Облога Плевни

Плевен перебував на перетині доріг, які йшли на Рущук, Софію через Орханійський перевал, та до Ловче, звідки ще дві дороги вели через Сельві, Габрово, Шипкинський перевал до Казанлика та до Трояну.

Після форсування Дунаю поблизу Зімніци російська Дунайська армія розгорнула успішний наступ на Тирново 4-го (16-го) липня. Західний загін генерала барона М. П. Кріденера, взявши Никополь, розгорнув таким чином плацдарм на правому березі Дунаю до 60 кілометрів. Російський головнокомандувач вважав, що з втратою Никополя турки на західній ділянці фронту більше не зможуть вжити активних дій і обмежаться обороною західної Болгарії. Однак, командуючий у Видині мушир (маршал) Осман-паша запропонував головнокомандувачу Абдул-Керім-паші змінити початковий план воєнних дій, який зводився до зосередження сил на флангах оборонної лінії Дунаю — в чотирикутнику фортець та поблизу Видина, він був створений виключно для потреб оборони. Осман-паша пропонував, залишивши необхідну кількість військ у Видині, з рештою рушити до Плевена, з'єднатися в Тирнові з корпусом Ахмет-Еюб-паші з Шумлі та перейти в рішучий наступ у напрямку на Систово. У випадку, якщо б останньому з'єднанню не вдалося — зайняти Ловчу, яка, на думку Османа, представляла великі вигоди для оборони Балканських проходів. Під тиском успіхів росіян і побоювань, що ті перейдуть Балканський хребет і атакують слабо захищені Адріанополь та Coфію, турецьке командування з деякими змінами прийняло пропозицію Османа.

У Плевені ще 26-го червня (8-го липня) була півсотня осавула Афанасьєва з передового загону І. Ф. Гурко, вислана для зв'язку з козачою бригадою І. Ф. Тутолміна, але вона була витіснена звідти 27-го загоном Атуф-паші (3 батальйони і 4 гармати), спрямованим комендантом Нікополя для забезпечення своїх повідомлень.

Вранці 1-го (13-го) липня Осман-паша виступив з Видина з 19-ма батальйонами, 5-ма ескадронами і 9-ма батареями (16 тис. осіб, 58 гармат), і на світанку 7-го (19-го) вступив у Плевен, пройшовши форсованим маршем за 6 діб близько двохсот кілометрів. Росіяни, які знехтували військовою розвідкою, не змогли виявити рух військ Осман-паші, а тому спізнилися із заняттям Плевена. Відповідне розпорядження було віддано Кріденеру ще 4-го (16-го) липня, але чи то через несправності телеграфного зв'язку, чи то через нерозпорядливість барона, тільки вранці 6-го (18-го), після категоричного наказу головнокомандуючого, частина його військ під командуванням генерала Ю. І. Шільдера-Шульднера виступила до Плевена.

Першим російським з'єднанням, які досягли Плевена, виявилася дивізія Ю. І. Шильдера-Шульднера, підлеглі йому війська дісталися до міста увечері 19 липня і застали приготування турків до оборони. Впродовж чотирьох годин російські та турецькі батареї обстрілювали один одного. Наступного дня російська армія перейшла до рішучого штурму турецьких позицій. Атака швидко вичерпала російські резерви, але завдяки підтримці артилерії росіяни змогли подолати 3 лінії окопів і вступили в місто, викликавши замішання в стані противника. В ході запеклих зіткнень турецькі війська змогли вибити росіян з міста й захопили при цьому безліч покинутих боєприпасів та обмундирування. Турецькі втрати в цій битві склали приблизно 2000 чоловік, росіян — 2800 чоловік.