Мінюра Євдоким Петрович

Народився в багатодітній сім'ї в 1880 р. в с. Реутинці, Кролевецького району Сумської області. З дитячих років його тягнуло до малювання. Несподівано Євдокиму пощастило знайти маляра, в якого з дозволу батьків почав вчитися готувати фарби та фарбувати стіни. Згодом перейшов до одного кролевецького підрядника і почав працювати за оплату покрівельником та маляром. Чарівна природа батьківщини пробудила художнє обдарування у хлопця. Живописна річка Реть, широкі безмежні луки, що розіслалися по другий бік річки породили любов до прекрасного, бажання оспівати їх фарбами на полотні.

Мрія юнака здійснилася, коли Мінюра в 90-х роках їде до Києва і згодом стає учнем художнього училища.

Нові знайомі, впевнившись у таланті, радили вступати на навчання до Київського художнього училища Академії художеств, пообіцявши внести плату за навчання. Після складання екзамену з малювання, Євдоким був зарахований на живописний відділ. Як сумлінного учня, його звільнили від оплати за навчання, дозволили відвідувати загальноосвітні класи, лекціїзмистецтва Його вчителями біли відомі митці Олександр Мурашко, Микола Пимоненко, Іван Селезньов.

Після закінчення училища Євдоким Петрович викладав малювання в гімназіях і училищах Маріуполя та м. Ромни. З 1924 р. живе і викладає малювання в дитячих будинках, трудшколах, технікумах м. Харкова. У 30-х роках керує гуртком малювання при Харківському палаці піонерів. Стає першим вчителем відомого українського художника Олександра Хмельницького. У післявоєнні роки Є.П. Мінюру запрошують викладати малюнок у Харківському машинобудівному інституті. Поряд з педагогічною роботою він періодично виступає на художніх виставках. Вперше показав свої твори у 1908–1909 рр. на виставці «Мир искусства», де експонувались роботи відомих українських та російських митців. В цей період життя його вабили пейзажні мотиви та картини старослов’янської історії.

У 1910 р. художник виставляє свої твори на виставці художників-киян, на Українськый художній виставці у 1911–1912 рр. Живописець багато мандрує по Херсонщині, відвідує рідне село («Млин р. Реті», 1914, «Вулиця в селі Ревутинці», 1913 р.). На персональній виставці 1916 р. у м. Маріуполі художник виставив понад сто творів. Ні війна, ні революція не поміняли творчого напрямку митця — пейзаж залишається провідним у його творчості.

В середині 20-х рр. Мінюра, працюючи в дитбудинку створює галерею портретів його вихованців. Ці твори сповнені справжнього гуманізму, теплого почуття до дітей, що втратили своїх батьків під час громадянської війни (Дівчинка з дитбудинку). В цей час бере участь у виставці, присвяченій десятиріччю Жовтня, на Шостій українській художній виставці та на 3-х виставках Асоціації художників Червоної України.

Проте після 1932 року, коли партія засудила групівщину в художньо-творчих організаціях, Мінюра, як і деякі інші художники повернувся до реалізму. Найяскравіше це виражається в його художніх творах «Ранок», 1932 р. , «Перед дощем», 1933 р.

У 1933 р. Мінюра працює над історичною композицією «Табір скіфів», варіанти ескізів якої показано на виставці. Вивчаючи життя Харківщини, художник створює психологічно виражений портрет людини нового колективного села, мужнього трудівника полів ( «Колгоспник», 1936 р.)

Цікавість до історії породжують такі картинияк «Поклоніння волхвам», «Князь Олег», 1911 р., «Табір скіфів», 1933 р., «Купало», «Похід запорожців», 1952, «Під Корсунем 16 травня 1648 р.» та інші.

Незважаючи на похилий вік, Є. П. Мінюра сповнений нових творчих задумів, бажання завершити картини, над ескізами яких він працює, будучи активним членом Харківського Обласного товариства художників.

Помер художник на 83-му році життя, в 1963 році. До останніх днів був активним членом Харківського обласного товариства художників.

Картини, етюди Є.П. Мінюри зберігаються в різних музеях України.