Накіє Ельгюн

Ельгюн народилася 1882 року в Стамбулі[1]. 1911 року, в епоху другої Конституції, влаштувалася на роботу в недавно відкриту Стамбульську школу Інасіо[3]. Вона грала активну роль у суспільному житті, а також у галузі освіти. Ельгюн працювала в асоціації Тіл-і-Нісван, одній з перших османських жіночих організацій. Під час її роботи в школі Інасіо міністерство освіти попросило її підготувати проєкт, який став провідним при оновленні системи рівнів освіти. Також Ельгюн запропонувала, щоб учні займалися в класах білого кольору. Коли її проєкти міністерство освіти відхилило, 1914 року Ельгюн подала у відставку[1][4].

Протягом 1914—1917 років Ельгюн працювала в Міністерстві благочестя (Evkaf Nazırlığı); вона брала участь у відновленні та організації шкіл Фонду, створеного в Султанахметі. 1916 року на запрошення військового і цивільного адміністратора Сирії Ахмеда Джемаль-паші вона разом з Халіде Едіб Адивар очолила кампанію зі створення вчительських шкіл для дівчаток у Сирії, де викладала турецьку мову в Дамаску, Єрусалимі та Бейруті[4]. Оскільки Міністерство освіти, на основі централізації всієї освіти взяло під свій контроль усі школи Фонду, Ельгюн вирішила, що їй немає що робити в офіційному шкільному секторі, і залишила посаду[3].

Пізніше вона прийняла пропозицію відновити стару школу, засновану в Беязиті 1915 року, яка занепала, коли Мустафа Сати-бей пішов з посади директора школи. Ельгюн відновила її 1917 року під назвою Февзійської середньої школи[3][5].

Під час Першої світової війни Ельгюн була доброволицею Червоного Півмісяця[1], а після неї виступала на різних зборах у Стамбулі як голова Асоціації вчителів у той період, виступаючи проти окупації Анатолії[6][7]. 23 травня 1919 року вона була серед промовців на великому мітингу на площі Султанахмет. Саме в цей час, за деякими оцінками, Накіє Ельгюн перетворилася на політичну фігуру[4].

Під час Війни за незалежність Туреччини Ельгюн заснувала Товариство допомоги сім'ям мучеників. Вона також підтримувала національну військову кампанію, ховаючи деякі військові матеріали, які відправлялися в Анатолію через Бартин, на складах школи Фейзіє[3]. Товариство допомоги сім'ям мучеників розпущено після закінчення війни[1]. Накіє Ельгюн звільнилася зі своєї посади в школі Февзіє наприкінці 1928 року.

Після війни Ельгюн брала участь у відкритті стамбульського відділення Турецького авіаційного товариства, започаткованого в Анкарі, і була його президенткою[1]. Вона також брала участь у створенні стамбульського відділення Товариства економіки та заощаджень, а потім працювала в стамбульському відділенні халкевлері[1]. Тим часом 1929 року повернулася до освітньої діяльності і призначена директоркою Стамбульської середньої школи для дівчат. Однак коли 1930 року жінкам надали право обиратися в муніципальні та провінційні ради, Ельгюм залишила пост і приєдналася до Стамбульської генеральної асамблеї як членкиня від Бейоглу. Вона стала першою жінкою, обраною членкинею Постійної ради асамблеї. На виборах 1934 року її знову обрано в Стамбульську генеральну асамблею і Постійну раду[1].

5 грудня 1934 року, коли жінкам надали право голосувати і бути обраними, Ельгюн активно брала участь в урочистостях, організованих жінками[1]. На виборах 8 лютого 1935 року її висунуто в парламент Республіканською народною партією і з 870 голосами обрано у Великі національні збори Туреччини як депутатку від Ерзурума на п'ятий термін[2].

24 березня 1935 року її обрано президенткою Товариства захисту жінок на його четвертому засіданні. 25 травня 1935 року Ельгюн обрано членкинею Центральної виконавчої ради Турецької авіаційної асоціації, а 13 червня 1936 року — членкинею керівництва Головного управління служби у справах дітей. 1938 року вона прийняла на себе обов'язки голови Товариства Топкапи Фукарапервер і продовжувала виконувати цю роль до своєї смерті[8].

Накіє Ельгюн померла 23 березня 1954 року в Стамбулі. На честь неї названо проспект у Османбеї.