у формі цін. Якщо товар або фактор виробництва стає рідкіснішим, то його ціна зростає. Зростання цін дає споживачам сигнал, що потрібно економити цей товар, а виробники починають прагнути виробити більше цього товару. Припустимо, наприклад, що відкриття нового способу застосування платини привело нових покупців на ринок. Платина стає рідкіснішою, ніж раніше по відношенню до різкого зростання попиту. Конкурентна боротьба за цей ресурс призводить до зростання його ціни. Цей факт несе «послання»: потрібно економити платину, там де це можливо, а крім того необхідно збільшити видобуток платини. Або, навпаки, припустимо, що нова технологія знизила витрати на виробництво платини. Інформація про це миттєво поширюється на ринку у формі нижчої ціни. В цьому випадку люди збільшують використання платини, а виробники цього металу перекинуть частину своїх ресурсів у виробництво інших, необхідніших благ.

На додаток до знань про те, як використовувати ресурс найкращим чином, людям також потрібні стимули, щоб вони діяли на основі цієї інформації. Ринки, знову ж таки, за допомогою цін, здійснюють потужне стимулювання продажу благ і продуктивних ресурсів саме там, де цей продаж відбуватиметься за найвищою ціною; цінові стимули також змушують людей прагнути купувати товари за низькими цінами. Міркування прибутку змушують менеджерів покращувати методи виробництва і розробляти товари, що задовольняють запитам споживачів. Робітники, які працюють там, де їх продуктивність найбільш висока, і не проходять повз нових можливостей, отримують найвищу зарплату. Споживачі, які добре інформовані і витрачають свої гроші ощадливо, живуть більш комфортабельно при даному бюджеті.

Адам Сміт, якого часто називають батьком економічної науки, бачив у досягненні на ринку стихійного порядку підставу процвітання і прогресу. У знаменитому розділі своєї книги «Багатство народів» він вважав, що ринок роздає людям саме ті економічні ролі, які вони можуть грати краще за інших. До цього дня розуміння величезного значення ринків як засобу координування виборів залишається основною рисою економічного мислення.

Ієрархія і влада. Ринок — головний, але не єдиний спосіб економічної координації. Найважливіші тому приклади — рішення, прийняті всередині приватних фірм та урядових установ. Ринкова економіка наче керується «невидимою рукою» (т.з. безструктурне управління), коли рішення приймаються окремими людьми на основі ринкових цін й з метою максимізації індивідуального власного добробуту, а якісним ефектом є виникнення спонтанного порядку і максимально ефективне задоволення потреб усього суспільства.

В ієрархічній системі порядок встановлюється не через спонтанні (точніше, незалежні) дії відокремлених індивідуумів, а за допомогою директив, які менеджери направляють своїм підлеглим (т.з. структурне управління). Ціни зазвичай не грають великої ролі в передачі інформації. Замість цін діють різні статистичні дані, доповіді, інструкції і правила. Матеріальні стимули, такі, як премії і підвищення, впливають на підлеглих, але ці премії мають мало спільного з ринковими цінами. Для службовців основним стимулом до підпорядкування менеджерам є той факт, що вони погодилися на цю субординацію, як на умову їх вступу в організацію.

Хоча комерційні фірми та урядові установи внутрішньо організовані як ієрархії, вони спілкуються один з одним на ринках. Таким чином, ринки та ієрархії грають взаємодоповнюючі ролі в здійсненні економічної координації. Деякі економічні системи ґрунтуються в основному на ринку, інші — на ієрархії. Наприклад, в системах з централізованим плануванням, таких, як у колишньому СРСР, особливе значення має центральна влада. Ринкові системи, такі, як Сполучені Штати, значною мірою діють на основі стихійного порядку. Але жодна економіка не користується виключно одним способом координації. Обидва підходи широко вивчаються як макроекономікою, так і мікроекономікою. І ринок, і ієрархія влади не є досконалими механізмами, в зв'язку з чим об'єктом економіки є такі категорії, як провал ринку і провал держави.

Останнім часом не прийнято розділяти ці способи координації. Планова економіка і ринкова економіка — дві частини однієї економічної системи. Так, в ринковій економіці часто-густо використовується директивне (структурне) керування і планування. І навпаки, у плановій економіці існує таке поняття як ціна, а через неї регулюється міжгалузевий баланс.

Фізична та фіктивна економіка

Фізична економіка — один з напрямків економічної теорії, побудований на зразок точних і природничих наук і вивчає проблему вибору в умовах обмеженості ресурсів для задоволення потреб людей. Фізична економіка це матеріально-технічна база. А фіктивна економіка це акції, цінні папери, кредити, ф'ючерси. Проаналізувавши розвиток економіки, науковець Л. Ларуш зробив висновок, що відбувається спад фізичної економіки і зростання — фіктивної.

Відгалуження і економіка на перетині з іншими науками

Компаративна економіка, або порівняльна економіка — здійснює порівняльні дослідження економічних систем різних типів.

Науково-теоретичні дослідження в Україні

Провідною науковою установою в Україні з вивчення теоретичних засад основних галузей економічних наук, наразі є Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України.[6]

Домовленості між економістами

Згідно з різними випадковими та анонімними опитуваннями членів Американської економічної спілки, економісти згодні щодо таких тверджень у відсотках[7][8][9][10][11]:

  • Обмеження величини квартплати зменшує кількість та якість житла. (93 % згодні)
  • Тарифи та імпортні квоти зазвичай знижують загальний економічний добробут. (93 % згодні)
  • Гнучкі та плаваючі валютні курси призводять до ефективної міжнародної валютної узгодженості. (90 % згодні)
  • Фіскальна політика (наприклад, зниження податків та / або збільшення державних видатків) має значний заохочувальний вплив на економіку з неповною зайнятістю. (90 % згодні)
  • США не повинні обмежувати роботодавців від пошуку робочої сили за кордоном. (90 % згодні)
  • Економічне зростання в розвинених країнах, таких як США, призводить до підвищення рівня добробуту. (88 % згодні)
  • США повинні скасувати субсидії для сільського господарства. (85 % згодні)
  • Відповідно розроблена фіскальна політика може збільшити довгострокову швидкість формування капіталу. (85 % згодні)
  • Місцеві та державні органи влади повинні скасувати субсидії на професійні спортивні франшизи. (85 % згодні)
  • Балансування федерального бюджету потрібно робити протягом ділового циклу, а не щорічно. (85 % згодні)
  • Розрив між фондами соціального страхування та видатками стане надмірно великим протягом наступних п'ятдесяти років, якщо поточна політика залишиться незмінною. (85 % згодні)
  • Грошові виплати збільшують добробут одержувачів більшою мірою, ніж перерахування в натуральній формі, рівні грошовому еквіваленту. (84 % згодні)
  • Великий дефіцит федерального бюджету негативно впливає на економіку. (83 % згодні)
  • Перерозподіл доходів у США є законною роллю для уряду. (83 % згодні)
  • Інфляція спричинена насамперед занадто великим зростанням грошової маси. (83 % згодні)
  • США не повинні забороняти генетично модифіковані культури. (82 % згодні)
  • Мінімальна заробітна плата збільшує безробіття серед молодих та некваліфікованих працівників. (79 % згодні)
  • Уряд повинен реструктурувати систему добробуту відповідно до «негативного податку на прибуток». (79 % згодні)
  • Податки з викидів та товарні дозволи на забруднення є кращим підходом до контролю забруднення, ніж накладення обмежень на забруднення. (78 % згодні)
  • Державні субсидії на етанол у США повинні бути зменшені або усунені. (78 % згодні)

Див. також

Примітки

  1. Harper, Douglas (November 2001). Online Etymology Dictionary — Economy. Архів оригіналу за 29 січня 2010. Процитовано October 27 2007.
  2. Мочерний С.В., М.В. Довбенко. Економічна теорія : підручник. — Київ : "Академія", 2004. — 856 с. — ISBN 966-580-178-3.
  3. Hashem, M. Pesaren (1987). «econometrics», The New Palgrave: A Dictionary of Economics, v. 2, p. 8. (наведено за англійською вікіпедією), онлайн (потрібна підписка)
  4. Комарницький І.Ф. Економічна теорія. — Чернівці, 2006. — 334 с.
  5. Проскурін П.В. Історія економіки та економічних учень. Нариси економічної історії індустріальної цивілізації =http://library.if.ua/books/124.html. — Київ : КНЕУ, 2005. — 372 с. — ISBN 966-574-800-9.
  6. Сайт Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук України
  7. Mankiw, N. Gregory (2014). Principles of Microeconomics(7th ed.). Cengage Learning. p. 32. ISBN 978-1-305-15605-0.
  8. Alston, Richard M.; Kearl, J.R.; Vaughan, Michael B. (May 1992). «Is There a Consensus Among Economists in the 1990s?» (PDF). The American Economic Review. 82 (2): 203—209. JSTOR 2117401.
  9. Fuller, Dan; Geide-Stevenson, Doris (Fall 2003). «Consensus Among Economists: Revisited». The Journal of Economic Education. 34 (4): 369—387. doi:10.1080/00220480309595230. JSTOR 30042564.
  10. Whaples, Robert (November 2006). «Do Economists Agree on Anything? Yes!» (PDF). The Economists' Voice. 3 (9): 1–6. doi:10.2202/1553-3832.1156.
  11. Whaples, Robert (September 2009). «The Policy Views of American Economic Association Members: The Results of a New Survey». Econ Journal Watch. 6 (3): 337—348.

Література

  • Башнянин Г. І. Політична економія. — Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. — 528 с.
  • Борисов Е. В. Экономическая теория. — Москва: Юрайт, 1998. — 478 с.
  • Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної теорії. — Київ: Вища школа, 1995. — 471 с.
  • Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Економикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т.: Пер. з англ. 1996.
  • Українська економічна думка. Постаті і теорії / С. Злупко; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л. : Євросвіт, 2004. — 543 c.
  • Степаненко С. В. Історія економіки та економічної думки / С. В. Степаненко, В. М. Антонюк, Н. О. Фещенко. — Київ: КНЕУ, 2010. — 743 с.
  • Ха-Юн Чанґ. Економіка. Інструкція з використання: Пер. з англ. — К. Наш Формат, 2016. — 400с. — іл. ISBN 978-617-7279-42-5
  • Чухно А. А. Твори: У трьох томах. Том 2. Інформаційна постіндустріальна економіка: теорія і практика / А. А. Чухно. — К.: КНУ, 2006. — 512 с.
  • Василевич Л. Нечітка фізична економіка та деякі її закони / Л. Василевич, М. Василевич // Гілея: науковий вісник. — 2013. — № 75. — С. 454—456. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/gileya_2013_75_191.
  • Василевич, Леонід Федорович и Василевич, Максим Леонідович (2013) Нечітка фізична економіка та її центральний принцип. Економіка. Менеджмент. Бізнес, 2 (8). С. 110—117.
  • Чернавский Д. С. О проблемах физической экономики / Д. С. Чернавский, Н. И. Старков, А. В. Щербаков // Успехи физических наук. — 2002. — Т. 172, N 9 — С. 1045—1066.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.