Міська лікарня №1 (Маріуполь)

Історія лікарні почалась 1897 року у добу першого запровадження капіталізму. Тодішнє керівництво заводів «Нікополь» та «Російський Провіданс» започаткувало створення амбулаторії, до складу котрої входив і перший стаціонар на двадцять п'ять хворих[1]. Амбулаторію розташували на колишній околиці міста, до котрої вела запилюжена вулиця Межа. Згодом за часів СРСР вулиця стане транспортним трактом і отримає назву проспект Ілліча (тепер Нікопольський проспект). У первісному штаті амбулаторії було два фельдшери. Це була лікарня для бідноти, тому розраховувати на висококваліфіковану допомогу було не можна. Адже до провінційного міста мало кому було діла у Російській імперії, хоча відкриття амбулаторії — позитивна фундація.

1922 р. колишню амбулаторію з маленькою лікарнею перевели у статус міської лікарні, хоча вона залишалась заводською і тут заснували терапевтичний стаціонар на 20 ліжок і хірургічний — на сорок. Через три роки (до 1925) зростання працівників заводу і зростання захворюваності у повоєнні роки спонукали до будівництва. На порожніх земельних ділянках поряд із залізницею вибудували інфекційний барак, відділення хірургії, акушерсько-гінекологічне, пральню, кухні тощо[1]. 1927 р. відкрили окреме пологове відділення. 1934 р. штат лікарні нараховував двадцять сім (27) лікарів та сто вісім осіб середнього медичного персоналу. До початку війни 1941—1945 рр. загальна кількість ліжок у заводській (і міській) лікарні № 1 досягла п'ятсот сорока (540).

1941 року проведена мобілізація і низка медиків відбула на фронти або на працю у військові шпиталі. Маріуполь був тимчасово захоплений німецькими фашистами і низка медиків вимушено опинилась на окупованій території. Медики лікували залишених у лікарі військовопоранених та хворих місцевих мешканців. Частку військовопоранених вдалося врятувати від німецьких концтаборів.

Лікарня втратила кількість лікарняних ліжок, що на 1945 р. ставила лише чотири сотні (400). У період 1944—1952 рр. відбулося об'єднання поліклініки і лікарні у єдиний лікарський заклад[1]. Лікарнею керував А. М. Фролов, у період 1952—1962 рр. заслужений лікар УРСР М. Л. Самойлович, з 1964 р. заклад очолював лікар Г. Н. Баганець. З 1985 р. — головний лікар А. Ф. Погуляй. В той період вдалося розширити лікарню і кількість медичних маніпуляції — діагностичних і лікувальних, забезпечених коштам заводу імені Ілліча. Міська лікарня № 1 отримала декілька лабораторій (хоча частка їх була розташована у дерев'яній будівлі), відділення реанімації і анестезіології, ендоскопії, ультразвукової діагностики, літотрипсії. 1992 року відділення захворювань очей перетворили на відділення мікрохірургії очей[1].

Нове запровадження ринкових відносин супроводжувалось втратами і зубожінням медичного персоналу та мешканців міста. Для лікарні почали будувати новий багатоповерховий корпус, котрий покинули недобудованим на десятиліття. Низка процедур і діагностичних та лікувальних заходів зроблена платними, що перевело їх у малодоступність для збіднілих мешканців району і навколишніх поселень. Малодоступним і коштовним стало і щеплення від інфекційних захворювань, що помітно знизило профілактичний напрямок медичного обслуговування мешканців району. Завод імені Ілліча спромігся лише на ремонти і декотре збільшення вже старих приміщень лікарні.

Адреса:

• вул. Бодрова, 2

• газета «Ильичёвец», 27 ноября 2003 г.

• Охорона здоров'я в Маріуполі