Нонакорд

Нонакорд — акорд який складається з п’яти різних звуків, розміщених за терціями, і охоплює обсяг нони[1] (наприклад: до, мі, соль, сі, ре). Позначається цифрою 9.

Великий (g3) та малий (k3) нонакорди.

До початку XX століття в музикознавчій літературі нонакорди розглядались виключно як акорди побудовані на V ступені (М. Римський-Корсаков[2], Генріх Шенкер[3]) і розрізняли лише великий (з великої ноною, в натуральному мажорі) та малий (з малою ноною, в гармонічному мінорі та мажорі) нонакорди. Із обернень нонакорду Римський-Корсаков вважав застосовуваним лише третє (з септимою в басу)[2].

А. Шенберг (1910) розглядав натомість як домінантові, так і тонічні нонакорди та їх обернення[4]. Проте, на відміну від септакордів, обернення нонакорду не дістали окремих назв[1].

Різновиди нонакордів

Домінантові нонакорди

Домінантові нонакорди будуються як домінантсептакорд із додаванням до нього нони від басу[2]. В чотириголосному складі у нонакорді зазвичай проминається квінта[2][5]

Нонакорди розв’язуються у тризвук подібно до сепакордів: септима і нона йдуть- вниз[4][5]. Квінтовий тон може бути розв’язуватися як вниз[5][2] або вгору[4]

Розв’язання нонакордів за А. Шенбергом
основний вид
в 1-му оберненні
в 2-му оберненні
в 3-му оберненні
Розв’язання I9♯7 у S[4]
основний вид

6/9 акорд
Тонічний мінор 6/9 акорд на до з підвищеним шостим градусом висхідного мелодійного мінору . [6]

Акорд 6/9 — це нонакорд із секстою замість септими, наприклад C 6/9 — це C,E,G,A,D. У джазі цей акорд вєивається замість тоніки і не потребує розв’язання. Акорд 6/9 застосовується і в мінорі, проте секста зазвичай додається велика (дорійська). [7]

Акорди з доданою секундою

В джазі також широко застосовується тризвук із доданою секундою.

Секунда є октавним еквівалентом нони., тому за звуковим складом цей акорд ідентичний нонакорду.

Використання

Скрипкова соната Ля мажор Сезара Франка відкривається домінантовим нонакордом (E9) у партії фортепіано. Скрипка вступає у п'ятому такті по звуках арпеджіо цього акорду.

Сезар Франк Скрипкова соната ля мажор, початкові такти

Початкова фраза Вальсу ре-бемоль мажор Ф.Шопена досягає кульмінації на домінантновому нонакорді:

Вальс Шопена в D ♭, соч. 64, № 1

У пісні «Лісовий цар» Ф. Шуберта використаний малий нонакорд (C7 ♭ 9 ) особливо ефективний для посилення драматизму та відчуття загрози.

(Уривок з балади «Лісовий цар» Шуберта – посилання на уривок)

У п’єсі "Присвята Рамо" Клода Дебюссі домінантові акорди використовуються в кульмінації у вигляді арпеджіо широкого діапазону:

К. Дебюссі. Присвята Рамо, фрагмент

Твір Карлхайнца Штокхаузена Stimmung (1968) для вокального секстету[8] починається з акорду, що складається з нот B ♭, F, B ♭, D, A ♭ і C. [9] За словами Ніколаса Кука, [10] З точки зору загальноприйнятої тональної гармонії, Stimmung можна розглядати як «домінантовий нонакорд, який піддається тембральним варіаціям. Ноти, які співають виконавці, є гармоніками №№ 2, 3, 4, 5, 7 і 9 відсутнього основного тону сі-бемоль».

Тонічні великі мажорні нонакорди зустрічаємо в композиціях  «Ode to Billie Joe» Боббі Джентрі та «Play That Funky Music» гурту Wild Cherry. [11] У пісні «I Got You (I Feel Good) » Джеймс Браун використовує арпеджіо по звуках домінантового нонакорду впродовж 12 тактів.

Іншим прикладом використоання тонічного нонакорду є приспів у пісні Телоніуса Монка «Monk's Mood»[12]

Cmaj9 акорд
220x220пкс]]


Ряд нонакордів у п'єсі "Хмари" К. Дебюссі


Джерела
  1. Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu)
  2. М. Римський-Корсаков Практичний підручник гармонії / переклад Є. Дроб’язка.- Київ, 1948. - с.52
  3. Schenker, Heinrich (1980). Harmony, p. 190. ISBN 978-0-226-73734-8.
  4. Schoenberg, Arnold (1910). Theory of Harmony, pp. 346–347. University of California Press. First published in German as Harmonielehre in 1910. ISBN 9780520049444. Roman numeral analysis and arrows not included in the original.
  5. И. Дубовский, С. Евсеев, И. Способин, В. Соколов. Учебник Гармонии. Москва: Музыка – 1965 г. - с.140
  6. Berg, Shelly (2005). Alfred's Essentials of Jazz Theory, Book 3, p. 90. ISBN 978-0-7390-3089-9.
  7. Jazz Lessons
  8. Stockhausen, Stimmung' на YouTube
  9. Stimmung, British Library
  10. Cook, Nicholas (1987). A Guide to Musical Analysis. London: J. M. Dent. с. 370.
  11. Stephenson, 2002, с. 83.
  12. Walter Everett (Autumn, 2004). "A Royal Scam: The Abstruse and Ironic Bop-Rock Harmony of Steely Dan", pp. 208–209, Music Theory Spectrum, vol. 26, no. 2, pp. 201–235.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.