Міколас Бурокявічюс

Від 1942 року працював столяром, токарем на заводі в Удмуртії. Від 1944 року перебував на комсомольській та партійній роботі в Литві: інструктор, завідувач сектору, секретар повіткому ЛКСМ, пропагандист, завідувач парткабінету повіткому КПЛ у Вілкавиському повіті, інструктор, завідувач сектору ЦК, завідувач відділу Вільнюського міськкому Компартії Литви.

Закінчив Вільнюський державний педагогічний інститут (1955) й Академію суспільних наук (1963). Після того обіймав посади старшого наукового співробітника Інституту історії партії при ЦК Комуністичної партії Литви, завідувача кафедри Вільнюського інженерно-будівельного інституту.

1975 року захистив докторську дисертацію. Від 1976 року був професором кафедри наукового комунізму Вільнюського державного педагогічного інституту.

Після розколу Компартії у грудні 1989 року — секретар, а від 4 березня 1990 року — перший секретар ЦК КПЛ. На XXVIII з'їзді КПРС (липень 1990) був обраний членом ЦК КПРС, а на пленумі ЦК після з'їзду — членом Політбюро ЦК КПРС.

На початку січня 1991 року звернувся до Михайла Горбачова з проханням про введення військ у Вільнюс. Горбачов такого рішення не прийняв, але війська були введені за наказом міністра внутрішніх справ СРСР Бориса Пуго та міністра оборони СРСР Дмитра Язова, результатом чого стали події 11-13 січня 1991 року та проголошення «Комітету національного порятунку Литви» як єдиної легітимної влади в країні, спроба захоплення Верховної ради, телецентру, загибель 14 осіб і поранення 144[2][3].

13 січня 1991 року прокуратура Литви порушила кримінальну справу за фактом спроби здійснення державного перевороту, одним зі звинувачуваних у якій був Бурокявічюс[4]. Однак його не заарештували, позаяк після остаточного розпаду СРСР він утік до Білорусі.

15 січня 1994 року його заарештували в Мінську та видали спецслужбам Литви (разом з Юозасом Єрмалавічюсом)[5]. Наприкінці жовтня 1996 року у Вільнюському окружному суді розпочався процес над Бурокявічюсом і низкою лідерів литовської компартії на платформі КПРС у справі «Про державний переворот 13 січня 1991 року». Їм інкримінувались «спроба зміни державного устрою» й організація виступу частин ПДВ, КДБ й МВС з метою захоплення будівель радіо й телебачення, а також співучасть у вбивстві та пораненні осіб, постраждалих під час тих подій. Сам Бурокявічюс стверджував, що у натовпі людей працювали бойовики-провокатори Буткявічюса.

23 серпня 1999 року Бурокявічюса визнали винним у створенні антидержавних організацій, публічних закликах до насильницького порушення суверенітету Литовської Республіки, виконуючи завдання іншої держави, умисному вбивстві за обтяжувальних обставин і засудили до 12-річного ув'язнення[6].

Вийшов на свободу 13 січня 2006 року. Як відзначав після звільнення сам Бурокявічюс, з дванадцяти років позбавлення волі, у в'язниці він провів близько семи років, решта — в колонії суворого режиму.

Помер 20 січня 2016 року в лікарні від гострої серцевої недостатності. Похований на Карвеліському цвинтарі поряд із дружиною.