Нетребко Олег Володимирович

Оле́г Володи́мирович Нетре́бко (15 липня 1984 — 29 листопада 2014) — солдат Збройних сил України, гранатометник 93-ї механізованої бригади. Учасник боїв за Іловайськ та боїв за Донецький аеропорт. Псевдо «Кеня». Один із «кіборгів».

Нетребко Олег Володимирович
 Солдат
Загальна інформація
Народження 15 липня 1984(1984-07-15)
Нова Одеса
Смерть 29 листопада 2014(2014-11-29) (30 років)
Донецький аеропорт
Псевдо Кеня
Військова служба
Роки служби ???, 2014
Приналежність  Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ  Механізовані війська
Формування
 93 ОМБр
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»

Життєпис

Народився на Миколаївщині.

За спогадами матері Людмили Миколаївни, ріс дуже допитливим, любив і захищав тварин. На день народження 10 років попросив коня, йому подарували коня на ім'я Квітка.[1]

Доглядав за квітами, висадив кілька дерев біля річки, планував озеленяти власну вулицю. Був рибалкою і грибником.

Мав добрі фізичні дані — зріст 195 см. Служив в армії, згодом працював у спецпідрозділі «Спрут» м. Києва.[1]

Бойовий шлях

14 березня 2014 року Олега призвали за частковою мобілізацією. В червні переведений до 93-ї окремої механізованої бригади, був зарахований до зведеної ударно-штурмової роти на посаду гранатометника.[1]

Після місяця навчань з бойової підготовки надійшла команда вирушати на схід. Під час передислокації з десяти машин шість поламались, лагодили по дорозі. Прибули в Старобешеве, наступного дня вирушили на Грабське, де прийняли перший бій. Українських вояків обстрілювали з мінометів, що були встановлені на техніці — на квадроциклах та на КамАЗі. Їх не вдавалося зачепити контрбатарейним вогнем, тому їх знищили, атакувавши табір супротивника.[1]

З Грабського направились до Іловайська у серпні 2014 року. Заходили до міста разом із батальйоном «Донбас». Олег із побратимом-кулеметником Олексієм зайняли позиції у школі, влаштувались у коридорі на другому поверсі.[1]

Проявив у боях мужність, матері його товаришів по службі дзвонили його матері, дякували, що допоміг уціліти їхнім синам.[1]

Після Іловайського «котла» приїхав додому. Привіз прапор, прострілений, увесь у мазуті, який виніс, обв'язавшись ним.[1]

Зовнішні зображення
Олег на даху Нового терміналу ДАП. // осінь 2014

29 листопада 2014-го загинув під час боїв за Донецький аеропорт — з побратимами прикривав «швидку», що евакуювала поранених із аеропорту. Тіло не змогли забрати одразу, бо воно було під завалом. В середині грудня Ігор Гофман із побратимами обміняли чотири трупи росіян — одного десантника та трьох танкістів — на тіло Олега.[2]

Як зниклий безвісти перебував в розшуку 4 місяці. Похований в Новій Одесі на Миколаївщині 2 квітня 2015-го.

Нагороди та відзнаки
  • Орден «За мужність» III ступеня (4 червня 2015, посмертно) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.[3]
  • Відзнака міста Кривий Ріг «За Заслуги перед містом» 3 ступеня (посмертно).
  • Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

Див. також

Примітки
  1. Фокша О. Є., Він знав відповідь на запитання: «Навіщо я живу?» // Миколаївський обласний центр пошукових досліджень
  2. Андрій Міхейченко, Ігор Гофман тричі повертався в пекло на летовище (дзеркало) // Народна армія — № 49, ст. 14, — 16 грудня 2016
  3. Указ Президента України від 4 червня 2015 року № 311/2015 «Про відзначення державними нагородами України»

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.