Ованес Олов

Народився в 1635 році в Константинополі, в ранньому віці іммігрував до Європи і прийняв католицтво. У 1660-1667 роках навчався у вищих навчальних закладах Риму (коледж Sacra Congregatio de Propaganda Fide[4]) і Ліона[5], одночасно займався перекладацькою і проповідницькою діяльністю. Після закінчення навчання стає наглядачем над місцевими видавництвами Марселя (вид-во Воскана Ереванці) і Ліворно[4], але своєю діяльністю захищав інтереси вірменських книгодрукарів, внаслідок чого втратив роботу[6].

Переклав з латинської низку церковних книг[7], зокрема твір знаменитого містика XV ст. Томи Кемпійського «Про наслідування Христа» (лат. Imitatio Christi, вірм. Համահետեվումն Քրիստոսի)[8][5]. У 1670 році виходить перша книга Ованеса — вірменський переклад твору «Духовний сад» (лат. Giardino Spirituae[7], вірм. Պարտէզ հոգեւոր), проте широку популярність він здобув завдяки виданню в 1674 році в Римі своєї граматичного праці «Чистота вірменської мови або граматика вірменської» (вірм. Զտութիւն հայկաբանութեան կամ Քերականութիւն հայկական)[9], а через рік і її латинського перекладу (з незначними змінами): «Puritas Haygica, sev grammatica Armenica»[10][7][11][12]. Ованес розрізняє три різновиди вірменської: поряд з традиційними "письмовою" (lingua haigica, тобто грабар) і "розмовною" (lingua vulgaris, тобто простонародні діалекти) вводить новий термін — "цивільна" (lingua civilis, суміш перших двох варіантів[5], якою розмовляли оратори, адвокати і купці; рання форма ашхарабару). У книзі однак вивчається тільки грабар, який, на думку автора, мав найбільш «чисту і впорядковану» граматику[5][11][6]. За свої граматичні праці і отримав прізвисько "Олов" (по-вірменки — відмінок). Вважається одним з основоположників так званої "латинізованої моделі" вірменської граматики[11][13][4]. У тому ж 1674 році в Марселі вийшло в світ його «Коротке риторичне мистецтво» (вірм. Համառոտություն ճարտասանական արվեստի)[14], а в 1675 році в Римі друкується його «Граматика латинської викладена вірменською» (вірм. Քերականութիւն լատինական հայերեն շարադրեցեալ, лат. Grammatica latina armenice explicata)[15].

Останні роки життя провів у Венеції, де очевидно відігравав значну роль в культурному житті міста. Відомо, що він викладав релігію в інституті Катекумени, був репетитором турецької мови венеціанського посла в Константинополі, відредагував перекладену венеціанськими студентами італійською, арабською і латинською мовами збірку турецьких прислів'їв[4]. У 1683 році видав знамениту «Дашанц тухт», разом з перекладом італійською[16][17], а в 1687 році написав і опублікував другу на ашхарабарі (і першу з релігійним змістом[18]) книгу «Коментарі псалмів» (вірм. Պարզաբանութիւն հոգենուագ սաղմոսացն), у якій підняв обробку ашхарабару на новий рівень і вперше публічно захистив його використання[19]. Є думка, що він був редактором також і першої друкованої книги на ашхарабарі — математичної праці «Мистецтво числення» (вірм. Արհեստ համարողութեան)[20][21][22]. Загалом вже за життя було опубліковано щонайменше 15 авторських і перекладацьких праць Ованеса, що робить його найбільш видаваним автором у 300-річній (1512-1800) історії вірменської давньодрукованої книги[23][24]. Помер у Венеції, 24 листопада 1691 року.

• Неповний список праць Ованеса Олова в міжнародному каталозі WorldCat