Ой гляну я, подивлюся

Первісний автоґраф не відомий. Відомі автоґрафи:

• чистовий автоґраф у «Малій книжці»[1];
• чистовий автоґраф у «Більшій книжці»[2].

Після повернення Аральської описової експедиції до Оренбурга, орієнтовно наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета — 23 квітня) Шевченко переписав вірш з невідомого ранішого автоґрафа до «Малої книжки» (під № 4 до першого зшитка за 1848 рік) між поемою «Варнак» та поезією «Та не дай, Господи, нікому…». Під час перебування у Москві 19 — 25 травня 1858 р. Шевченко переписав вірш до «Більшої книжки» після поеми «Варнак» з виправленням у рядках 9 і 11.

Вірш датується за місцем автоґрафа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом перебування Шевченка з 22 червня 1847 до 11 травня 1848 р. в Орській фортеці, орієнтовно: січень — початок травня 1848 р., Орська фортеця.

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» у виданнях:

• Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 422;
• Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 226—227.

Твір піддавався заборонам з боку російської цензури. Зокрема, 20 лютого 1892 року циркуляром за № 1064 цензор Фрейман заборонив п'ять творів Шевченка, що входили до збірки українських пісень П. Лисенка «Текст к сборнику Украинских писень» (інші 4 — «Гомоніла Україна», «Ой я свого чоловіка в дорогу послала…», «Орися ж ти, моя ниво…», «Понад полем іде…»)[3][4].

Згодом опубліковано у виданнях:

• Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847—1861. — С. 77;

Здійснено переклади:

• на болгарську мову Ст. Дринова (1911);
• на польську мову Марії Беньковської (1936);
• на чеську мову Зденки Берґрови (1951);
• на фінську мову Ніколая Лайне (1954)

• Іван Біликовський створив хоровий твір на текст вірша.
• пісня М. Волошина «Ой гляну я подивлюся»

• Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847—1861. — С. 597—598.

• «Ой гляну я, подивлюся» // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 679.