Нікопольський кранобудівний завод

Історія підприємства почалася в 1885 році, коли брати Каршевські відкрили у м. Нікополь ковальсько-слюсарну майстерню, яка незабаром перетворилася на невеликий завод із виробництва сільськогосподарського реманенту і машин. До початку XX століття це вже було підприємство, що включає механічний і ливарний цехи, обладнані передовою технікою.

У роки радянської влади завод продовжував будуватися і реконструюватися. Одночасно з проведенням реконструкції освоювалися нові види продукції: транспортери, автонавантажувачі, портальні крани, підвісні конвеєри та інші вироби. У міру розширення заводу ускладнювалися технологічні процеси, розгорталося виробництво нових машин.

У перший день початку німецько-радянської війни працівники заводу взяли участь у мітингу[4], а в серпні 1941 року устаткування підприємства було евакуйоване у Кіровську область — у місто Білу Холуницю, що за 45 км від найближчої залізничної магістралі. Підприємство зуміло за допомогою місцевих налагодити випуск оборонної продукції [5]. В 1943 році серед підприємств важкого машинобудування країни в соціалістичному змаганні завод посів перше місце[4]. Уже в кінці 1944 року завод повернувся в Нікополь і знову став до ладу[5].

Починаючи з 1950-х років завод почав освоювати виробництво щоглових підйомників і баштових кранів. Перший дослідний зразок крана Т-128 вантажопідйомністю від 1,5 до 3 тонни був виготовлений в кінці 1950-х років. Наприкінці 1960-х років конструкторським бюро був спроектований кран КБ-674 [6].

З 1970-х років баштові крани стали основною продукцією підприємства. З 1975 року підприємство брало участь у радянсько-польській програмі, спрямованої на створення телескопічних підйомних кранів на спеціальних шасі автомобільного типу вантажопідйомністю 25, 40, 63 і 100 тонн[7]. В 1979 році заводу було присвоєно нове найменування — «Нікопольський кранобудівний завод».

Після розпаду СРСР і до середини 1990-х років завод був серед лідерів на території СНД[8]. Згодом на площах колишнього заводу з'явився цілий ряд юридичних осіб — ЗАТ «Ливарний завод» (колишній ливарний цех заводу), ЗАТ «Механічний завод», ВАТ «Нікра» («Нікопольські крани»), а також створене в 2001 році ВО «Кранобудівний завод». Для відновлення виробництва кранів «Нікра» взяла в АКБ «Технобанк» кредит у розмірі 1,5 млн грн. Кредит був отриманий під заставу приміщень та обладнання. Однак компанія так і не змогла розрахуватися з кредитом і наприкінці 2003 року була ліквідована — постановою Господарського суду Дніпропетровської області. Інша компанія, ВО «Кранобудівний завод», також не змогла налагодити виробництво кранів. У травні 2004 року і вона була ліквідована, попри те, що її заборгованість перед кредиторами не перевищувала 100 тис. грн.[9]

А в серпні 2004 року прокуратурою Дніпропетровської області проти керівництва «Нікри» було порушено кримінальну справу. Розслідування встановило, що 23 серпня 2001 року при отриманні кредиту керівництво компанії надало в банк підроблену інформацію про податкову заставу, а 11 листопада того ж року, підписало c дочірньою компанією договір про відступлення прав запитання повернення грошових коштів у розмірі 2610,7 тис. грн. Останнє спричинило відчуження вже заставленого майна і було скоєно як в порушення чинних законів, так і всупереч інтересам компанії. Збиток державі від дій посадових осіб ВАТ «Нікра» склав 500 тис. грн.[10]

Власником 99% акцій підприємства є дніпропетровська компанія «IР-МВ»[11].

• Цех металоконструкцій
• Механоскладальний цех
• Сталеливарний цех
• Механообробне виробництво з окремими видами унікального обладнання
• Торговий дім «Нікра»
• ЗАТ «Машинобудівний завод»
• ЗАТ «Ливарний завод»
• ЗАТ «Енергетик — НКЗ»
• ДП «Ремонтно-механічний завод»
• ТОВ «Торгова фірма “Сервіс — НКЗ”»
• ДП «Торговий дім»
• НВО «Кранобудівний завод»

У радянську епоху завод мав власне конструкторське бюро, яке займалося проектуванням кранів, які потім випускалися й іншими підприємствами[9]. Крім того, до складу підприємства входили науково-експериментальна лабораторія і випробувальний полігон. Останній був створений спільно з Дніпропетровським інженерно-будівельним інститутом[10].

Завод в різний час виробляв: баштові крани з підйомною стрілою з індексом «С» С-981, С-981А, С-981Б і його модифікації з балочною стрілою типу «КБ» моделей - КБ-308 і КБ-308 А; крани-навантажувачі типу «КБ» моделей КБ-572, КБ-572Б; пересувні рейкові баштові крани 6-ї розмірної групи з балочною стрілою КБ-674, КБ-676; крани для будівництва гідротехнічних споруд «КБГС» - 450; стаціонарні приставні баштові висотні крани з балочною стрілою КБ-573 і КБ-675 з висотою підйому до 150 м.

За результатами діяльності у 2007 році чистий дохід становив 13,35 млн грн[12], а у 2008 році дохід підприємства виріс на 66,3 % до 25,639 млн грн.[13] У 2010 році дохід становив 7,2 млн грн, а прибуток 0,4 млн грн.[11].

За двадцять років підприємством було випущено:

• Понад десять тисяч кранів КБ-306 (С-981).
• Понад чотири тисячі — КБ-308.
• Близько 2300 кранів-лісонавантажувачів баштового типу КБ-572.
• Більше тисячі КБ-674 і його модифікацій (близько 13) — кранів для висотного промислового і цивільного будівництва[6].

• У радянський період підприємство здійснювало поставки продукції як усередині країни, так і на експорт. Підйомні крани поставлялися в Іран, Ірак, Пакистан, В'єтнам, Нікарагуа, Аргентину, а також у країни, що входили в соціалістичний табір[14].

У липні 2009 року ПрАТ «НКЗ» вступає в процедуру банкрутства. Ініціатором цієї справи виступав центр «Даор», борги підприємства перед яким перевищували 180 тисяч грн. Загальна сума заборгованостей заводу перед кредиторами на той момент складала 0,5 млн грн.[16] Однак у вересні наступного року ця справа була припинена[17].

20 липня 2011 року Господарським судом Дніпропетровської області було порушено нову справу про банкрутство підприємства — за заявою дніпропетровської ПП «Анта». Сума вимог до заводу становила 0,7 млн грн. Через півроку, у грудні, ПП «Анта» клопотало про зміну кредитора на інше ПП[17]. Також у грудні 2011 року введена процедура розпорядження майном та призначено арбітражного керуючого[18].