Маріуполь

Маріу́поль (у XVI столітті — Домаха, у 1778—1779 роках — Павловськ; у 1948–1989 роках — Жда́нов) — місто обласного значення в Україні, Донецька область. Розташоване на березі Азовського моря, у гирлі річки Кальміусу. Населення — 431 859 мешканці (2021).

Маріуполь
Герб Маріуполя Прапор Маріуполя


Зверху вниз: Донецький академічний обласний драматичний театр, Панорама міста, Будинок зі шпилем
Основні дані
Країна  Україна
Регіон Донецька область
Район Маріупольський район
Громада Маріупольська міська громада
Засноване 1778
Статус міста з 1779 року
Поділ міста 4 райони
Населення ▼ 431 859 (01.01.2021)[1]
 - повне ▼ 431 859 (01.01.2021)[2]
Площа 134,7[3] км²
Поштові індекси 87500—87590
Телефонний код +380-629
Координати 47°07′21″ пн. ш. 37°34′44″ сх. д.
Висота над рівнем моря 22 м
Водойма Кальміус, Кальчик, Балка Митрополитська
Назва мешканців маріуполець, маріуполька, маріупольці
Міста-побратими 22 міста (список)
День міста 29 вересня[4][5]
Відстань
Найближча залізнична станція Маріуполь
До обл./респ. центру
 - фізична 99,6 км
 - залізницею 132 км
 - автошляхами 121 км
До Києва
 - фізична 635 км
 - залізницею 1033 км
 - автошляхами 762 км
Міська влада
Адреса 87500, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Миру, 70, 33-62-15
Вебсторінка Маріупольська міськрада
Міський голова Вадим Бойченко

 Маріуполь у Вікісховищі

Карта
Маріуполь
Маріуполь

Значний порт і промисловий центр країни. У місті діють два великі металургійні комбінати (Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча та «Азовсталь»), продукція яких складає значну частину експорту України. У промисловості Донецької області частка Маріуполя — 37,5 %, в Україні — близько 7 %.

Район компактного розселення греків Приазов'я. Кліматичний і грязьовий курорт.

Назви міста іншими мовами

Альтернативна назва українською, відповідно до «клясичного правопису» — Маріюпіль[6], офіційно використовувався в 1930-ті роки. У 1910-х — 1930-х роках використовувався варіант написання Маріупіль[7][8][9], Мариупіль[10]. У XIX столітті українським населенням місто називалося Марнопіль[11][12][13].

Символіка
Парад на день міста. Йдуть учні морського ліцею

Сучасний варіант герба використовує композиційні принципи й кольори герба зразка ще 1811 року. Щит розділений горизонтально на дві рівні частини. Зверху поле срібного кольору, знизу — синє. Лінія розділу хвиляста. Синій колір і хвиляста лінія символізують море, тому що Маріуполь — портове місто. Срібне поле символізує виробництво сталі. У центрі герба зображений якір — символ портового міста. Причому, сам якір складається з ковша (кільце якоря), що виливає метал по контурі й цифр 1778 — року заснування міста.

У Маріуполі відзначаються дати місцевого значення: День визволення міста від нацистських загарбників (10 вересня), День визволення від російських окупантів (13 червня), День міста (перша неділя після дати 10 вересня), а також професійні свята: День металурга, День машинобудівника, День моряка та інші.

Географія
Міськсад заснований у 1863 р.

Розташування

Маріуполь розташований на півдні Донецької області на березі Азовського моря, у гирлі річки Кальміус. Місто займає площу 166,0 км² (з передмістями, тобто територіями, підпорядкованими Маріупольській міській раді, — 244,0 км²). У тому числі під забудовою — 106,0 км², зелені масиви — 80,6 км². Ґрунти території міста переважно солонцюваті чорноземи. Наявна значна кількість підземних ґрунтових вод, що часто спричиняє зсуви ґрунтів.

Клімат

Помірно континентальний з частими засухами та буревіями влітку і відлигами, мрякою взимку. Річна кількість опадів — 400 мм. Кліматичні умови дозволяють вирощувати в передмістях Маріуполя теплолюбні сільськогосподарські культури з довгим вегетаційним періодом (соняшник, баштанні культури, виноград), однак в регіоні обмаль водних ресурсів. Для потреб населення та промисловості використовують ставки та водосховища.

Вітри взимку переважно східні, влітку — північні. Середня температура повітря в січні −5,2 °C, липні — +22,7 °C. Кількість опадів — 450 мм на рік. Абсолютний максимум температури повітря — +40 °C, мінімум — −32 °C.

Клімат Маріуполя (1955–2011)
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 20,0 15,0 18,6 27,2 32,7 37,0 37,2 38,0 32,0 27,1 18,0 13,5 38,0
Середній максимум, °C −0,8 −0,1 4,9 13,1 19,7 24,4 27,2 26,5 20,7 13,2 5,9 1,0 13,1
Середня температура, °C −3,3 −2,8 1,7 9,4 15,8 20,2 22,7 21,9 16,4 9,6 3,2 −1,3 9,6
Середній мінімум, °C −5,9 −5,5 −1,1 5,8 11,5 15,3 17,6 16,8 11,7 5,9 0,6 −3,8 5,8
Абсолютний мінімум, °C −26,6 −25 −20 −7,3 0,0 5,6 8,9 −1 −1,1 −8 −17 −24,5 −26,6
Норма опадів, мм 35.1 33.0 37.5 44.5 44.0 52.9 44.2 43.0 39.4 28.6 47.8 60.5 510.5
Днів з опадами 17,7 14,9 15,4 10,4 8,1 8,0 5,2 4,1 6,9 9,5 12,7 15,9 128,8
Вологість повітря, % 89.0 86.2 83.0 73.9 70.0 67.5 65.6 61.2 67.4 79.0 86.7 88.9 76.5
Джерело: Climatebase.ru[14]

Стан довкілля

Маріуполь займає перше місце в Україні за об'ємами викидів шкідливих речовин промисловими підприємствами. В останні роки проблемами екології почали займатися провідні підприємства міста, у зв'язку з чим за 15 останніх років промислові викиди знизилися майже в 2 рази.

Парки

Міський сквер («Театральна площа»), Екстрім-парк (нові атракціони біля найбільшого в місті Палацу Культури Металургів), Лугопарк імені Гурова (колишній імені 200-річчя Маріуполя), Міський сад («Горсад», «Дитячий ЦПКіВ»), парк «Веселка» у Орджонікідзевському районі, «Петровського» (біля сучасного стадіону імені Володимира Бойка та споруд баскетбольного клубу «Азовмаш») — у Кальміуському, Приморський парк — у Приморському районі міста.

Історія

Сучасне поселення в гирлі Кальміусу засновано в XVI столітті запорізькими козаками як вартовий пост Домаха для захисту зимівників, промислів і шляхів сполучення від нападів кримських татар. Матеріали архіву Коша Нової Січі свідчать, що у XVIII ст. під прикриттям Домахи виросла Кальміуська слобода, у якій завдяки старанням полковника Андрія Порохні 1754 року була збудована кам'яна Свято-Миколаївська церква. Тобто, користуючись тодішніми європейськими традиціями, які прив'язували поняття міста до кам'яних будівель, зокрема храмів, саме цей рік можна вважати заснуванням міста. Так вважає відомий історик Східної України Василь Пірко[джерело?].

Заснування

У 1776 році на місці козацького поста Домахи створена Кальміуська слобода[15]. У 1777 році закладена Свято-Миколаївська церква-храм, що перебувала у Кальміуській фортеці. В 1778 році поблизу слободи закладене повітове місто Павловськ. У ньому тоді налічувалося 75 жителів, у слободі 93. Цей рік офіційно вважається датою утворення Маріуполя. 21 травня 1779 року імператриця Катерина II дарувала грамоту, відповідно до якої «переселенцям із Криму дарувались привілеї й свободи». У грамоті місто йменувалося «Маріанополь», тобто місто Марії. 24 березня 1780 року на наполегливу вимогу митрополита Ігнатія місто остаточно перейменоване в Маріуполь, на честь Марії Федорівни, дружини Павла I. Частина прибулих греків у липні 1780 року оселилася в місті, а більшість — довкола нього. Кожному зі своїх селищ греки давали назви тих населених пунктів Криму, звідки вони прийшли. Так виникли села Бахчисарай, Ялта, Урзуф, Сартана, Чердакли, Карань, Мангуш тощо. Грузини та волохи заснували село Ігнатівку.

  • Пам'ятний знак Кальміуській паланці
  • Марія Федорівна (дружина Павла I)
  • План Маріуполя з проектом фортечного муру на заході, 1784

Головним заняттям жителів купецького міста була торгівля. На березі моря на околицях міста було до 20 рибних заводів, які приносили маріупольським купцям великі прибутки. У 1783 році, коли Кримське ханство було приєднано до Російської імперії, частина греків повернулася в рідні місця. Землі, що звільнилися, були роздані новим переселенцям, виникли німецькі колонії. У 1829 році на південному заході повіту оселилися козаки, що повернулися із Задунайської Січі. Вони заснували низку сіл (Нікольське, Бойове тощо). В 1820 році було організоване переселення хрещених євреїв і німців-менонітів. У Маріуполі, окрім греків, дозволено було селитися євреям та італійцям. В 1807 році Маріуполь і 23 грецькі села було виділено в грецький округ із підпорядкуванням Таганрозькому градоначальству, а з 1859 року — Катеринославському губернському правлінню. У 1840-х роках почалося заселення Слободки відставними солдатами і матросами.

  • Ринкова площа
  • Катерининська вулиця
  • Харлампіївський собор, 1900 рік
  • Церква Марії Магдалини
  • Церква Св. Костянтина і Єлени в Слобідці

У 1824 році італієць Кавалотті почав будувати в Маріуполі судна вантажопідйомністю 135—160 тонн. У 1840 році від центра до біржі була прокладена бруківка. В 1840 році споруджено кам'яну набережну. Олександр I був у місті в червні 1818 року й у листопаді 1825 року. У травні 1820 року російський поет Олександр Пушкін відвідав Маріуполь під час подорожі з Катеринослава на Кавказ. У жовтні 1837 року місто відвідав цесаревич Олександр Миколайович (майбутній імператор Олександр II), у почті якого був серед інших Василь Жуковський. Значний збиток був завданий Маріуполю під час Кримської війни 1853–1856 років. Морська торгівля через воєнні дії була припинена. Навесні 1855 року англо-французька ескадра ввійшла в Азовське море. 24 травня під прикриттям корабельної артилерії в Маріуполі було висаджено англо-французький десант, що знищив склади в порту, спалив декілька будинків у місті.

  • Земська управа
  • Олександрівська чоловіча гімназія
  • Вулиця Європейська
  • Будинок Хараджаєва О. Д., 1931 рік
  • Міська тюрма і водонагнітна вежа
  • Вулиця Катерининська
  • Маріупольський порт
  • Вулиця Миколаївська
  • Будинок держбанку і Каплиця Марії Магдалини

Маріуполь XIX століття був одноповерховим. Із 3 084 будинків тільки 34 були двоповерховими і тільки 3 будинки — триповерховими. У 1864 році був закладений Міський сад. У 1867 році була відкрита громадська лазня. У 1871 році почалося мощення міських вулиць і площ бруківкою. 15 липня 1875 року встановлені перші 100 гасових ліхтарів для освітлення вулиць (до 1914 року їх уже було 686). У 1889 році на Олександрівській площі закладений центральний сквер.

Радянський період

30 грудня 1917 року у Маріуполі в результаті збройного повстання була встановлена Радянська влада. Під час громадянської війни Маріуполь 17 разів переходив з рук у руки. В 1920 році були націоналізовані й об'єднані металургійні заводи «А» («Нікополь Маріупольський») і «Б» («Російський Провіданс») в один завод «Імені Ілліча». В 1923 році в Маріуполі організоване літературне об'єднання «Дзвони Азов'я». 1 травня 1929 року вийшов у світ перший номер газети «Іллічівець». 1 травня 1933 року була пущена перша трамвайна лінія «Гавань Шмідта — Вулиця Франко».

  • Один з перших трамваїв
  • Будинок Хараджаєва О. Д., 1931 рік

З 1930 року Маріуполь перетворився у величезний будівельний майданчик.

Маріуполь став центром компактного проживання грецької діаспори, біля нього були організовані два грецьких національних райони: Сартанський (із центром у селища Сартана (тепер у складі Кальміуського району Маріуполя)) і Мангуський (із центром у селищі Мангуш). У самому місті був відкритий педтехнікум із грецькою мовою викладання, а також 14 грецьких шкіл. Маріуполь пережив масований наплив населення, в основному зі Сталінського й Запорізького округів, у результаті чого населення міста до 1939 року зросло майже наполовину й почало втрачати свою самобутність.

Друга світова війна

З початком Другої світової війни Маріуполь із його величезною промисловою базою був переведений на військові потреби країни. Багато колишніх робітників маріупольських заводів брали участь у війні з Фінляндією (30 листопада 1939 — 13 березня 1940 років).

8 жовтня 1941 року Маріуполь був захоплений частинами 3-го танкового корпуса 1-ї танкової групи вермахту (група армій «Південь»), у результаті чого почалася 23-місячна окупація міста. 16 місяців Маріуполь перебував у прифронтовій зоні. Наприкінці 1941 року гітлерівцями гірничо-металургійне товариство «Схід». Виходила україномовна «Маріюпільська газета», наклад якої з 1000 примірників у листопаді 1941 зріс до 27000 у вересні 1943[16]. Працювало 42 школи, викладання здійснювалося українською мовою.

У грудні 1941 року в Маріуполі перебували перші особи Третього Райху, Італії й Румунії. 6 вересня 1943 року при відступі військ було знищено все промислове устаткування, зруйновано чисельні будівлі. Усього за час окупації в місті розстріляно й замучено понад 50 тисяч жителів. У ніч із 9 на 10 вересня 1943 року в порту висадилися загони Азовської Військової Флотилії.

Повоєнна радянська доба
Площа морвокзалу наприкінці 1970-х років

Маріупольці приступили до відбудови зруйнованого господарства. В 1960—1961 роках Портовське селище й селище заводу імені Ілліча були з'єднані з містом житловими кварталами з розвинутою спортивною інфраструктурою. У порту споруджувалися нові причали й цілі райони. В 1953 році в місті було створено Азовське районне керування Чорноморського пароплавства, що в 1967 році перетворилося в Азовське морське пароплавство.

22 жовтня 1948 року місто було перейменовано на Жданов — за прізвищем радянського партійного й державного діяча Андрія Жданова, що народився тут в 1896 році. 7 січня 1971 року указом Президії Верховної Ради СРСР місто Жданов нагороджене орденом Трудового Червоного Прапора. 7 вересня 1978 року указом Президії Верховної Ради СРСР місто Жданов нагороджене орденом Жовтневої Революції. Перебудова в СРСР принесла багато змін у громадське життя міста. На початку 80-х років у місті поширилася підліткова злочинність (так звані «війни мікрорайонів»), внаслідок чого Жданов тоді вийшов на перше місце в СРСР за рівнем злочинності. 13 січня 1989 року місту Жданову на прохання його жителів повернута історична назва — Маріуполь. Демонтували три пам'ятники Жданову, закритий його меморіальний музей. В 1989 роках у школах міста вперше почали викладати грецьку мову.

Сучасність
Мітинг у Маріуполі проти російських окупантів
Розмальовані тетраподи, інсталяція проти російської агресії

У вересні 1991 року над маріупольською міськрадою вперше на східній Україні був піднятий український національний прапор. Тоді ж у місті відкрився перший гуманітарний ВНЗ міста — Маріупольський гуманітарний інститут. Економічна криза обернулася згортанням домобудівництва й зупинкою майже всіх державних промислових підприємств. У 1999 році контрольний пакет акцій «Азовсталі» був викуплений промисловою корпорацією «Індустріальний союз Донбасу». 2 листопада 2000 року Верховна Рада України прийняла закон про продаж контрольного пакета акцій ВАТ «ММК імені Ілліча» трудовому колективу, що стало безпрецедентним випадком у новітній історії України.

24 жовтня 1996 року завдяки ініціативі грецької діаспори Приазов'я в Маріуполі було відкрите консульство Грецької Республіки. За підсумками 2002 року Маріуполь був визнаний найкращим містом України за благоустроєм.

З початком російської агресії Маріуполь, завдяки важливому стратегічному значенню, стає одним з ключових міст російсько-українського протистояння. З 13 квітня 2014 р. місто контролювалося проросійськими терористичними формування ДНР[17]. 13 червня 2014 місто було визволене від терористів силами добровольчих українських батальйонів, тим не менше місто лишається вразливим для терактів, найбільший з яких стався 24 січня 2015.

У визволене місто було перенесено Донецьку ОДА, а в липні передислоковано Донецьке обласне управління МВС України[18] та Донецьку обласну державну адміністрацію, тим самим зробивши місто фактично центром Донецької області. 14 серпня у місті було повалено пам'ятник Леніну[19].

У серпні 2016 року місцевий телеканал Громадське телебачення Приазов'я завершив цикл документальних фільмів Місто героїв, який описує життя Маріуполя у 2014—2016 роках[20].

Адміністрація
Поділ Території, підпорядкованій Маріупольській міській раді:
Райони Маріуполя: Населені пункти:
1 — Сартана
2 — Старий Крим
3 — Талаківка
4 — Гнутове
5 — Ломакине

У місті сформована міська рада, очолює яку міський голова. Місто традиційно підтримує ліві й проросійські політичні сили. На останніх парламентських виборах (2012) місто проголосувало за Партію регіонів — 47,6 % голосів, КПУ — 27,8 % голосів, ВО «Батьківщина» — 8,3 % голосів, УДАР — 7,6 % голосів, ВО «Свобода» — 1,6 % голосів.

У 2015 міським головою Маріуполя обраний Вадим Бойченко.

Адміністративний поділ
  • Центральний район, центральний район міста. Народна назва центральної частини району — Центр, або Го́род.
  • Кальміуський район, на півночі міста, найбільший за площею та за розвитком промисловості. Народна назва: Ілліча.
  • Лівобережний район, на сході міста, на лівому березі Кальміуса. Народна назва: Лівий Берег.
  • Приморський район, на півдні міста, на березі Азовського моря. Народна назва центральної частини району: Порт.

Міжнародна співпраця

Населення
Зміни населення[джерело?]
РікМаріупольЗмінаМіська радаЗміна
1778168–168–
17822,948+1,655 %2,948+1,655 %
18504,579+55.33 %4,579+55.33 %
189731,800+594.47 %31,800+594.47 %
191358,000+82.39 %58,000+82.39 %
1939221,500+281.90 %221,500+281.90 %
1941241,000+8.80 %241,000+8.80 %
194385,000−64.73 %85,000−64.73 %
1959283,600+233.65 %299,100+251.88 %
1979502,600+77.22 %525,000+75.53 %
1987529,000+5.25 %552,300+5.20 %
1989518,900−1.91 %541,000−2.05 %
1994520,7000.35 %543,6000.48 %
1998499,800−4.01 %521,300−4.10 %
2001492,200−1.52 %514,500−1.30 %
2002489,700−0.51 %510,800−0.72 %
2005481,600−1.65 %502,800−1.57 %
2006477,900-0.77 %
2007477,600-0.06 %499,600-
2008496,600-0.60 %
2009471,975493,962-0.53 %
2010469,336-0.56 %491,295-0.54 %
2011466,665-0.57 %488,541-0.56 %
2012464,457-0.47 %486,320-0.45 %
2013461,810-0.57 %483,679-0.54 %
2014458,533-0.71 %480,406-0.68 %

На 1 січня 2015 року кількість населення становила 455,1 тис. мешканців. За останнє сторіччя кількість населення зросла майже у 12 разів. У місті мешкають українці, росіяни, греки, білоруси, вірмени, євреї тощо. Мова спілкування — це специфічне фонетично-лексичне злиття української, російської та грецької мов, що становить собою особливу приазовську (або маріупольську) говірку. З погляду фонетики та фразеології мовлення яскраво репрезентує степовий говір української мови.[джерело?]

Значний вплив у 19 столітті українська мова у Приазов'ї зазнала завдяки перемішуванню із грецькою мовою, яке відбувалося впродовж століття і триває понині. Завдяки активній русифікації у 20 столітті приїждже населення поступово втрачало українську ідентичність, але на сьогодні Маріуполь, як буферна зона між Росією та Україною, перебуває у постійному взаємообміні із переважанням російської. Завдяки постійному припливу сільського населення асиміляційні процеси майже не позначаються на русифікації регіону.

За даними перепису 2001 року рідною мовою назвали українську 10,10 %, російську — 89,39 % грецьку — 0,11 % мешканців м. Маріуполь[23].

За даними перепису 2001 на території, підпорядкованій міській раді Маріуполя, мешкало 514 548 осіб, у тому числі в місті Маріуполь — 492 176 осіб.

Національність Чисельність (чол.) Частка (%)
українці 248683 48,7
росіяни 226848 44,4
греки 21923 4,3
білоруси 3858 0,8
вірмени 1205 0,2
євреї 1176 0,2
болгари 1082 0,2
інші 6060 1,2
усе населення 510835 100

Економіка
Азовсталь

Промисловість

За оборотом реалізації готової продукції промисловість Маріуполя продовжує займати перше місце в регіоні. В розрізі основних груп промислової продукції традиційно переважають:

Будівництво

Переважає промислове будівництво. Масова забудова житлових кварталів у місті скінчилася у 80-х роках минулого сторіччя. Зараз будується головним чином комфортабельне житло. Будівельними установами міста за 9 місяців 2005 року виконаний обсяг підрядних будівельно-монтажних робіт на 304,4 млн гривень. Міська частка за цим показником у загальнообласному — 22,1 %.

Фінанси

Станом на 01.12.2015 надходження доходів загального фонду бюджету склали ₴ 2142,5 млн (у тому числі: власних доходів загального фонду — 990,8 млн, міжбюджетні трансферти — 1151,7 млн. (з них субвенції з державного бюджету: на освіту — 282,1 млн, на охорону здоров'я — 345,5 млн.).

За січень-серпень 2015 обсяг реалізації промислової продукції склав ₴ 43,4 млрд. Виробництво скоротилося: чавун на 16,5 %, сталь на 19,5 %, агломерат на 17,8 %, прокат на 5,6 %. За обсягами продукції, Маріуполь займає перше місце в області[24][25].

Інфраструктура
Аеропорт

Зв'язок

У місті працюють усі провідні українські оператори мобільного зв'язку. В радянський час в місті працювало 10 АТС, в останній час додалося ще 6 цифрових АТС.

Транспорт
Маріупольський трамвай

Маріуполь є точкою перетину трас національного та міжнародного значення. Слов'янськ — Донецьк — Маріуполь (Н20) і Ростов-на-Дону — Одеса (E58, М14), Маріуполь — Запоріжжя (Н08).

З Маріуполя здійснюється пряме залізничне сполучення з багатьма містами України; приміський рух електропоздів здійснюється лише до станції Волноваха. З маріупольського аеропорту до початку російсько-української війни здійснювалися рейси в міста України, Росії, Туреччини, Греції та інших країн. У місті функціонує міжнародний автовокзал і приміська автостанція АС-2. Маріупольський морський торговельний порт (найбільший на Азовському морі і один з найбільших в Україні, вантажообіг близько 15 мільйонів тонн на рік) цілий рік здійснює вантажоперевезення в десятки країн світу.

У місті діє автобусне, тролейбусне, трамвайне сполучення; зареєстровано близько 100 тисяч одиниць автомобільного транспорту.

Туризм

У місті знаходиться кілька готелів, зокрема, «Азовсталь», «Гранд Готель», «Дружба», «Європейська», «Меридіан», «Морська», «Моряк», «Приазов'я», «Снайпер», «Спартак», «Турист», «Чайка», загальною кількістю місць понад 800.

Пірс на центральному пляжі
Електропоїзд EJ 675 на станції Маріуполь

Туристичний інтерес має головним чином узбережжя Азовського моря. Навколо міста простягнулася смуга курортних селищ: Мелекине, Урзуф, Ялта, Сєдове, Безіменне, Сопине тощо. Працюють туристичні фірми («Азов-Вояж», «Азовінтур» тощо). Перші санаторії відчинені в місті у 1926 році. Вздовж моря тут протягом 16 км протягнулася вузька смуга піщаних пляжів. Температура води улітку +22…+24°С. Тривалість купального сезону — 120 днів.

Охорона здоров'я

Більше 30 лікувальних, лікувально-оздоровчих та медичних установ — лікарні, ЦПМСД (поліклініки), станція переливання крові, станція швидкої та невідкладної медичної допомоги, санаторії, санаторії-профілакторії, обласний центр соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів, 3 ургентних ("опорних") багатопрофільних лікарень, в т.ч. Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполь, кардіоцентр (ЛШМД), ковідні госпітаталі (міська лікарня №9).

Культура

Сьогодні Маріуполь — друге за значенням місто в Донецькій області (після Донецька), десяте за чисельністю населення в Україні. Має давню історію (Маріуполь — перший населений пункт на території Донецької області, що одержав статус міста, в 1779 році), є «металургійною столицею» України, регіональним курортом, неодноразово одержував вищі місця в українських рейтингах за благоустроєм тощо.

Архип Куїнджі, «Чумацький шлях у Маріуполі»
Візит Президента Греції Каролоса Папульяса в Маріуполь, 2008 рік (на фото також Олександра Проценко-Пічаджі, посол Греції в Україні Харіс Дімітріу, генеральний консул Греції в Маріуполі Франгіскос Костелленос)
Маріупольська мечеть Сулеймана та Роксолани
Мурал «Покоління захисників». Створений у серпні 2016, знищений навесні 2019.

У порівняно молодому місті (трохи більше 200 років) не було умов для розквіту великих архітектурних стилів. Знищений міський собор мав ознаки провінційного класицизму. Пересічна забудова кінця 19-го — початку 20-го ст. має всі ознаки декоративного стилю капіталізму модерн (ар нуво) — прихисток ветеранів Першої світової війни (краєзнавчий музей), хоральна синагога 1882 р, зруйнована), колишнє Духовне училище(1880 р.), колишня Олександрівська чоловіча гімназія (арх. М. К. Толвінський), особняк лікаря Гампера С.В. 1897 р.), готель «Контіненталь» (ДК «Азовсталь»). До 1917 Маріуполь мав дев'ять православних храмів, католицький костел св. Катерини (1860 р.), декілька синагог. Найкращою за архітектурними якостями була церква Марії Магдалини псевдовизантійського стилю (освятили 1897 р, зруйнована, забудовано драматичним театром). Найбільший серед сучасних храмів — собор св. Миколи Чудотворця (арх. Клюєв А. Д. та Еренбург Н. Ю., 1992 р). Мусульманам побудували мечеть Сулеймана Великого та Роксолани на гроші азербайджанської громади.

У різні роки в Маріуполі жили письменники В. Короленко, О. Серафимович, малював краєвиди та будівлю Азовсталі художник Лентулов А. В. (твори нині в Третьяковській галереї). На початку 1930-х рр. Маріуполь відвідав Костянтин Ціолковський, де читав лекції з міжпланетних мандрів.

У Маріуполі народився видатний художник Архип Куїнджі (біля 1842–1910), вчитель Миколи Реріха (1874–1947).

Найбільше значення для мистецького життя міста мали творчість скульптора Георгія Короткова (музей Г. Й. Короткова, переведений в приміщення Приазовського державного технічного університету, та уславленого медальєра Юхима Харабета (1929–2004) — музейна збірка при Центрі сучасного мистецтва та виставковому залі (пр. Металургів, 25). Харабет багато корисного зробив для медальєрного мистецтва України.

Місто Маріуполь двічі приймав Міжнародний фестиваль грецької культури «Мега-Йорти» імені Доната Патричі 1990 та 1991 року.

Театри, музика та кіно
Кінотеатр «Савона»

У 2003 році Донецький академічний обласний драматичний театр відсвяткував своє 125-річчя. У театрі працює талановитий колектив акторів, серед яких 2 народних та 2 заслужених артиста України. За внесок у духовне виховання регіону драмтеатр у 2000 році став лауреатом конкурсу «Золотий Скіф».

Театр ляльок (створений у 1999 році).

Кінотеатри: «Буревісник», імені Лукова, «Комсомолець», «Победа» («Перемога»), «Савона», «Союз». Не діє нині «Ювілейний», «Маріуполь», «Родина», імені Леніна.

Палаци культури (разом з так званими клубами — всього 16 одиниць): Палац культури «Молодіжний», Палац культури «Іскра», пр. Ілліча, Маркохім, та ін.

Музеї

Маріупольський краєзнавчий музей був заснований 6 лютого 1920 року міським відділом народної освіти Маріупольської ревкому. Перша експозиція була створена в 1920 році і відкрита для відвідувачів. Дослідження наукових співробітників музею сприяли створенню в Приазов'ї природних заповідників. Музей має сім експозиційних залів, наукову бібліотеку, фонд якої становлять 17 тисяч книг. Музей має постійно діючу експозицію, яка висвітлює природні умови південній частині Донецької області та історію краю, починаючи з первісних часів і до наших днів. В експозиції музею можна одночасно побачити все розмаїття флори, фауни даного регіону, яка зазнала значних змін під дією антропогенних факторів цивілізації.

Художній музей імені Куїнджі відкрито у 2010. Частку власних творів музею передав художник Арнаутов Віктор Михайлович (1896—1979), що довго працював у США і був деякий час співпрацівником мексиканського художника Дієго Рівера. У фондах музею твори майстрів Росії і України 20 століття. Міський центр сучасного мистецтва і культури імені А. І. Куїнджі являє собою експозиційну площу та художні фонди, що містять більше 2 тисяч робіт. Щороку виставкова зала центру приймає до п'ятдесяти художніх виставок різних напрямків мистецтва.

Працюють також музей етнографії (в минулому музей А. О. Жданова), музей медальєра Юхима Харабета, Харбарбонд, Азовський морський музей ім. В. А. Палія, Музей історії комбінату Ілліча; Музей Маріупольського морського торговельного порту Народний музей історії ВАТ Маріупольський комбінат «Азовсталь».

Література

Мало що відомо про перші бібліотеки в Маріуполі. Так, відомо, що бібліотека приходського училища у 1828 році нараховувала дев'яносто сім (97) книг та підручників (зрозуміло, що підручники переважали). Не збережено відомостей про бібліотеку в Духовному училищі Маріуполя. За припущеннями, вона була, але мала специфічний (релігійний, біблійний) характер і навряд чм перебільшувала бібліотеку приходського училища[26].

Приватну бібліотеку мав мешканець міста С. Горбачов, особа заможна і зацікавлена в читанні і книгах. Деякий час С. Горбачов був міським головою[26]. 1868 року на власні кошти він видав в місті Одеса каталог власної бібліотеки, оскільки в провінційному Маріуполі на той час ще не було жодної друкарні[26].

Зараз працюють Центральна міська бібліотека імені В.Г. Короленка, Центральна дитяча імені М. Горького, Бібліотека міста імені О. С. Серафимовича (найстаріша в місті) а також: імені А. П. Гайдара, Гончара, М. С. Грушевського, Н. К. Крупської, Купріна, Лесі Українки, С.Я Маршака, П. Морозова, А. С. Новікова-Прибоя, О. С. Пушкіна, М. А. Свєтлова, І. С. Тургенєва, І. Я. Франко, Чехова, К. І. Чуковського, промислових підприємств, установ та організацій міста.

Творчі організації художників, об'єднання журналістів Маріуполя, літературне об'єднання «Азов'я» (з 1924 р., близько 100 членів) тощо. Твори маріупольських поетів та письменників: М.Берилова, А. Білоуса, Г.Мороза, О.Шапурми, О.Савченка, В.Кіора, Н.Харакоз, Л.Кірьякова, Л.Білозерової, П.Бессонова, О.Заруби написані українською, російською, грецькою мовами. Зараз в місті мешкає 10 членів Національної Спілки письменників України.

Релігія
Храм Святого архістратига Михайла

11 церков Української Православної Церкви Московського Патріархату, 3 церкви Української Православної Церкви Київського Патріархату, 52 різні релігійні громади.

Місто прикрашає Свято-Микольський собор (Центральний район, Новоселівка) — в 1989 році була закладена нова будівля церкви в традиційному стилі російських православних церков. Зводилася вона на кошти парафіян. Освячена в 1991 році. У храмі перебувають дві великих святині — копія чудотворної ікони Божої Матері «Маріупольської»; і моці святителя Ігнатія Маріупольського. Щопонеділка (крім свят) у храмі відбувається водосвятний молебень перед іконою Пресвятої Богородиці «Всецариця», що допомагає при онкологічних захворюваннях. При храмі також діє дитяча недільна школа. Престольний день — 19 грудня.

Пам'ятник Т. Г. Шевченку

Інші храми міста — Свято-Миколаївський Портовський (Приморський район), Свято-Преображенський («Спаській»; Приморський район, Черемушки), Свято-Іллінський («Пророка Іллі» Кальміуський район), Свято-Успенський (Лівобережний район), Бориса та Глеба (Приморський район, селище Моряків, будується), та ін.

Також в місті знаходиться мечеть на честь султана Сулеймана Великого і Роксолани.

Пам'ятки

У передмістях міста на березі Азовського моря відкритий пам'ятник археології пізньонеолітичний родоплемінний могильник кінця III тисячоліття до нашої ери. Під час розкопок тут було знайдено більш ніж 120 скелетів. Поряд із ними знайдено кам'яні та кісткові знаряддя, намиста, прикраси з мушлі молюсків, зубів тварин.

У місті є пам'ятники Тарасові Шевченку, Володимиру Висоцькому, Архипу Куїнджі, Макару Мазаю, Григорію Горбаню, командиру першого Мариупільського ударного радянського батальона Кузьмі Апатову, Крокодилу Годзилі, князю Святославу. Є пам'ятні знаки визволення Донбасу, металургам та інші.

Фестивалі

З 2015 року до Дня Визволення міста від ДНР (13 червня 2014) проходить фестиваль «Вільний Маріуполь», який де-факто набув статусу нового, «проукраїнського» Дня Міста.

Головна сцена фестивалю MRPL City 2017

У 2015—2016 роках Маріуполь був одним із міст, де відбувався фестиваль З країни в Україну.

У 2015 та 2017 роках у Маріуполі відбулись фінальні концерти культового українського фестивалю Червона рута. У 2015 році музиканти з Маріуполя були допущені до фіналу поза відбірковим конкурсом.

Із літа 2017 у місті відбувається масштабний музичний фестиваль MRPL City. У дебютному фестивалі взяли участь такі артисти, як Noize MC, Бумбокс, O.Torvald, ONUKA, Іван Дорн та інші.

Архітектура
Палац культури «Молодіжний»
Соціальний офіс «Мультицентр», Лівобережний район

Старий Маріуполь (район, відокремлений на півдні — узбережжям Азовського моря, на сході — річкою Кальміус, на півночі — бульваром Шевченка, на заході — проспектом Металургів) забудований головним чином малоповерховими будинками, зберіг свою дореволюційну архітектуру. Лише вулиця Куїнджі (тоді — Артема) та проспект Миру (тоді — Леніна) були забудовані після Німецько-радянської війни сучасними будинками так званої «сталінської» архітектури, наприклад, два будинки зі шпилем на Театральній площі, будинком драмтеатру, ДОСААФ на місті зруйнованого собору, будинок Дитячого Світу (сучасний будинок банку ПУМБ), універмаг «Україна» (в колишньому ЦУМ). Цікавою є забудова частини Лівого берега міста малоповерховим житловим масивом 1950-х років з затишними дворами. З'явилися в місті й висотні будівлі в 9-12 поверхів.

Центральний район Маріуполя (від проспекту Металургів до проспекту Будівельників) — це майже винятково адміністративна та комерційна забудова (будинок міськради, поштамту, кінотеатр імені Лукова, Маріупольський державний університет — МДУ, Приазовський державний технічний університет — ПДТУ, центральна міська бібліотека імені Короленка, великі магазини (торговельно-розважальні комплекси «Обжора», «Абсолют» «Тисяча дрібниць» тощо).

Архітектура решти житлових районів («Західний», «Східний», «Кіровський», «Черемушки», 5-ий, 17-ий мікрорайони тощо) не відзначаються особливою оригінальністю і подані стандартними 5- та 9-поверховими будинками. Житловий фонд міста — це 9,82 млн м² загальної площі, забезпеченість населення житлом — 19,3 м² у середньому на 1 мешканця. Частка приватизованого житла 76,3 %. Розроблений ескіз генерального плану міста.

Найважливіші вулиці
Приазовський державний технічний університет
Приазовський державний технічний університет 
Будинок лікаря Гампера
Будинок лікаря Гампера 
Арх. Віктор Нільсен. Колишня водонагнітна вежа. Нині — банк
Арх. Віктор Нільсен. Колишня водонагнітна вежа. Нині — банк 
Маріуполь. Прогімназія Дарій
Маріуполь. Прогімназія Дарій 
Колишня Маріупольська Олександрівська чоловіча гімназія, нині Індустріальний коледж
Колишня Маріупольська Олександрівська чоловіча гімназія, нині Індустріальний коледж 
Колишній будинок архітектора Нільсена
Колишній будинок архітектора Нільсена 
Фасад драмтеатру
Фасад драмтеатру 
Задній фасад Донецького обласного академічного драматичного театру
Задній фасад Донецького обласного академічного драматичного театру 
Хоральна синагога Маріуполя
Хоральна синагога Маріуполя 

Медіа

Працює більш ніж 20 місцевих газет, у тому числі «Приазовский рабочий», «Неделя. Аргументы, факты, события», «Дом советов», «Іллічівець», «Привет, ребята», «Азовский машиностроитель», «Новый азовсталец», «Мариупольский портовик», «Вечерний Мариуполь»[27].

7 радіостанцій, 4 телевізійні компанії: «Сигма», «МТВ» («Маріупольське телебачення»), «ТВ 7», Громадське телебачення Приазов'я[28]. Ретрансляція близько 15 загальноукраїнських каналів («Інтер», «1+1», «СТБ», «НТН», «5 Канал», «ICTV», «Перший Національний», «Новий», ТРК «Україна» тощо).

Спорт
Стадіон імені Володимира Бойка

У вищій футбольній лізі України грає маріупольська команда «Маріуполь». Баскетбольний клуб «Азовмаш» — неодноразовий чемпіон України. Клуб водного поло «Іллічівець» — протягом багатьох років — постійний чемпіон України. Вагомих успіхів отримала школа маріупольського боксу, греко-римської боротьби, художньої гімнастики тощо.

Спортивні споруди міста (всього — 585):

  • стадіон імені Володимира Бойка (в минулому — «Новатор», «Іллічівець»)
  • спорткомплекс «Азовсталь» (стадіон, манеж)
  • стадіон «Азовець» (в минулому «Локомотив»)
  • стадіон «Західний»
  • спорткомплекс «Азовмаш» (спортивно-борцовий клуб «Гелікон»)
  • спорткомплекс «Садко»
  • спорткомплекс «Водник»
  • плавбасейн «Нептун»
  • шаховий клуб «Азовсталь»
  • яхт-клуб «Азовсталь»
  • водні станції «Маркохім», комбінату імені Ілліча, «Азовзалізобетон».

Освіта і наука

В місті 2 державних університети, 3 інститути, 2 академії, 6 технікумів, 4 коледжі. Працює 81 загальноосвітня установа, у тому числі 67 загальноосвітніх шкіл (вчаться 48 500 школярів), 2 гімназії, 3 ліцеї, 4 вечірні змінні школи, 3 інтернати, 2 приватні школи, 11 професійно-технічних установ (6 274 учнів), 94 дитячих дошкільних установ (12 700 дітей).

Міста-побратими

Станом на серпень 2017 у Маріуполя встановлені побратимські стосунки із 20 містами.[29]

Колишні міста-побратими

У зв'язку із російською агресією проти України, 29 червня 2017 року міська рада Маріуполя прийняла рішення розірвати побратимські стосунки із російськими містами Таганрог та Нар'ян-Мар.[30] При цьому залишились чинними договори з містами Єйськ, Барнаул та Желєзногорськ.

а Оригінал угоди про співпрацю втрачено внаслідок пожежі у будівлі Маріупольської міської ради[29]

Цікаві факти

У єдиному районі Маріуполя, Кальміуському, який не має виходу до моря, розташований суднобудівний завод «Плаз».

Див. також

Примітки
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2021 року (PDF)
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2021 року (PDF)
  3. Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру. Геопортал адміністративно-територіального устрою України. Архів оригіналу за 26 вересня 2015. Процитовано 25 вересня 2015.
  4. святкується у найближчу суботу до цієї дати
  5. День города в Мариуполе отпразднуют 29 сентября — на сайті 0629
  6. Жнива на півдні України закінчуються. Вісті ВУЦВК. 20 липня 1930
  7. Рудницький С. Л. «Карта України». — Відень: Фрейтаг і Берндт, 1918.
  8. Адміністративна карта Української Соціалістичної Радянської Республіки. Територіальний поділ при трьохступеневій системі врядування. Адміністративні межі на 1 березня 1927 року. Мірило 1:1.250.000. ‒ М.: Видання Народного Комісаріату Внутрішніх Справ УСРР та Державного Видавництва України, [1927].
  9. Адміністративна карта Української Соціялістичної Радянської Республіки. Територіяльний поділ за обласною системою врядування. Адміністративні межі на 20 березня 1932 р. [Варіянт 1]. ‒ Х., 1932.
  10. Адміністраційна Мапа Української Соц. Рад. Республіки: Січень 1922 р. / Народ. Комісаріят Внутр. Справ ; уклад. С. Хургін. — 1:1 680 000 ; 40 в. у 1 дюймі. — Харків. — 1 к. : кольор., табл. адм. поділу, штемпель.
  11. Малорусские народные предания и рассказы / М. Драгоманов; Юго-Зап. Отд. Императ. Рус. Геогр. О-ва. — Киев: Тип. М. П. Фрица, 1876. — XXV, 434 с.
  12. «Писання Василя Кулика» (1894).
  13. Яворницький Дмитро. Дніпрові пороги. Альбом фотографій з географічно-історичним нарисом / Дмитро Яворницький ; передм. та прим. О. Ю. Власова ; упоряд. О. О. Савчука. — Харків: Видавець Савчук О. О. — 2016. — 194 с. ; 119 іл. — Серія «Слобожанський світ». Випуск 9.
  14. Mariupol Ukraine Climate Data. Climatebase. Архів оригіналу за 11.11.2014. Процитовано 29.09.2012.
  15. За іншою версією Кальміуська слобода згадується з 1739 р.
  16. Дмитро Титаренко. Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації / Український історичний журнал. — К., № 2 (521) за березень-квітень 2015. — С. 77. ISSN 0130-5247
  17. Рік визволення. Маріуполь після ДНР Архівовано 15 жовтня 2016 у Wayback Machine. — Громадське ТБ Приазов'я
  18. Луганське облуправління міліції передислоковано у Сватове. Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine. ТВі. 04.07.2014.
  19. В Маріуполі вночі повалили Леніна. Еспресо TV. 15 серпня 2014. Архів оригіналу за 10 липня 2018. Процитовано 3 червня 2021.
  20. Харьковчане, киевляне, одесситы, львовяне и днепровцы рассказали, что думают о мариупольцах — 0629.com.ua
  21. Міжрегіональне співробітництво між Україною та Бразилією - Посольство України в Федеративній Республіці Бразилія. brazil.mfa.gov.ua. Архів оригіналу за 9 листопада 2016. Процитовано 24 листопада 2016.
  22. Міжрегіональне співробітництво між Україною та Кіпром - Посольство України в Республіці Кіпр. cyprus.mfa.gov.ua. Архів оригіналу за 25 грудня 2016. Процитовано 24 листопада 2016.
  23. Розподіл населення за рідною мовою. Архів оригіналу за 6 жовтня 2013. Процитовано 12 червня 2018.
  24. http://marsovet.org.ua/news/show/id/11130
  25. http://marsovet.org.ua/articles/show/article/220
  26. (Перші бібліотеки Маріуполя)
  27. Мариупольский городской совет
  28. Мариупольский городской совет
  29. Список міст-побратимів Маріуполя станом на 27.04.2017 — відповідь Маріупольської міської ради на Запит на отримання публічної інформації
  30. Маріуполь розірвав відносини з російськими містами-побратимами на сайті liga.net

Література і джерела
  • История городов и сёл Украинской ССР. Донецкая область. — К.: Укр. сов. энциклопедия, 1976.
  • Дидова А. З. Памятные места Донбасса: Путеводитель. — Донецк: Донбас, 1979.
  • Восстановление Донбасса (1946—1950): Док. и матер.. — К.: Политиздат Украины, 1986.
  • Савченко А. П. Городу Марии — 225. — Мариуполь: «Світильник» ОРА Интернешил, 2003. — ISBN 966-7262-22-5.
  • Яруцкий Л. Мариупольская старина. — 1991.
  • Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
  • Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.
  • Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
  • Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
  • Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
  • Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
  • Маріуполь — Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
  • Буров С. Мариуполь. Былое // Приазовский рабочий. — 2003. — ISBN 966-8208-06-4.
  • Кондуфор Ю. Ю., Артеменко И. И., Бабий Б. М. и др. История Украинской ССР. — К.: Наукова думка, 1985.
  • Дідова А. З. Нащадки козаків у Донбасі. — Донецьк: Донбас, 2005. — ISBN 5-7740-0813-4.
  • Дидова А. З. Памятные места Донбасса: Путеводитель. — Донецк: Донбас, 1979.
  • Гревцов Н. А. Заграва над морем. Зарево над морем. Поэтический венок городу Жданову. — Донецк: Донбас, 1978.
  • Лихолобова З. Г. Страною возвеличенный Донбасс: Очерки. — Донецк: Донбас, 1987.
  • Восстановление Донбасса (1946—1950): Док. и матер.. — К.: Политиздат Украины, 1986.
  • Савченко А. П. Городу Марии — 225. — Мариуполь: «Світильник» ОРА Интернешил, 2003. — ISBN 966-7262-22-5.
  • Субтельний О. Україна: історія.. — К.: Либідь, 1994. — ISBN 5-325-00090-X.
  • Яруцкий Л. Мариупольские храмы. — 1991.
  • Яруцкий Л. Мариупольская старина. — 1991.
  • Василь Пірко. Найдавніші міста Донеччини // Схід. — Спеціальний культурологічний випуск. — 2004. — С. 19–22.
  • Принь М. О. Маріупольський музей краєзнавства в радянській музейній мережі в 1920-х — на початку 1930-х років / М. О. Принь // Праці Центру пам'яткознавства. — 2014. — Вип. 25. — С. 130—139. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pcp_2014_25_15.
  • Принь О. В. Археологічні дослідження М. О. Макаренка на території заводу «Азовсталь» у 1931 році: невідомий рукопис спогадів історика П. В. Клименка / О. В. Принь // Праці Центру пам'яткознавства. — 2015. — Вип. 28. — С. 212—216. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pcp_2015_28_23.
  • Принь О. В. Археологічна експедиція професора М. О. Макаренка 1931 року на теренах будівництва заводу «Азовсталь»: персональний склад, фінансування, знахідки / О. В. Принь // Праці Центру пам'яткознавства. — 2016. — Вип. 30. — С. 93-98. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pcp_2016_30_9.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.