Джеймс Браун

Джеймс Бра́ун (англ. James Brown; *3 травня 1933, Барнвелл, Південна Кароліна, США — 25 грудня 2006, Атланта, Джорджія, США) — американський співак, визнаний однією з найвпливовіших постатей у поп-музиці XX століття. «Хрещений батько соула»[9], «містер Please Please Please» та «містер Динаміт», як він сам себе називав. За більш ніж 50-річну кар'єру вплинув на розвиток кількох музичних жанрів[10]. Працював у таких жанрах, як госпел, ритм-енд-блюз, фанк.

Джеймс Браун
англ. James Joseph Brown Jr.
Основна інформація
Дата народження	3 травня 1933(1933-05-03)[1][2][…]
Місце народження	Барнвелл, Південна Кароліна, США
Дата смерті	25 грудня 2006(2006-12-25)[3][1][…] (73 роки)
Місце смерті	Атланта[4]
Роки активності	1945[5] — 2006
Громадянство	США[6]
Національність	афроамериканці[7]
Професії	автор-виконавець, співак, композитор, танцюрист, музикант, музичний продюсер, політик, піаніст, гітарист, продюсер, sound designer
Співацький голос	баритон
Інструменти	Вокал, гітара, бас-гітара, гармоніка, ударні, клавішні
Жанри	Соул[8], Фанк, Ду-воп, блюз і Госпел
Колективи	James Brown & The Famous Flamesd
Лейбл	Federal, King, Try Me, Smash, People, Polydor, Scotti Bros.
Нагороди	зірка на голлівудській Алеї слави
Godfather of Soul (Хрещений батько стилю "соул") – офіційна сторінка артиста
Файли у Вікісховищі

Браун почав свою кар'єру як співак госпелу в Токкоа, штат Джорджія. Він приєднався до вокальної групи Gospel Starlighters (яка пізніше перетворилася на The Famous Flames), заснована Боббі Бердом, у якій він був вокалістом[11][12]. Вперше з'явився у центрі уваги громадськості наприкінці 1950-х років як учасник гурту The Famous Flames із хітовими синглами «Please, Please, Please» та «Try Me». Його слава досягла свого піку в 1960-х роках з концертного альбому Live at the Apollo та хітових синглів, такі як «Papa's Got a Brand New Bag», «I Got You (I Feel Good)» та «It's a Man's Man's Man's World».

Наприкінці 1960-х Браун перейшов від блюзу та заснованих на госпелі форм та стилів до глибоко «африканізованого» підходу до створення музики, який вплинув на розвиток фанк-музики[13]. До початку 1970-х років Браун повністю встановив фанк-звук після створення групи The J.B.'s з такими синглами, як «Get Up (I Feel Like Being a) Sex Machine» і «The Payback». Він також став відомий піснями соціальної спрямованості, у тому числі хітом 1968 року «Say It Loud – I’m Black and I’m Proud».

Музика спирається на широкий арсенал ударних та духових інструментів, як вокаліст Браун відзначається міцним, виразним голосом. Його вокальна техніка, повна фіоретур і прикрас, робить його найвпізнаванішим з вокалістів соулу. Також Браун вирізнявся екстатичним емоційним сценічним амплуа, що було проявом харизми артиста. Джеймс Браун був дуже плідним творцем — упродовж своєї довгої кар'єри, що тривала з кінця 1950-х до початку 1980-х років, він щорічно випускав по 4 альбоми, а у рекордному 1968 році — 9 альбомів. Його кар'єра була перервана фінансовими та правовими складнощами, які призвели до суперечливого кримінального процесу (ухилення від оподаткування) та ув'язнення[14]. В кінці 1990-х Браун повернувся на сцену, однак він вже не досягав попередньої популярності. Браун продовжував виступати та записувати до своєї смерті від пневмонії у 2006 році[15]. Браун був зарахований в 1-й клас Національної зали слави ритм-енд-блюзу в 2013 році як музикант, а потім в 2017 році як автор пісень.

Браун записав 17 синглів, які посіли перше місце в Hot R&B/Hip-Hop Songs[16][17]. Він також є рекордсменом за кількістю синглів, що увійшли до чартів Billboard Hot 100, але не посіли перше місце[18][19]. Браун отримав нагороди від багатьох організацій, а також був включений до Зали слави рок-н-ролу та Зали слави піснярів[20]. В аналізі Джоела Вітберна по чартах Billboard з 1942 по 2010 Браун займає перше місце в списку 500 кращих музикантів[17]. У 2004 році журнал «Rolling Stone» помістив його на сьоме місце у списку найвидатніших музикантів епохи рок-н-ролу. Rolling Stone також назвав Брауна найдосвідченішим музикантом усіх часів[21][22]. Знявся у кількох фільмах.