Богородицька фортеця

Богородицька фортеця (рентраншмент) — фортеця, збудована у 1688 р. на місці, як вважають історики, давнього козацького міста Самар за наказом московських царів Івана Олексійовича та Петра Олексійовича і правительки Софії Олексіївни для московського гарнізону. Вважається першою фортецею, збудованою московитами на території Війська Запорозького Низового. Створення фортеці стало одним із перших актів у наступі царату на території Війська Запорозького.

Богородицька фортеця (унизу за річкою Кримка) на місці Самарі.
Богородицька фортеця

Залишки оборонних валів
Держава  Україна,  Московське царство,  Російська імперія і  Гетьманщина
 Богородицька фортеця у Вікісховищі

Вигляд кінця XVII — початку XVIII ст. Реконструкція Олександра Харлана

Територія Богородицької фортеці була більшою за фортецю міста Самар й склала 250×300 м. Згодом фортеця була розбудована у другий раз й отримала назву Новобогородицька фортеця.

Спорудження Богородицької фортеці було викликане необхідністю зміцнити тилову базу московсько-українських військ у їх боротьбі проти Кримського ханства, а водночас посилити контроль уряду над Запорозькою Січчю.

Зараз на місці фортеці знаходиться район Шевченко міста Дніпро.

Спорудження фортеці

12 (22) липня 1687 р. почали будувати фортецю і наступного року в основному завершили. Важливу роль у цій справі відіграли гетьман Іван Мазепа і московський воєначальник Леонтій Неплюєв.

Зводилася вона під керівництвом інженер-полковника фон Зелена, присланого з Москви. На території фортеці збудували двір для воєводи, 260 просторих хат: одну приказну та три воєводських, льох і лазню; для полкових припасів 17 плетених повіток, 7 дворів для гетьмана й старшини, а також дерев'яну церкву на честь пресвятої Богородиці, від якої й отримала назву сама фортеця. За стінами фортеці відвели місце для посаду, навколо якого насипали вал і викопали рів. При в'їздах до фортеці через рів перекинули мости. Протяжність міських стін становила 1641 сажень, а самої фортеці — 600 сажнів.

До фортеці призначили воєводу та цілий штат різних службовців, у тому числі й аптекаря. Її гарнізон повинен був складатися з 4491 чол. Посад її заселявся поселенцями з України та Московії. Їм надавалося право торгувати різними товарами, медом, горілкою. Як військам, так і поселенцям заборонялося чинити будь-які кривди та утиски кодачанам, севрюкам і запорожцям, якщо вони побажають селитися вище по Самарі. Навпаки, належало охороняти їх пасіки та сприяти іншим заняттям[1].

Історія фортеці

У 1687 р. у фортеці було поставлено московський гарнізон.

У Кримському поході 1689 року Богородицька фортеця відіграла важливу роль.

У 1691 р. під час Повстання Петрика фортецею оволоділи повстанці Петрика (Петра Іваненка); він же контролював її певний час і у 1692–1693 рр. Під час боїв Богородицька фортеця була спустошена.

1697 року під час походу військ Івана Мазепи та князя Долгорукова на Кримське ханство було вирішено відбудувати фортецю.

У 1698 році вона відбудована як Ново-Богородицька фортеця. Тут Іван Мазепа поселив робітників, котрі мали виготовляти селітру. 1701 р. запорожці розігнали їх. Кіш Запорозької Січі писав протести цареві Петру I, безрезультатно вимагаючи ліквідувати Ново-Богородицьку фортецю.

У 1708 р. біля фортеці точилися бої між запорожцями, учасниками повстання Булавіна, та урядовими військами.

У 1711 р. фортеця була взята в облогу спільним загоном татар та запорожців, що діяли у рамках походу Пилипа Орлика проти московської влади, але фортеця встояла.

За умовами Прутського миру (1711) Ново-Богородицька фортеця була зруйнована.

1736 року, під час Російсько-турецької війни 1735—1739 рр. укріплення було відновлене під назвою Самарський ретраншемент, який після війни зливається з Самар'ю (Старою Самарою).

1742 року ця територія тимчасово увійшла до складу Гетьманщини.

1783 року за указом Катерини ІІ всі фортеці у Новоросії скасовані. Територія колишньої Самарі спустіла.

Особи

Воєводи
  • 1688 — окольничий Малєєв Костянтин Григорович,
  • 1688 — намістник Волоколамський, думний дворянин Косагов Григорій Іванович.
  • 1688—1689 — боярин Волинський Іван Федорович (помер 1696/97).
  • 1689—13 травня 1690 — окольничий Ржевський Олексій Іванович (біля 1638-13.05.1690) — помер від пошесті чуми у фортеці;
  • 1691 — думний дворянин Неплюєв Семен Протасович.
  • 1697—1700 — окольничий Потьомкин Петро Іванович (1617—1700).
  • 1701—1711 — стольник, підполковник Шеншин Семен Поліектович.[2]

Воєводські товарищи
  • 1688 — 28 жовтня 1688 воєвода, стольник Каменєв Сидір Петрович (за воєводи Косагова Г. І.).
  • 1688 — воевода, стольник Вердеревський Василь Петрович (за воєводи Волинського І. Ф.).[2]

Дяки
  • 1688 — Полянський Макар Артемович.
  • 1689 — Судейкин Клим.
  • 1689 — Єфимьєв Федоір Дорофійович.
  • 1691 — Обрютін Іван Семенович (Самсонович).
  • 1694 — Корницький Артемій Васильович.
  • 1698 — Афанасьєв Андрій Дмитрович.
  • 28 січня 1699 — Салтанов Іван Зиновійович.
  • 1709 — піддячий Дровнин Тимофій.[2]

Проектувальники  фортеці
  • 13 липня 1688 — полковник Вілім Миколайович фон Зален.
  • 13 липня 1688 — полковник Юрій Степанович Ліма (помер 1702).[2]

Командири гарнізону (Коменданти)
  • 1749 — майор Ковальов.
  • 1752 — майор Юрій Юрійович Бутовський.
  • 1755 — майор Данило Федорович Веригін.
  • 1756 — майор Парфен Фомич Щетинін.
  • 1758 — секунд-майор Матвій Бровцин.
  • 1762 — секунд-майор Какурин.
  • 1762 — прем'єр-майор, князь Сергій Юрійович Баратов.
  • 1765 — секунд-майор; премьєр-майор Карл фон Фогт.
  • 1770 — секунд-майор Рязанцев.
  • 1777 — секунд-майор Андрій Карпов[2]

Примітки
  1. Яворницкий Д. І. Історія запорозьких козаків. — К., 1991. — Т.3. — С.49
  2. Макидонов, А. В. (2011). Персональный состав административного аппарата Новороссии XVIII века. Запоріжжя: Просвіта. с. 338 с. ISBN 978-966-653-285-8.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.