Ендоскопія

Ендоскопі́я (від грец. εντόςn — всередині та грец. Σκοπός — глянути) — медичний метод спостереження змін всередині тіла та обстеження внутрішніх органів людини за допомогою медичного приладу — ендоскопа, без порушення цілісності шкірних покривів та слизових оболонок.

Гнучкий ендоскоп.

Проте, дедалі частіше в хірургічній практиці застосовують травматичні види малоінвазивної хірургії: хірургічна ендоскопія (хірургічний доступ через природні отвори до місця проведення операції) та лапароскопічна хірургія.

При ендоскопії ендоскопи зазвичай вводять у порожнину тіла через природні шляхи, наприклад, у шлунок — через рот і стравохід, у бронхи і легені — через гортань, у сечовий міхур — через сечовипускний канал, хоча в деяких випадках введення ендоскопа вимагає хірургічного створення розрізу в тілі — тоді мова йде про травматичну ендоскопію.

Типи ендоскопів

Ендоскопи є двох типів:

  • прямі (металеві)
  • гнучкі (еластичні).

Більшого розповсюдження на сьогодні набули еластичні, оскільки вони дозволяють легше пацієнту перенести маніпуляцію, а лікарю-діагносту адекватніше та якісніше здійснити обстеження. Та все ж таки є ділянки, обстеження яких зручніше, швидше, простіше і надійніше здійснювати прямим ендоскопом.

Історія

Вперше, як інструмент, ендоскоп було винайдено в Староданьому Єгипті у 1700—1600 році до н. е. Про це свідчить давньоєгипетський текст — Папірус Едвіна Сміта[1]. Цей текст описує ендоскопію і елементарні ендоскопічні прилади.

Гіппократ вперше задокументував перші елементарно-успішні зусилля у ендоскопії, який використовували як ректальний розширювач[2].

Ендоскопи почали застосовувати в Німеччині ще в XIX столітті з метою огляду кишечника та шлунка. У той час, в Німеччині, працював лікар Філіпп Боцціні (роки життя — 1773—1809), який заклав основи сучасної ендоскопії. У 1806 році він винайшов світлопровідний інструмент для дослідження прямої кишки та матки. Цей прилад він назвав «Lichtlelter»[3]. Джерелом світла у цьому світлопровіднику послужила проста свічка[4]. Це і був прототип сучасних ендоскопів. Проте, він не знайшов належного застосування і його ніколи не застосовували на людях.

Ендоскоп Дезормаукса

У 1826 році П'єр Сегалас, повідомив при використання більш вдосконаленого приладу, сконструюваний Боцціном[3].

Французький хірург Антоніо Дезормаукс, у 1853 році, в Парижі, розробив різновид Боццінівського «Lichtlelter». Для підсвічення він застосував спиртову лампу, яке давало більше освітлення і огляд став більш детальнішим. Інструмент являв собою довгу металеву трубку, яка містила систему дзеркал і лінз, які відбивали світло від гасової лампи. Він мав той же недолік, що і Боццінівський Lichtlelter, а саме — вона швидко нагрівалася і спричиняла опіки. Ним проводили дослідження урогенітального тракту[5][3].

Призначення

Медичний ендоскоп призначений для огляду порожнини і внутрішньої поверхні:

  • стравоходу — езофагоскоп,
  • шлунка — гастроскоп,
  • 12-палої кишки — дуоденоскоп,
  • товстої кишки — колоноскоп,
  • прямої та сигмоподібної кишок — ректороманоскоп,
  • тонкої кишки - ентероскоп,
  • сечового міхура — цистоскоп,
  • суглобів — артроскоп,
  • черевної порожнини — лапароскоп та інші.

Види медичної ендоскопії

Примітки
  1. Nezhat, Camran, Page, Barbara (1 Jan. 2005.). "ANCIENT TO PRE-MODERN PERIOD." 'History of Endoscopy' Ed. Dr. Paul Alan Wetter. (англійська). Society of Laproendoscopic Surgeons. (англ.)
  2. Medscape Log In. www.medscape.com. Процитовано 2 лютого 2017. (англ.)
  3. ИСТОРИЯ РАЗВИТИЯ ЭНДОСКОПИИ | Врачу — Эндоскопия.RU. www.endoscopy.ru. Процитовано 2 лютого 2017. (рос.)
  4. Мухин, Пизурян, С.В., А.Л. (1992). Эндоскопическая хирургия. История развития эндоскопической урологии // Эндоскоп. хирургия и дистанц. литотрипсия: Сб. науч. тр. (російська). Рос. гос. мед. ун-т НИИ урологии. с. С. 4 – 9. (рос.)
  5. Medscape Log In. www.medscape.com. Процитовано 2 лютого 2017. (англ.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.