Оборонно-промисловий комплекс

У 1959 році вартість виробів військового призначення в Союзі приблизно втричі перевищувала вартість цивільної продукції, і це співвідношення мало змінювалося до кінця існування СРСР, тоді як у США співвідношення було приблизно 50 на 50 і поступово змінювалося на користь цивільної продукції[1].

У 1990-ті роки багато підприємств вітчизняного військово-промислового комплексу були переорієнтовані на випуск цивільної продукції, в тому числі обладнання для нафтогазових компаній, проте, по досвіду воєнного часу, вони за короткий час можуть бути знову назад орієнтовані на випуск озброєння і боєприпасів.

• Державні установи та організації-замовники. Це можуть бути як представники Міністерства оборони, так і інших силових відомств та органів влади. Від даних установ залежить прийняття рішень про загальне переозброєння або створення окремих нових зразків, постановка технічного завдання, проведення конкурсу серед підрядників та затвердження готових проектів. У різних країнах, кількість установ, повноважних робити держзамовлення на розробку і виробництво тих чи інших озброєнь різне. Так, в Радянському Союзі, цими питаннями відало Головне Автобронетанкове управління і Головне ракетно-артилерійське управління. У Сполучених Штатах, кожен з п'яти видів збройних сил, а також об'єднані командування (наприклад, командування спеціальних операцій) і ряд інших силових структур можуть самі здійснювати державні замовлення на розробку того чи іншого зразка, проте їх повноваження щодо замовлення виробництва затвердженої моделі обмежені до узгодження у відповідних комітетах конгресу.
• Науково-дослідні та дослідно-конструкторські організації. Це спеціалізовані науково-дослідні інститути і конструкторські бюро, найчастіше закритого типу, які займаються проектуванням і створенням експериментальних моделей. У Сполучених Штатах та інших країнах з ринковою економікою, проектуванням і створенням нових зразків можуть займатися і приватні підприємства, однак, вони зобов'язуються організувати режим секретності при здійсненні розробок, щоб не допустити розголошення державної таємниці
• Оборонне виробництво. Заводи, фабрики, верфі, які займаються виготовленням стрілецької зброї і боєприпасів, складанням одиниць бойової техніки, літальних апаратів, будівництвом і спуском на воду військових судів, виробництвом ядерної зброї і т. д. У Радянському Союзі було прийнято зосереджувати виробництво в мономістах із закритим виробничим циклом і обмеженнями на в'їзд / виїзд з них (наприклад, Дніпропетровськ довгий час був «закритим містом»)
• Структурні підрозділи збройних сил, що займаються проведенням військових випробувань (проведених після випуску обмеженої партії конкретного зразка озброєнь), а також постановкою на озброєння нового і зняття з озброєння застарілого і організацією складського зберігання.
• Міжнародна торгівля і постачання зброї за кордон (наприклад, дружнім режимам і рухам опору). Ведеться уповноваженими на те державними підприємствами.
• В окремих країнах, переважно з ринковою економікою, наприклад у США, існують також специфічні галузі ВПК, такі як військово-промислове лобі, тобто об'єднання промисловців і підприємців, які проводять узгоджену політику підтримки військових кампаній держави з метою отримання нових замовлень, для чого ними в конгрес делегуються свої власні підлеглі чи лояльні їм політики, які надалі займаються послідовним відстоюванням позицій військових промисловців (Операція «Буря в пустелі» і Війна в Іраку були пролобійовані саме ставлениками ВПК в союзі з співчуваючими мілітаристам конгресменами)

• Оборонне виробництво
• Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи
• Укроборонпром
• Оборонно-промисловий комплекс Білорусі
• Оборонно-промисловий комплекс України
• Оборонно-промисловий комплекс Росії
• Оборонно-промисловий комплекс СРСР

• Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х . :Право, 2015

• В. Смолянюк. Військово-промисловий комплекс // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.108 ISBN 978-966-611-818-2.
• О. С. Пархомчук. Військово-промисловий комплекс // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X

• В. В. Головко. Воєнно-промисловий комплекс // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 598. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.