Оборонно-промисловий комплекс Білорусі

Військо́во-промисло́вий ко́мплекс Білору́сі (ВПК Білорусі) — галузь військового виробництва (ОВТ) Білорусі.

У радянський час у БРСР працювало понад 100 підприємств, переважно радіоелектронної промисловості і приладобудування. Білоруська економіка була складовою частиною народного господарства СРСР, більшість функціонально завершених зразків бойової техніки вироблялося на території Російської Федерації.

Після розпаду СРСР Білорусь зуміла зберегти матеріально-технічну базу для підтримки озброєння в боєздатному стані, а виробники чуйно утрималися від суцільної конверсії, провели необхідні реформи, завдяки яким спад загального обсягу виробництва був несуттєвий. Білоруські підприємства ВПК змогли адаптуватися до нових економічних умов: до 70% продукції призначається для експорту і, насамперед, до Росії. Водночас у модернізації білоруського парку озброєнь беруть участь і російські підприємства (близько 200), розвивається військово-технічне співробітництво з українською стороною.

Найбільшого прогресу ВПК Білорусі вдалося досягти у напрямку розробки і створення перспективних автоматизованих систем управління військами, цифрових картографічних систем, прицільних комплексів для танків і бойових машин піхоти, базових шасі під монтаж різних комплексів військового призначення, розвідувально-диверсійних машин, навігаційно-пілотажних систем, а також сучасної елементної бази: інтегральних мікросхем і інших напівпровідникових елементів.

Успішно йде модернізація військової техніки, що знаходиться на озброєнні білоруського армії та армій інших країн світу. Серед модернізованих зразків військової техніки слід зазначити багатофункціональної винищувача МіГ-29БМ та Су-27БМ1, вертоліт Мі-8МТКО1, систему залпового вогню «Град» на базі шасі «МАЗ» («Белград»), пересувний пункт управління і наведення винищувальної авіації, транспортно-заражальна машина, обчислювальні комплекси спеціального призначення, автоматизована система обробки польотної інформації «Двіна-М», прицільні пристосування до стрілецької зброї, повноприводний автомобіль підвищеної прохідності «МАЗ» з колісною формулою 4×4 вантажопідйомністю 6 т, засоби радіоелектронної протидії, спеціальна техніка прикордонних військ, тренажерні комплекси різного призначення, імітаційні засоби для навчання та підготовки розрахунків і фахівців Збройних сил.

Білорусь може випускати військову техніку, тільки базуючись на тих моделях, які сьогодні обслуговує і модернізує. Це вертольоти Мі-8 і Мі-24, танки Т-64 і Т-72, різні моделі бронетранспортерів і бойових машин піхоти, винищувачі МіГ-29 і Су-27. Білорусь виробляє безліч різноманітних комплектувальних і компонентів для військової техніки, але не так багато закінчених виробів - це радари («Схід-Е»), легкий розвідувальний танк 2Т «Сталкер», переносний протитанковий ракетний комплекс «Скіф», мобільний зенітно-ракетний комплекс (ЗРК) «Стилет» (спільно з Україною), ряд моделей безпілотників. «Щодо білоруським» можна назвати танк Т-72Б - білоруський варіант глибокої модернізації класичного радянського танка Т-72[1]

Практично вся номенклатура озброєння і техніки сучасної армії (більше 4 тисяч найменувань) може бути відремонтована на білоруських підприємствах, що робить Білорусь привабливим партнером по військово-технічному співробітництву для багатьох країн світу.

Слабким моментом [ракетного виробництва Білорусі] є, вказує експерт Поротников, необхідність імпорту із західних країн частині мікросхем для радіоелектронного обладнання ЗРК. Щодо Білорусі діють обмеження на постачання такої продукції. „Але це питання вирішується шляхом організації контрабандних поставок“[1].