Норвезька робітнича партія

Норвезька робітнича партія була заснована в серпні 1887 року на з'їзді в Арендалі і вперше взяла участь у виборах в Стортинг в 1894 році. Вперше місця в Стортингу партія зайняла на виборах 1903 року, отримавши 4 з 117 місць.

Перша соціалістична програма прийнята в 1891 році, вона передбачала передачу засобів виробництва в суспільну власність та перехід від капіталістичного способу виробництва до соціалістичного[2]. Уже на початковому етапі в політиці керівництва НРП намітилися реформістські тенденції. У 1906-11 в партії утворилася ліва опозиція. Вона особливо посилилася під час Першої світової війни. На з'їзді в 1918 році прийшло до керівництва ліве крило на чолі з Мартіном Транмелем, яке добилося приєднання НРП до Комінтерну в 1919 році. На Другому конгресі Комінтерну НРП мала одну з найбільших делегацій. Партія брала активну участь у легальній та нелегальній діяльності Комінтерну, зокрема контрабанді й забезпеченні нелегальних поїздок до Росії та з неї[2].

Частина членів Норвезької робітничої партії в 1921 році вийшли з неї і утворили власну, Норвезьку соціал-демократичну робітничу партію (НСДРП). У 1922 на чолі НРП встали центристи, які повели боротьбу проти лінії Комінтерну, що завершився в 1923 відходом НРП від Комінтерну і ще одним виходом частини членів з партії і утворенням ними Комуністичної партії Норвегії (КПН). У 1927 році відбулося об'єднання НРП з НСДРП.

У 1933 НРП добилася великого успіху на парламентських виборах і в 1935 стала правлячою партією (прем'єр-міністр в 1935–1945 Ю. Нюгорсволь). У роки окупації Норвегії нацистською Німеччиною (1940–1945) члени НРП брали участь в русі Опору, керівництво партії знаходилося в еміграції.

Здійснення урядами НРП в 2-ій половині 40-60-х роках (голова НРП і прем'єр-міністр Е. Герхардсен) ряду соціальних реформ дозволило трудящим поліпшити своє становище. Зовнішньополітичний курс соціал-демократичного керівництва визначається його орієнтацією на західні угруповання (в 1949 Норвегія вступила в НАТО).

У 60-70-х роках загострилася криза реформістської політики правих лідерів НРП. У 1961 від НРП відійшла частина лівих соціал-демократів, що заснували Соціалістичну народну партію. У результаті парламентських виборів 1965 НРП втратила парламентську більшості і вперше за 30 років перейшла на положення опозиційної партії. Сформований в 1971 уряд лідера НРП Т. Браттелі в жовтні 1972 був вимушений подати у відставку у зв'язку з провалом його спроби втягнути Норвегію в Європейське економічне співтовариство (референдум у вересні 1972). У 1973 від НРП знову відкололася опозиційна група, яка виступила проти правого курсу керівництва партії.

У 1981 році вперше в історії Норвегії уряд очолила жінка — Ґру Гарлем Брундтланд, яка представляла НРП. Вона перебувала при владі з 4 лютого 1981 по 14 жовтня 1981, з 9 травня 1986 по 16 жовтня 1989 та з 3 листопада 1990 по 25 жовтня 1996 року.

На виборах 2001 року в Стортинг, НРП отримала всього 43 місця в парламенті з 165. На тлі показників попередніх десятиліть, коли партія починаючи з виборів 1933 року отримувала не менше 62 місць в парламенті, багатьма це сприймалося як нищівної поразки. Серед причин цього називали непопулярне рішення 1997 року про приватизацію частини державної власності та пов'язані з цим скандали. Проте, на останніх виборах в Стортинг, в 2005 році, Норвезька робітнича партія зуміла в основному повернути втрачені позиції, отримавши 61 місце з 169.

• http://www.nrk.no/nyheter/innenriks/valg/valg_2009/partiene/1.6704638 (норв.)
• http://www.norge.ru/ap/ (рос.)