Овадія Сфорно

Овадія Сфорно походив зі знатної і багатої родини італійських євреїв — рабинів і вчених. За професією був лікарем, вивчав медицину в Салерно і в Римі. Крім медицини, володів широкими знаннями в галузі математики, філософії, древніх мов. Ще в молодості Сфорно отримав авторитет як серед єврейських, так і серед християнських вчених. Саме його порекомендували як наставника Йогану Рейхліну, який приїхав у Рим удосконалити свої пізнання в івриті. Рекомендачами виступали християнський каббаліст Джованні Піко делла Мірандола та кардинал Доменіко Грімані. Сфорно викладав Рейхліну єврейську літературу, філософію і рабиністичну екзегезу з 1497 до 1500 року. Учень був дуже високої думки про вчителя й особливо відзначав його чудове знання латині. Визначне місце Сфорно займав серед талмудистів. У Болоньї він заснував талмудичну школу, де викладав до кінця своїх днів. Він був відомий усій науковій еліті Європи, листувався з найвизначнішими вченими свого часу і навіть з коронованими особами. Французький король Генріх II дуже цінував його поради, а Сфорно присвятив королю коментар до книги Когелет (Проповідник) і послав йому власний латинський переклад свого трактату «Ор Аммім» — «Світло Народів». У молодості Сфорно багато мандрував, був дуже бідний, потім став заможною людиною, але в побуті завжди відрізнявся скромністю, що межувала з аскетизмом. Він залишив про себе добру пам'ять серед сучасників, а його праці забезпечили йому справжню славу. Цією славою він зобов'язаний головним чином своїй біблійній екзегезі.[1]

Сфорно написав коментарі до наступних книг та розділів Танаха: до Тори, до Шир га-ширім (Пісні над піснями), до Когелет (Еклезіасту), до Псалмів, до Йова (під назвою «Мішпат цедек»), до книг Йони, Авакума і Захарії. Коментар Сфорно до Тори було видано після його смерті його братом Хананелем, талановитим талмудистом. Коментарі Сфорно вперше були включені в «Мікраот ґдолот» (популярний звід коментарів до Танаху) у виданні 1724-27 (Амстердам). Звідтоді практично всі видання «Мікраот ґдолот» включають коментар Сфорно.

Метод Сфорно відрізняється певною своєрідністю, що не дозволяє його однозначно класифікувати. Сам він зараховує себе до «родфей пшат», тобто до прихильників простого, або буквального, методу, але дуже часто його міркування йдуть набагато далі встановлення простого змісту біблійного вірша. Сфорно завжди пропонує аналізувати факти, уникаючи фантазій мідрашу і тенденційності інших коментаторів. Стиль його відрізняється ясністю і лаконізмом. У коментарях Сфорно немає включень зі старофранцузької, як у Раші, або з арабської, як у Авраама ібн Езри. Його знайомство з латинськими класиками виражається не в буквальному цитуванні, а в дотриманні духу великої поезії.