Облога Корфу (1537)

Протягом 1537 року між Францією та Османською імперією були узгоджені важливі спільні операції в рамках франко-османського альянсу, в рамках якого османи мали під керівництвом Барбаросси здійснити напад на південну Італію та Неапітанське королівство, а Франциск I мав здійснити напад на північну Італію з армією в 50 000 чоловік. Султан Сулейман особисто очолив перехід 300-тисячної армії з Константинополя до Албанії, звідки війська мали бути переправлені в Італію османським флотом на чолі з капудан-пашею Хайреддіном Барбароссою[1]. Османський флот в кількості 100 галер було зібрано в Авлоні (Вльора) в присутності французького посла Жана де Ла Форе[2]. Наприкінці липня 1537 року османська армія висадилися в Кастро, в Апулії, а через два тижні відпливла з великою кількістю захоплених в'язнів[2]. Барбаросса спустошив регіон навколо Отранто, захопишви в рабство близько 10 000 людей. Однак Франциск не виконав своїх зобов'язань і замість цього напав на Нідерланди.

Після того, як Османський флот полишив Південну Італію, у серпні 1537 року було вирішено використати флот і армію для облоги острова Корфу, володіння Венеційської Республіки[3].19 серпня 1537 року Сулейман вирішив відпливти з Авлони до Корфу[4]. Флот, що складався з близько 320 кораблів[5] почав обстрілювати Корфу 26 серпня[4]. На острів були висаджені османські війська чисельністю 25 тис. чоловік[4].

Le Voyage du Baron de Saint Blancard en Turquie, Жан де ла Вега, після 1538 року

Османській армії вдалось захопити усі поселення на острові, за виключенням замку Ангелокастро і старої фортеці міста Корфу Пелео-Фруріо, проте останні чинили відчайдушний спротив. Під час облоги до османів на чолі флота з 12 галер прибув французький адмірал барон де Сен-Бланкар, який 15 серпня вийшов з Марселя і прибув на Корфу на початку вересня 1537 року[2][6]. Сен-Бланкар марно намагався переконати османів знову здійснити набіг на узбережжя Апулії, Сицилії та марки Анкона. Зрештою, Сулейман, стурбований поширенням серед своїх військ чуми[7], в середині вересня вирішив повернутися зі своїм флотом до Стамбула, так і не завершивши захоплення Корфу[2].

Французький посол Жан де Ла Форе важко захворів і приблизно в той час помер[2]. Франциск I нарешті здійснив похід в Італію і досяг Ріволі 31 жовтня 1537 року[8].

Флот Сен-Бланкара зимував на Хіосі до 17 лютого 1538 року[9]. Було вирішено, що три кораблі підуть до Константинополя, а решта флоту повернуться до Франції. У Константинополі їх прийняв французький посол Шарль де Марільяк[10]. Хайреддін Барбаросса оплатив їх витрати і 11 квітня 1538 року французькі галери нарешті вирушили з Стамбулу, щоб повернутися до Ніцци через туніський Монастир[11].

Наслідком облоги стало те, що венеційці вирішили максимально підсилити оборонні споруди на Корфу, а також укласти проти османів союз з Папою та Габсбургом, що стало поштовхом для початку Третьої османсько-венеційської війни[12].18 червня 1538 року Франциск I підписав і Ніцці перемир'я з Карлом V, тим самим тимчасово відмовившись від франко-османського альянсу[13].