Напруженість магнітного поля

Напруженість магнітного поля визначається першим рівнянням Максвела. У диференціальній формі воно має такий вигляд

${\displaystyle {\text{rot}}\ \mathbf {H} ={\frac {1}{c}}{\frac {\partial \mathbf {D} }{\partial t}}+{\frac {4\pi }{c}}\mathbf {j} }$,

де ${\displaystyle \mathbf {D} }$ — вектор електричної індукції, ${\displaystyle \mathbf {j} }$ — густина електричного струму, с — швидкість світла.[1]

Це рівняння значить, що вихрове магнітне поле породжується змінним електричним полем, або ж електричними струмами.

На розривній границі двох середовищ граничні умови для напруженості магнітного поля записуються у вигляді

${\displaystyle \mathbf {n} \times (\mathbf {H} _{2}-\mathbf {H} _{1})={\frac {4\pi }{c}}\mathbf {i} }$,

де ${\displaystyle \mathbf {n} }$ — вектор нормалі до поверхні, а ${\displaystyle \mathbf {i} }$ — густина поверхневого струму.

Якщо на границі струму немає, то гранична умова спрощується до вимоги рівності тангенціальних складових напруженості магнітного поля

${\displaystyle H_{t1}=H_{t2}}$

Нормальна складова вектора напруженості магнітного поля має розрив, який визначається різницею магнітних проникностей двох середовищ. Для знаходження величини розриву потрібно врахувати неперервність нормальної складової вектора магнітної індукції.

• Iндукцiя i напруженiсть магнiтного поля
• Vseslova. Напруженість магнітного поля
• Магнітне поле постійного електричного струму. Закон Біо — Савара — Лапласа