Нан-Мадол

Нан-Мадо́л (англ. Nan Madol) — рукотворний архіпелаг з 92 острівців, загальною площею 79 гектарів. Острівці зв'язані між собою системою рукотворних каналів. Також відомий під назвою «Тихоокеанська Венеція». Розташований біля острова Темвен, на південний схід від острова Понпеї в однойменному штаті у Федеративних Штатах Мікронезії. До 1500 року н. е. Нан Мадол був столицею правлячої династії Сауделерів (Сауделєр). Назва «Нан-Мадол» означає «проміжки», тобто систему каналів, що його пронизують.

Нан-Мадол
Держава  Мікронезія
Є столицею або адмінцентром для Saudeleur Dynastyd
Адміністративна одиниця Madolenihmwd
Статус спадщини об'єкт Національного Реєстру Історичних місць США, Національна історична пам'ятка і Світова спадщина ЮНЕСКО[1]
Площа 76,7 га і 664 га
Критерій Світової спадщини (2005) (i)d, (iii)d, (iv)d і (vi)d
Офіційний сайт
 Нан-Мадол у Вікісховищі

Нан-Мадол

Нан Мадол 15 липня 2016 р. був внесений до об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО на 40-й сесії комітету ЮНЕСКО в Стамбулі, потрапивши до Списку Світової спадщини в Азії і Тихоокеанському регіоні.

Історія
Частина вертикального стосу стовпчакових базальтових шматків різних діаметрів, що утворюють товсту стіну
Прохід крізь стіну побудований зі стовпчакових шматків базальту

В ХІХ столітті були виявлені руїни циклопічних споруд, із шестиметрової товщини базальтових стін, та піднятятими майже на двадцятиметрову висоту плитами вагою до 25 тонн. Виконати таку роботу під силу лише багатьом тисячам робітників. Більш розумно, вважав англійський вчений М.Браун, припустити, що колись острови Пасхи та Понапе був частиною великої суші, населеної багатотисячним народом, Пацифіди.[2]

Комплекс Нан-Мадол у сучасному вигляді ймовірно виник між 1285 та 1485 роками, під час панування династії Сауделерів. За Сауделерів мікронезійці вперше почали залюднювати ці острови та зводити тут різноманітні будівлі.

Близько 1500 року правителів із династії Сауделерів були звідси вигнано. Причина цього невідома й досі, та за легендою до цього доклався бог Грози. За іншою версією, Нан-Мадол завоювали мешканці сусіднього острова Косрае.

У XIX столітті дослідження островів почали європейці та американці, виявивши їх цілковито занедбаними. Проте чимало мешканців острова й досі вірять у те, що це місце населене духами.

Частина зруйнованих кам'яних колод містяться під водою, коло берега. Камені вкриті товстим шаром коралів. Будівлі коло берега розташовані на глибині близько 20 метрів. Як відомо, рівень океану в Середньовіччі був нижчим від сучасного усього на 1-1,5 метри. За цими ознаками можна припустити, що Сауделери ймовірно використали залишки давніших, поруйнованих споруд, форму й призначення яких нині важко визначити.

Технологія будівництва
Карта Нан-Мадола

Фундаментом для острівців став кораловий риф. А на нього встановлювали один на одного масивні базальтові колодоподібні брили. Брили мають природну призматичну форму - від п'яти до восьми граней.

Для будівництва Нан-Мадолу використано тисячі таких мегалітів, деякі з них сягають п'яти метрів завдовжки та важать більше п'яти тон. Один із кутових каменів фундаменту, за оцінками спеціалістів важить 50 тон. Якщо припустити, що зведення будівель здійснювалося методом «тягни-штовхай», то, за розрахунками дослідників, для будівництва Нан-Мадолу знадобилася значна кількість робітників. Та й саме будівництво мало тривати не одну сотню років. За однією з гіпотез, базальтові брили пересували, використовуючи як опору нахилені стовбури пальмових дерев.

Досі не знайдено відповідь на питання, яким саме чином величезні брили з'явилися на Нан Мадолі (ймовірно з території Сокегсу, що на Понпеї) та частиною яких споруд вони були тут раніше.[3]

Комплекс і його призначення

За деякими ознаками можна зробити висновок, що в часи Сауделерів комплекс Нан Мадол бул культовою спорудою й відігравав центральну роль в релігійному житті громади. Тут вдалося ідентифікувати храми, гробниці й громадські будівлі, в'язницю тощо. Імовірно, що головним божеством був бог Грози (що й не дивно, враховуючи те, що тут випадає до 4922 міліметрів опадів у рік), а у священних ставках розводили морських тварин. На спеціальній церемонії віддавали почесті священному вугру, годуючи його, за однією з версій, вареним м'ясом черепах, за іншою — людей. На території комплексу стоять чотири великі мавзолеї, які чудово збереглися донині.

Чимало споруд зруйновано настільки, що відновити первісну їх висоту неможливо.

Нан-Мадол у навколонауковій літературі
  • Джеймс Черчвард у своїй книзі «Загублений континент Му: прабатьківщина людства» (1926 р.) називає місто частиною загубленого континента «Му»[4]
  • У книзі "Втрачене місто каменів" (1978) автор Біл С. Балінджер викладає теорію про зведення міста грецькими моряками за 300 років до Різдва Христового.
  • Девід Гатчер Чілдрес, автор путівників, припускає зв'язок Нан Мадолу з гіпотетичним континентом Лемурія[5].
  • У книзі 1999 року "Найближчий глобальний супершторм", виданий Art Bell та Вітлі Стрібером, вказано, що глобальне потепління (похолодання) призведе до таких раптових і катастрофічних умов, що могло би призвести до зникнення високорозвинутої цивілізації у минулому. Як приклад високотехнологічної оснащеності древніх наводиться будівництво Нан Мадолу, яке потребує навичок роботи з таким міцним матеріалом як базальт.
  • У книзі Олександра Ніконова "Предсказание прошлого. Расцвет и гибель допотопной цивилизации" 2009 року, автор припускає, що тубільці не могли побудувати такі споруди з 5-50 тонних мегалітів. На його думку кам'яні будівлі були зведені давньою, розвиненішою цивілізацією, загибель якої спричинив "всесвітній потоп".
Краєвиди
 
 
 

Див. також

Посилання та примітки
  1. http://whc.unesco.org/fr/list/1503
  2. "Если бы Лондон затонул"... [1974 Кондратов А.М. - Загадки Великого океана]. historic.ru. Процитовано 24 травня 2021.
  3. Відео
  4. Jospeh, Frank (2005) Nan Madol: The Lost Civilisation of the Pacific. In Underground!: the disinformation guide to ancient civilizations, astonishing archaeology and hidden history edited by Preston Peet, The Disinformation Company, page 169-176
  5. Lost Cities of Ancient Lemuria & the Pacific, 1991, ISBN 0-932813-04-6

Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.