Національна алея

Національна алея була центральним елементом плану забудови Макміллана у 1901 р.

У своєму плані від 1791 р. забудови майбутнього міста Вашингтон архітектор П’єр Ленфан передбачив оточену садами Гранд-Авеню в 1 милю завдовжки й 400 футів завширшки поміж будинком Капітолію і статуєю Джорджу Вашингтону прямо на південь від Білого дому.[10][11][12][13] Врешті-решт Національна алея була споруджена в спроєктованих межах, але замість Гранд-Авеню, яка так ніколи й не з’явилася. Карта 1802 р. від Метью Перрі вперше містить слово «алея» для цього простору.[14]

У 1850-х роках архітектор Ендрю Джексон Даунінг створив свій ландшафтний план для алеї. Протягом наступних 50-ти років відповідно до його плану федеральні установи розбили на цих площах кілька природних парків. На додачу до них в районі Шостої Стріт алею перетинала гілка залізниці, з’явився великий базар і залізнична станція, а також сади та теплиці.

У 1901 р. під впливом громадського руху «За красиве місто» на світ з’явився План Макміллана, який розвинув оригінальну ідею Ленфана і радикально перетворив вигляд алеї, прибравши сади, теплиці, дерева, комерційні й промислові будівлі.[15] План Макміллана відрізнявся від плану Ленфана тим, що алея стала представляти собою трав’яну галявину завширшки 300 футів на якій висаджені 4 ряди в’язів. Будівлі культурних закладів у вишуканому стилі мали б розташовуватися по боках алеї позаду в’язів.[16][17][18][19]

У 1918 р. військові будівельники звели будинки Головного штабу флоту і боєприпасів на південному боці Конституційної Авеню, нині Бі-Стріт.[20][21][22] Ці споруди слугували штабом США під час Першої світової війни й збереглися аж до 1970 р.[20][21] Більшість будівель згодом стали конституційними садами у 1976 р.[21][23]

15 жовтня 1966 р. Національна алея вперше була внесена до Національного реєстру історичних місць США.[24] У 1981 р. було офіційно задокументовано історичне значення алеї, а пізніше у 2003 р. 108-й склад Конгресу США ухвалив «Акт про класифікацію і вигляд пам’яток», яким застережено подальше розміщення будь-яких споруд в межах Національної алеї.[8][25]

Національна служба парків США постановила, що Національна алея призначена, щоб:

• Забезпечити монументальне, гідне і символічне місцерозташування урядових структур, музеїв та національних меморіалів, як передбачено планами Ленфана і Макміллана.
• Підтримувати й забезпечувати використання алеї в історичному ландшафті, як місця громадського відпочинку, наповненого вишуканими творами мистецтва і вражаючими символами нації.
• Підтримувати в належному стані пам’ятки (меморіали, пам'ятники, статуї, ділянки, сади) на честь президентської спадщини, вшановуючи громадських діячів, ідеї, події та військові й цивільні пожертвування і внески.
• Завжди утримувати частину алеї «Західний парк Потомак», як публічний парк відпочинку.
• Забезпечити існування алеї в серці столиці нації, як місце для національних заходів і особливе місце для громадських зібрань, тому що так знаходить своє вираження конституційне право на свободу слова і мирних зібрань.
• Утримувати алею вільною від комерційної реклами з одночасною можливістю віддавати шану благодійникам.

Будівля Смітсонівського інституту (Фортеця)

На Національній алеї розташовані такі пам’ятки та музеї:

Вид Національної алеї з тополями

За винятком Національної галереї мистецтв всі музеї в межах Національної алеї відносяться до Смітсонівського інституту. Цей інститут також утримує на балансі кілька садів біля своїх музеїв.[27] Цими садами є:

Щороку влітку на день незалежності США на Національній алеї проводиться Смітсонівський фольклорний фестиваль просто неба, який триває тиждень до свята і тиждень після.

• Офіційний сайт(англ.)
• Архіви офіційного вебсайту 1990-х років(англ.)
• Путівник по Вашингтону, матеріали Бібліотеки Конгресу(англ.)
• Путівник по Вашингтону у Вікімандрах