Новосергіївська фортеця

Виникнення Новосергіївської фортеці пов'язано з військовополітичними подіями останньої чверті ХVІІ ст. Після невдалого першого Кримського походу 1687 року об'єднаних російсько-гетьманських військ у наступному 1688 році у старовинній козацькій Самарі, неподалік від гирла річки Самара на її правому березі будується велика Богородицька фортеця.

Спорудження фортифікаційної споруди в Нижньому Посамар'ї обумовлювалося необхідністю для Московського царства мати на території Запорожжя базу, в якій повинні були зберігатися військові та продовольчі припаси, потрібні для подальшого наступу на Крим.

Нова мосоковська фортеця у Середньому Посамар'ї повинна була здійснювати контроль над Вільним бродом через Самару. Крім того, це укріплення мало стати черговим плацдармом для подальшого російського просування вглиб території Посамар'я, адже відомо, що фортеці з царськими гарнізонами планувалося спорудити вздовж течії р. Самара аж до місця впадіння в останню її лівої притоки річки Бик.[1]

У 1689 році, після повернення Василя Голіцина з кримського походу та репресій проти монахів Самарсько-Миколаївського монастиря, що виступили проти будівництва фортець на Самарі, Голіцин розпорядився збудувати наступну фортецю - "Другий самарський городок" (після Першого самарського городка - давньої Самарі - Богородицька) вище Вільного броду, при урочищі Сорок Байраків. Тут залишено гарнізон у 500 солдатів[2].

Побудована по проекту Вільяма фон Залена, голландський інженер-полковника на службі Московського уряду.

Закладена вона була 20 червня і закінчена 18 липня: назвали місто Новосергіївськ або Вільний.

На початку квітня 1690 року сюди прийшла чума, що тривала все літо, від якої вимерло все населення фортеці.

1711 року хан Девлет Гірей з ордою осадив Новосергіївську і Богородицьку фортеці, діючи у союзі з гетьманом Пилипом Орликом під час його походу на Правобережжя. Новосергіївці здалися і видали хану московський гарнізон.[3]

За Прутською угодою 1711 і Константинопольскою угодою 1712 років Петро І забов'язався зрівняти з землею фортеці регіону.

У 1730-их роках київський генерал-губернатор граф фон Вейсбах поновив фортеці, що послугували базою для війни з Кримом у 1735-39 роках.

У середині 1790-ті років з фортеці був виведений гарнізон.

Поблизу фортеці виросло сільце Корбівка, яке з часом злилося з великим селом Вільне.

Руїни фортеці знаходиться на північній околиці села Вільне, рештки її валів значно пошкоджені будівлями колишньої тракторної бригади Новомосковського радгоспу-технікуму, але і зараз тут існує система глибоких круч — байраків.

На узбережжі р. Самари знаходять численні фрагменти полив'яного посуду переважно XVIII ст.; за інформацією місцевих жителів, під час поступової руйнації території колишньої фортеці були зібрані досить значні нумізматичні колекції середини XVII — першої половини XVIII ст[4].