Новосельський Микола Олександрович

Випускник Харківського університету (1840). Після Кримської війни, за підсумками якої Росія втратила право на військовий флот в Чорному морі, Новосельський створив в 1856 році приватно-державне пароплавство РОПіТ. Інтерес імперії полягав у спорудженні формально торгових суден, які в разі нової війни могли б виконувати бойові завдання (те ж стосувалося екіпажів і ремонтних баз). З схвалення Олександра II компанія отримувала від скарбниці кредити, звільнення від мит ​​та готові кораблі.[1] Ще одним засновником і директором був крупний Микола Аркас. Компанія з штаб-квартирою в Одесі зайняла провідні позиції як в міжнародних перевезеннях пасажирів і вантажів, так і у внутрішніх річкових.

Новосельський профінансував в 1858 році злиття пароплавних компаній «Кавказ» (перевезення по Каспійському морю) з працюючими на Волзі «Меркурієм» і «Русалкою». Став головою об'єднаної компанії «Кавказ і Меркурій», також одержувала від уряду субсидії, пільги і замовлення.[2][3]

Спільно з «першим російським нафтовиком» Василем Кокоревим в 1858 році заснував акціонерне товариство Волго-Донський залізниці.

З дозволу Одеської міської думи взяв в 1858 році в оренду на 25 років Хаджибейський і Куяльницький лимани, де замість бальнеологічного курорту організував видобуток солі. У 1868 році, вже ставши главою Одеси, передав солепромисли Міністерству фінансів.

Отримав в оренду у держави на 8 років збитковий на той момент курорт Кавказькі Мінеральні Води і всі цілющі джерела Ставропольської губерній в 1861 році.[4][5] Найняв директором та головним лікарем московського професора Сергія Смирнова, який вперше поставив лікування на наукову основу, заснував на курорті Російське бальнеологічне суспільство.[6] На гроші Новосільського побудували хімічну лабораторію, видавали спеціальну літературу, розробляли методику лікування.

Ініціював поглиблення акваторії одеського порту в 1861 році. Отримав у держави на виконання робіт 500 тис. руб. Через 5 років початковий кошторис була перевищена в 10 разів, гроші продовжували виділятися під гарантії генерал-губернатора Пауля Коцебу.[7]

Організував Одеське кредитне товариство.

Головним досягненням Новосільського за роки роботи главою Одеси стала поява в місті водопроводу (побудований британською компанією на умовах концесії) і каналізації.[8]

Новосельський є автором наступних книг:

Соціальні питання в Росії, СПб., 1881; Засоби до підйому продуктивності Росії, СПб., 1883.

Сучасники називали Новосільського високоосвіченою людиною, завзятим театралом, любителем подорожей. Відзначали також його «спекулятивну жилку»[9]

Микола Олександрович помер у віці 80 років під час подорожі по Європі. Прах був спочатку доставлений до Одеси, а після відспівування, за заповітом покійного, перевезений в Санкт-Петербург і похований на Новодiчному цвинтарi

В Одесі була заснована стипендія імені Новосільського, а його портрет повинен був вічно перебувати у великому залі міської Думи. Вулиця Ямська в Одесі, на якій жив голова міста, незабаром після його смерті була перейменована у вулицю Новосельського.[10]