М'якушко Василь Омелянович

Народився 11 січня 1923 року на хуторі М'якушки Решетилівського району Полтавської області[1].

З лютого 1941 року працював інструктором фізичної культури. Під час Другої світової війни проходив військову службу заступни­ком політичного керівника роти 209-го стрілецького полку 96-ї гірськострілецької дивізії Північного фрон­ту (1941), червоноармійцем 5-ї прикордонної комендатури 32-го морського при­кордонного загону (1941—1942), бійцем 5-ї прикордонної комендатури прикордонного посту «Дагомис» 32-го морського прикордонного загону (1942), мотористом прикордонного посту 36-го Сухумського прикордонного батальйону (1942).

Був секретарем бюро ВЛКСМ 2-ї прикордон­ної комендатури 36-го Сухумського прикордонного загону (1942—1943), комсоргом 1-ї прикордон­ної комендатури 36-го Сухумського прикордонного загону (1943—1944), практикантом відділу контррозвідки Народного комісаріату внутрішніх справ «Смерш» Грузинського прикордонного округу (1944) та оперуповноваженим «Смерш» Грузинського прикордонного округу з обслуговуван­ня суворовського училища (1944—1946).

У подальшому його призначено оперативним упов­новаженим Відділу контррозвідки Міністерства дер­жавної безпеки, а після об'єднання органів держбезпе­ки та внутрішніх справ — Міністерства внутріш­ніх справ Ленінградського прикордонного округу. У 1948 році йому присвоєно військове звання старшого лейтенанта. Протягом трьох років, з вересня 1949 року по вересень 1952 року, він обіймав посаду старшого оперуповноваженого Відділу контррозвідки МВС Військово-Медичної академії (Ленінград).

У 1951 році отримує звання капітана. У 1952 році закінчує Військово-Юридичну акаде­мію Радянської Армії, а у 1954 році — Контррозвідувальний факультет школи № 101 Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР.

З серпня 1954 року служить у підрозділах зовнішньої роз­відки, спочатку на посаді старшого оперуповноважено­го одного з підрозділів Першого Головного управління КДБ при РМ СРСР. У 1954 році йому присвоєно військове звання майора. З січня по квітень 1955 року, він обіймає посаду старшого опер­уповноваженого резерву призначення ПГУ КДБ при РМ СРСР. З квітня 1955 по січень 1961 працює у паризькій резидентурі Комітету держбезпеки. У цей період він обіймає посади у ПГУ КДБ при РМ СРСР старшого оперуповиоважеиого діючого резерву та помічника начальника відділу діючого резерву. У 1958 році йому присвоєно військове звання підполковника.

У січні 1961 року призначений заступ­ником начальника Першого управління КДБ при Раді Міністрів Української РСР, у 1962 році він стає полков­ником, у березні 1967 року очолює це управління.

Від січня 1971 року по серпень 1984 року заступник Голови КДБ при РМ Української РСР, здійснював кураторство зовніш­ньої розвідки та інших підрозділів. У 1972 році огтримав військове звання генерал-майора.

З серпня 1984 по липня 1985 років перебував у резерві призначення Першого Головного управління КДБ при РМ СРСР та був слухачем курсів із підготовки кадрів для роботи в представництвах КДБ СРСР при органах безпеки соціалістичних країн. Після закінчення цих курсів, у липні 1985 року, його призначено керівником представництва КДБ СРСР при Міністерстві внутрішніх справ Народної Респуб­ліки Болгарія[2].

З травня 1991 року у відставці. 26 жовтня 2014 року помер у Києві[3].

• орден «За заслуги» III ступеня (2008) [4]
• орден Богдана Хмельницького III ступеня (1995),
• орден Вітчизняної війни І ступеня (1985),
• орден Червоної Зірки (1970),
• 2 ордени Трудового Червоного Прапора (1967, 1977),
• відзнака «Почесний співробітник держбезпеки» (1958),
• відзнака «Почесний співробітник зовнішньої розвід­ки України» (2008)
• Медалі і відомчі нагороди СБ України та СЗР України.

• Про це вже можна розповісти. Хто керував розвідкою в Україні?
• Українська зовнішня розвідка: від А до Я