Нічого не виникає з нічого

Нічого не походить з нічого — це філософський аргумент, який уперше застосував Парменід. Це пов'язано з усією давньогрецькою релігією та космологією, що також представлена в працях Гомера та Гесіода, де не існує розриву між світом невидимим і світом видимим, оскільки щось не може бути створено з нічого.

Учень Парменіда Мелісс писав: «Завжди було те, що було і буде завжди. Бо як могло бути, як воно народилося, те, що нічим не було. Ніколи нічого не походить з нічого».

Ця ідея про те, що «ніщо не походить з нічого», яку сформулював Парменід, уперше з'являється в «Фізиці» Арістотеля:

τί δ᾽ ἄν μιν καὶ χρέος ὦρσεν ὕστερον ἢ πρόσθεν, τοῦ μηδενὸς ἀρξάμενον, φῦν; οὕτως ἢ πάμπαν πελέναι χρεών ἐστιν ἢ οὐχί.
[1]

«Але як би він міг бути створений, пізніше або раніше, якби він походив ні з чого; отже, він або створений з чогось або взагалі [не створений]».

Римський поет і філософ Лукрецій застосував цей принцип у своїй першій книзі «Про природу речей» (De Rerum Natura):

Але дотримуючись Природи та її законів
І це буде важливим - її перший принцип: нічого не походить
Навіть з будь-якої надприродної сили з нічого.
Безумовно, всі люди перебувають у лапах страху -
Дивлячись, як багато речей відбувається на небі над головою
Або тут, на землі, причини яких вони не можуть зрозуміти,
Й пояснюють ці події з божественними силами.
Нічого не можна зробити з нічого - як тільки ми переконаємося, що це так,
Ми вже на шляху до того, що хочемо знати.[2]

У драмі Шекспіра Король Лір, Лір у розмові з Корделією використовує ця прислів'я.

Даний принцип ліг в основу Закону збереження мас.

• Lucretius' De Rerum Natura, translated by William Ellery
• Larry A. Brown, «Commentary on King Lear.»