Огур Вадим Олексійович

Вадим Олексійович Огур народився 12 травня 1929 року в місті Дніпропетровську, у дуже дружній родині. Його батько, Олексій Гаврилович, був профспілковим працівником, а мама, Клавдія Михайлівна, надомно виконувала кравецькі замовлення, господарювала. Батьки зі школи допомогли Дімі, як звали його в родині, розпізнати й далі розвивати свої здібності до малювання, взагалі до мистецтва, до творчості. Це допомогло йому правильно вибрати професію та в його майбутній архітектурній діяльності.

У воєнний час, з 1941 до 1943 року, родині довелося евакуюватися до Кемеровської області, де Вадим продовжував навчання в школі.

Після воєнного лихоліття Вадим закінчує із золотою медаллю школу, а потім поступає до Московського архітектурного інституту МАрхІ, який закінчує 1954 року із червоним дипломом.

Свій трудовий шлях Вадим Олексійович починав у Москві в проектному інституті «Союзгіпроторг» (Всесоюзний державний інститут по проектуванню підприємств торгівлі й громадського харчування). В 1955 році він переїжджає до Києва, де спочатку працює в Українській філії «Союзгіпроторгу». За завданням інституту проектує в Києві, Одесі.

З 1960 року Вадим Олексійович працює у проектно-будівельному інституті «Київпроект». Тут він трудиться разом і переймає досвід у таких видатних архітекторів як Олександр Іванович Малиновський, Анатолій Володимирович Добровольський, інших архітекторів. В 1960 році він стає членом Спілки архітекторів СРСР.

В «Київпроекті» він пройшов шлях від посади керівника групи до керівника архітектурної майстерні «Київпроекту». Він був керівником архітектурної майстерні №6, а потім керівником майстерні №5. З 1970 року він головний архітектор проектів. В «Київпроекті» Вадим Олексійович Огур проробив до закінчення своєї трудової діяльності в 2010 році.

Працював за сумісництвом у ТОВ «Академія будівництва й архітектури»[1].

Багато років Вадим Олексійович викладав, передаючи свій досвід студентам Київського інженерно-будівельного інституту (нині Київський національний університет будівництва і архітектури), вів дипломні роботи студентів-архітекторів Київського державного художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).

Багато уваги Вадимом Олексійовичем приділене спорту. Це й ретельне проектування спортивного залу в рідному «Київпроекті», на інших об'єктах проектування, і активна участь у спортивних змаганнях по бадмінтону, іншим видам спорту в побудованому спортзалі. Це регулярна фіззарядка вдома. Влітку пробіжки парком, а взимку лижні походи з родиною.

В 1962 Вадим Олексійович одружився. Дружина Маргарита Михайлівна архітектор. Двоє дітей – син інженер і дочка архітектор.

Під його керівництвом були запроектовані й побудовані такі значимі об'єкти Києва, як:

• Комплекс ВПШ (нині Інститут міжнародних відносин і Інститут журналістики) — Київ, 1986;
• Нова забудова вулиці Горького (ГАП – Шпара І.П. і ГАП – Розенберг В.А.);
• Забудова в історичній частині Подолу;
• Реконструкція Будинку Совміну по Михайла Грушевського, 12, і інші об'єкти (див. архів "Київпроекту" на Богдана Хмельницького, 16-22).

Як головний архітектор проекту і як автор має цілий ряд видатних споруд у м. Києві:

• Житловий будинок з магазином «Гастроном» на розі вул. Червоноармійської (В. Васильківська) і вул. Саксаганського за адресою В. Васильківська, 45, у співавторстві ( 1964 р.);
• Дитячий комплекс «Лісова галявина» на 19 км Житомирської траси ( 1968 р.);
• Комплекс будинків інституту «Київпроект» і Шевченківської держадміністрації (1969-1985) — Київ, вул. Богдана Хмельницького, 16-22 та 24 (разом з Валентиною Іванівною Козловою)[2][3][4];
• Багатоповерховий житловий будинок по просп. Перемоги, 39 (1983-1986 г.);
• Будинок Базового Центру Київських теплових мереж по вул. Горького, 29 ( 1990 р.);
• Багатоповерховий житловий будинок по вул. Жмаченко, 39 ( 2006 р.);
• Багатоповерховий житловий будинок по вул. Верховинна, 91 ( 2006 р.);
• Житловий квартал по вул. Саперно – Слобідський, 8-10 (1993-2007 г.) (див. архів "Київпроекту").

Під його керівництвом розроблений типовий проект дитячих ясел-садків на 320 місць, який набув широкого застосування на київських житлових масивах (див. архів "Київпроекту").

Серед останніх робіт потрібно назвати розробки багатоповерхових житлових комплексів:

• по вул. Драгомирова, 2-А (2007) (Печерський район Києва) — головний архітектор проекту[1][5].
• у житловому масиві «Позняки-4»;
• по вул. Щусева;
• у кварталі по просп. Перемоги, 15 А.

• Кальницький М., Суворов В. Київпроект: 70 років. — Київ, 2007. — С. 90.(укр.)