Намібійські німці

Приклади німецьких вивісок з намібійської повсякденності

Вокзал в Вінгуці

Південно-західний вершник, Südwester Reiter і Церква Христа в місті Віндгук

Гогенцоллернхаус, Hohenzollernhaus в м Свакопмунд

вул. Бергштрассе у м Людериц

Герке-Хаус у м Людериц

Фельзенкірхе («церква на скелі») в Людериці

«Жовтий будинок» в м Людериц

Їх поява відноситься до 1883 року, коли німецький торговець Адольф Людериц придбав у місцевого вождя ділянку південного узбережжя Намібії і заснував місто Людериц. Німецький уряд, заклопотаний придбанням заморських колоній, незабаром анексував територію і дав їй назву Німецька Південно-Західна Африка (нім. Deutsch-Südwestafrika). Число переселившихся туди німців було невелике: це були солдати, торговці, добувачі алмазів і колоніальні чиновники.

У 1915 році, в ході Першої світової війни, Німеччина втратила Південно-Західну Африку (див. Історія Намібії); по закінченні війни країна стала підмандатною територією ПАС. Німецьким поселенцям було дозволено залишитися, і аж до здобуття незалежності в 1990 році німецька мова зберігала свій офіційний статус.

В даний час єдиною офіційною мовою Намібії є англійська. Незважаючи на це, близько 30 000 намібійців німецького походження (близько 2 % населення країни) і приблизно 15 000 чорних намібійців (багато з яких, будучи прихильниками СВАПО, провели частину життя в НДР і повернулися на батьківщину після отримання незалежності) все ще говорять або на німецькій мові, або на креольській «намібійській чорній німецькій» (кюхендойч).[1] На відміну від числа носіїв німецької мови в Намібії, число намібійців німецького походження важко піддається оцінці (почасти через те, що частина їх в роки апартеїду віддала перевагу віднести себе до африканерів).

Німецькі намібійці зберігають німецьку культуру на території країни, що включає німецькі середні школи, церкви і засоби масової інформації. У громаді користуються популярністю телебачення, музика та книги з Німеччини. Нерідко німецькі намібійці навчаються в університетах або технічних школах Німеччини. Німецька мова зберігається, незважаючи на той факт, що набагато більш поширеною місцевою мовою є африкаанс, а англійська домінує в усіх сферах, від урядових установ до написів на товарах. На відміну від ПАР, німецькі намібійці не розчинилися в місцевих англійської та африканерської громадах. Незважаючи на це, все намібійські німці побіжно говорять на африкаанс і, як правило, добре володіють англійською.

Велика частина тих хто говорять по-німецьки живе в столиці країни, місті Віндгук, а також у невеликих містечках, таких як Свакопмунд, Людериц і Очиваронго, де впадають в очі пам'ятники характерної німецької архітектури. Багато намібійських німців займають видне становище в бізнесі, сільському господарстві та туризмі, а також в органах влади: так, першим мером Віндгука після здобуття незалежності був німець.

Інтереси громади озвучує єдина африканська щоденна газета німецькою мовою, [[:en::Allgemeine Zeitung (Namibia)|Die Allgemeine Zeitung]]. Найбільшою релігійною деномінацією країни є лютеранська церква, де також підтримується німецька мова.

Незважаючи на важливу роль в історії та культурі країни, число намібійських німців рік від року знижується, в основному через низьку народжуваності серед них. У той же час, на відміну від інших груп африканського білого населення, місцеві німці рідко емігрують до Європи чи Америки; набагато частіше вони воліють переселятися в ПАР.

Згідно з переписом 2001 року, тільки в 1,1 % сімей Намібії розмовною мовою була німецька (3654 сімей), що набагато менше, ніж для мови африкаанс (39481 або 11,4 %) або англійської (6522 або 1,9 %).[2]

Згідно з переписом 2011, 0,9 % сімей Намібії використовували німецьку вдома (4359 сімей), в той час як 10,4 % говорили на африкаанс (48238), а 3,4 % англійською (15,912). На німецькій говорять лише 0,3 % сільського населення Намібії і 1,7 % в містах. Максимальна концентрація — у центральній частині країни, тобто в адміністративних регіонах Еронго (2.8 %), Кхомас (2.6 %) і Очосондьюпа (1.4 %).[3]

Серед намібійських німців були свої оригінальні поети, художники (Адольф Йенч), спортсмени (Моніка Даль, Ерік Хоффманн, Йорг Ліндемайер, Олівер Ріссер, Фрідхельм Зак), що здобули популярність за її межами, а також відомі місцеві політики (Клаус Діркс) і правозахисники (Антон Лубовський). Неофіційним символом громади вважається «Пісня людей Південного-Заходу» (нім. Südwesterlied), яку склав в 1937 р Хайнц Антон Кляйн-Вернер для місцевої організації скаутів[4]; мелодія приспіву взята з німецької «Пісні танкістів» 1933 (Panzerlied).

• German Website of some German Namibians in Europe / Germany