Парменід

Парменід
дав.-гр. Παρμενίδης
Західна філософія
Παρμενίδης
Народження не раніше 515 до н. е. і не пізніше 510 до н. е.
Veliad, Ашеа, Провінція Салерно, Кампанія, Італія[1]
Смерть 470 до н. е.[2]
Національність греки
Знання мов
  • давньогрецька мова
  • Діяльність
  • письменник, поет, законодавець
  • Школа / Традиція Елейська школа
    Основні інтереси метафізика, онтологія
    Значні ідеї буття є, вічне повторення, детермінізм, монотеїзм
    Вплинув Зенон Елейський, Melissus of Samos, Сократ, Платон, Арістотель, Спіноза, Ніцше, Гайдеґґер
    Літературний напрям Досократики і Елейська школа
    Зазнав впливу
  • Amenias, Піфагор, Ксенофан
  • Вчителі Ксенофан
    Відомі студенти Зенон Елейський, Евклід Мегарський і Емпедокл[3]
    Історичний період Антична філософія

     Парменід у Вікісховищі
     Висловлювання у Вікіцитатах

    Пармені́д або Пармені́д Еле́йський (грец. Παρμενίδες; 515 — 480 р. до н. е.) давньогрецький філософ і політичний діяч; вважається творцем онтології у філософії, що вперше чітко розвів два різні поняття істину та суб'єктивні погляди і думки. Був учителем Зенона, здійснив значний вплив на філософію Платона.

    Біографія

    Народився в грецькій колонії Елея в 515 році до н. е. Походив з багатої та впливової родини. Вірогідно, навчався у Ксенофана, пізніше у піфагорейця Амінія. Згідно Платона, у віці 65-и років Парменід спілкувався з юним Сократом.

    Парменід брав активну участь у політичному житті рідного міста, згідно Плутарха, ввів численні закони.

    Твори

    Філософське вчення Парменіда викладене у поемі «Про природу», написаній гекзаметром. До нашого часу збереглися її «Пролог», більшість першої частини і фрагменти другої. В поемі мислитель описував свої погляди, подаючи їх через подорож юнака (під яким розуміється сам Парменід) на небо у володіння богині, котра відкриває йому знання про істинне і хибне.

    Пролог описує подорож до богині, що супроводжується метафоричними образами, такими як колісниця, якою керують «доньки сонця», брама на шляху і Правда, котра охороняє її. У першій частині богиня розповідає юнаку про істину, що пізнається розумом. Друга ж частина присвячена оповіді про хибні уявлення, що походять із почуттів.

    Філософські погляди

    Парменід, деталь картини «Афінська школа» Рафаеля.

    Парменід вперше в історії філософії зробив предметом аналізу саме буття, а не окремі його аспекти. Мислитель обґрунтовував, що буттям є все, що можна пізнати розумом. Навіть вигадка реальна, адже існує в розумі та цілком чи різними своїми частинами повторює реальне. Таким чином, небуття немає і не може бути. З цього слідує, що буття нізвідки не виникало і не може зникнути, воно вічне і крім нього не існує нічого. Якби ж існувало й інакше буття, то їх розділяло б небуття. Парменід вважав, що позаяк буття цілісне та довершене, то світ має форму досконалої фігури — сфери. Невідомо чи займався він пошуками відповіді що знаходиться за межами світу і як узгодити такий погляд з його визначенням буття.

    Почуттям буття недоступне, оскільки вони обмежені та ненадійні. У такому твердженні Парменіда підкреслюється тотожність буття й мислення. Мислення — це здатність осягати єдність у несуперечливих формах, результатом якого є знання (episteme). Людина може мати також гадку, погляд (doxa) — звичайне, повсякденне уявлення, що протистоїть знанню як наслідку осягнення єдиного буття. Прагнучи віднайти першооснову всього існуючого, Парменід зауважує: ніщо із безпосередньо даного в чуттєвому досвіді не може задовольнити його через явно минущий і скінченний характер.

    Філософ заперечував множинність та змінність речей, вважаючи їх оманою відчуттів. Якби існували різні речі, здатні змінюватися, то буття перестало б бути єдиним. Він критикував погляди атомістів на існування найменших часток матерії, розділених порожнечею, стверджуючи неподільність всієї матерії. Також його авторству приписують вислів "Нічого не виникає з нічого".

    Погляди Парменіда на світобудову подібні на погляди Анаксімандра. У його вченні Земля міститься в центрі світобудови, оточена трьома кільцями. В першому міститься світло, в середньому в певних пропорціях світло й темрява, в третьому — лише темрява. Їх взаємодія породжує небесні світила. Парменіду належить думка про те, що Місяць належить кільцю темряви і не світить сам, а лиш відбиває світло.

    Вчення Парменіда про вічність, цілісність і довершеність буття розвинуте в сучасній філософії в доктрині неопарменідизму (зокрема, у працях італійського філософа Емануеле Северіно).

    Див. також

    Примітки

    Джерела

    Посилання

    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.