Озеро Ненависті

Озеро Ненависті (лат. Lacus Odii) — маленька морська ділянка на видимому боці Місяця, в межах «Землі Снігів» — трикутної області між морями Ясності, Парів та Дощів. Розмір — близько 70 км. Назва цього озера з'явилася на карті[1], виданій 1975 року Військовим картографічним агентством США для НАСА, і 1976 року була затверджена Міжнародним астрономічним союзом[2][3].

Озеро Ненависті
лат. Lacus Odii
Озеро Ненависті. Ліворуч унизу — частина Озера Щастя. Мозаїка знімків зонда LRO; ширина — 100 км.
Координати центра
 19.2° пн. ш. 7.3° сх. д. / 19.2; 7.3
Розмір
 70 км
Епонім
 ненависть
Назву затверджено 1976

 Озеро Ненависті на Вікісховищі
Мозаїка знімків «Клементини», зроблених при високому Сонці
Карта Озера Ненависті та околиць

Розташування й суміжні об'єкти

Координати центра Озера Ненависті — 19.2° пн. ш. 7.3° сх. д. / 19.2; 7.3[2]. На південному заході воно межує з Озером Щастя, а на північному сході — з Гемськими горами, за якими лежить Море Ясності. На південний схід від Озера Ненависті знаходиться Озеро Смутку, а за ним — іще кілька озер. Околиці озера перетяті численними невеликими хребтами, що тягнуться з боку Моря Дощів і з'явилися при падінні викидів його басейну, — «імбрійською скульптурою».

Біля південно-західного берега Озера Ненависті лежить 50-кілометровий сильно зруйнований кратер Манілій E, що затоплений лавою і утворює частину Озера Щастя. Є в околицях озера й інші сателітні кратери Манілія, а також Сульпіція Галла.

Опис

Озеро Ненависті витягнуте зі сходу на захід, а на півночі в нього врізається 15-кілометровий мис. Рельєф озера рівнинний, без значних деталей, крім дрібних кратерів. Найбільші з них розташовані на його західному березі. Це 5,9-кілометровий Сульпіцій Галл G (єдиний найменований кратер цього озера) та 4,5-кілометровий безіменний кратер.

За однією інтерпретацією знімка[4], зробленого «Аполлоном-17», в озері є застиглий лавовий потік із звивистим краєм, що досі дещо вирізняється в рельєфі[5].

Поверхня Озера Ненависті лежить на 0,7–1,1 км нижче за місячний рівень відліку висот. Максимуму її висота сягає на сході, а мінімуму — на південному заході. Озеро лежить на одному рівні з сусідньою частиною Озера Щастя, на кількасот метрів вище за Озеро Смутку та на 1,3 км вище за найближчу частину Моря Ясності[6].

Примітки
  1. Sheet LTO-41C3: Bowen // NASA Lunar Topographic Orthophotomap. — ed. 2. — Prepared and published by the Defence Mapping Agency Topographic Center, Washington, D.C, April 1975.
  2. Lacus Odii. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу за 3 липня 2012. Процитовано 15 червня 2015.
  3. Transactions of the IAU: volume XVIB (Proceedings of the 16th General Assembly of the IAU) / E. Müller & A. Jappel. — D. Reidel Publishing Company, 1977. — P. 342. — ISBN 90-277-0836-3. (витяги; архів)
  4. Знімок AS17-M-1517, зроблений із «Аполлона-17» 13 грудня 1972
  5. Strain, P. L.; El-Baz, F. (1980). Ina, a Lunar Caldera?. Lunar and Planetary Science XI: 1103–1105. Bibcode:1980LPI....11.1103S.
  6. За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.