Поезія 1847-1850 рр. (Оренбурзька або Мала книжка)

Три поезії, що увійшли до книжечки, було написано до київського арешту 5 квітня 1847 р.: Лілея — 25 липня 1846, Русалка — 9 серпня 1846, Осика (Відьма) — 7 березня 1847. У березні 1847 р. поет збирався видати нову збірку творів, умовно назвавши її «Другий Кобзар», на відміну від першого «Кобзаря» 1840 р., літературні права на який було придбано видавцем Іваном Лисенковим 1843 р.[16]^:# 95  Які поезії, крім цих трьох, могли увійти до «Другого кобзаря», якби не сталося арешту, — невідомо. Докладніше: Другий Кобзар Тараса Шевченка.

Продовжити задуману книгу Тарасові Григоровичу довелося у Петербурзі, в жандармському казематі (III відділ), де поета мордували у справі Кирило-Мефодіїївського товариства 44 дні — від 17 квітня до 30 травня. У казематі Шевченко створив 13 поетичних шедеврів. Трохи згодом, вже на засланні, він об’єднав їх у цикл і написав 14-й вірш-посвяту Згадайте, братія моя… Зберігся окремий автограф циклу, створений в Орську без поетичної посвяти.[17] Дата, 30 травня 1857 р. — день оголошення царського вироку (конфірмаціїї). Назва циклу — «В Казематі» й загальна посвята — Моїм соузникам (Кирило-Мефодіївцям) з’явилися 18 березня 1858 р. у Москві (Більша книжка). 7-й вірш циклу, присвячений Миколі Костомарову. Відвідавши 31 серпня 1857 р. у Саратові, по дорозі з заслання, матір М. І. Костомарова — Т. П. Костомарову (запис у щоденнику поета),[18] Шевченко на окремому аркуші записав вірш з деякими відмінами від «Малої книжки» і подарував його Т. П. Костомаровій. У цьому автографі дата 19 травня 1847 вказує на день побачення Т. П. Костомарової з М. І. Костомаровим, ув’язненим у казематі III відділу.[19] Відомий також окремий найраніший автограф вірша Рано-вранці новобранці…[20]

Через 8 діб, у ніч з 8 на 9 червня, фельдєґер «доставив» Тараса Григоровича до Оренбурга, замордувавши за всю дорогу (майже 2700 км) тільки одного поштового коня.[21]  Увечері 22 червня його привезено з Оренбурга до Орської фортеці. Всупереч імператорській забороні писати й малювати, весь час, вільний від солдатської муштри, Шевченко присвячує творчості. «Княжна» — перша поема, написана над Уралом, на чужині, в неволі (окремий автограф).[22]  До кінця 1847  року Шевченко створив ще 16 віршів і поем. Їм не судилося побачити світ за життя поета. То так і я тепер пишу, Папір тілько, чорнило трачу… — останній вірш книжечки «1847» — безнадійно-гірке передчуття…[23]

Думи мої, думи мої, Ви мої єдині… було написано на рік пізніше, за Уралом, під час зимівлі Аральської експедиції 1848-1849 року на о. Косарал, про що свідчать чорнові автографи двох уривків у альбомі малюнків і записів народної творчості (арк. 37, 47). [24]

31 жовтня 1849 Тарас Шевченко разом з іншими учасниками Аральської експедиції прибув до Оренбурга для остаточних робіт по опису Аральського моря — живий, здоровий і коли не дуже щасливий, то принамені веселий.[2] [25]  До кінця 1849 року Тарас Григорович об’єднав 34 поезії у збірку «1847» без назви.[26] Поезії записані автором без дотримання хронології. Тоді ж, в неволі, було впорядковано книжечки за 1848, 1849 роки й розпочато четверту — «1850».[7]

60 поезій 1848 року переписано з чорнових автографів до окремої книжечки у листопаді-грудні 1849 в Оренбурзі (після закінчення Аральської експедиції). Вірші Ой гляну я, подивлюся.., Та не дай, Господи, нікому... і поему «Варнак» створено, мабуть, до початку експедиції (11 травня 1848)… меж талами, над тим Уралом.[1]^:165  Решта поезій створено у жовтні-грудні на о. Косарал під час зимівлі (5 жовтня О. Бутаков спустив брейд вимпел і припинив видавати морську провізію).[2]^:64  Книжечка рясніє віршами на Косаральську тематику: Ой гляну я, подивлюся.., Та не дай, Господи, нікому.., Добро, у кого є господа.., Ну що б, здавалося, слова.., Мов за подушне, оступили.., Немає гірше, як в неволі.., І небо невмите, і заспані хвилі.., І знов мені не привезла.., В неволі, в самоті немає…

Найбільш значні твори: У Бога за дверми лежала сокира.., Дев’ята сестро Аполона… [Царі], поеми «Титарівна» і Неначе цвяшок в серце битий… [Марина], «Швачка», У тієї Катерини…, Ой чого ти почорніло.., У неділеньку у святую.., У Вільні, городі преславнім.., Заступила чорна хмара.., А нумо знову віршувать… Чорнові автографи поем збереглися в альбомі експедиційних малюнків і записів народної творчості:[24] «Титарівна» (арк. 32 зв.), Неначе цвяшок в серце битий… [Марина] (арк. 36).

Різдво й Новий рік Шевчнко зустрічав на Косаралі. Літо минало у морі, зима в степу, в заметеній снігом джеломійці наче курінь… не описую вам цієї неісходимої пустелі… жодного помислу натхненного — проза й проза або, краще сказати, степ і степ! [27]  Либонь, уже десяте літо, Як людям дав я «Кобзаря»… Неначе й не було мене. [28] — Перший «Кобзар» заборонено й вилучено з продажу. Третій рік поспіль Тарас Григорович пише «Другий Кобзар»:

Усі 19 поезій «1849» створені Шевченком під час перебування Аральської експедиції на Косаралі або у поближньому Раїмі (там поет перебував від кінця січня до початку морської кампанії 6 травня; кампанія того року скінчилася 22 вересня).[2]^{:73, 107}  У книжечку їх було об’єднано в Оренбурзі після закінчення експедиції — у листопаді-грудні. В альбомі експедиційних малюнків і записів народної творчості:[24] є чорннові автографи поеми У Оглаві… [Cотник] (арк. 1 зв., 45, 55 зв.), віршів Ми вкупі гралися, росли… (арк. 5 зв., 6), Готово, парус роспустили… (арк. 9), За сонцем хмаронька іде… (арк. 33), Ми восени таки похожі… (арк. 33 зв.) В Оренбурзі у листопаді (попередній запис рукою Шевченка має дату 17 листопада) Тарас Григорович переписав вірш Не додому вночі йдучи…[29] до альбому Федора Лазаревського і проставив дату написання твору: 1848 – грудня 24. Косарал. [30]^:241

…Серце холоне, Як подумаю, що, може, Мене похоронять На чужині, — і ці думи Зо мною сховають!.. Від Нового року до Великодня залишалося 112 днів. До арешту й ув’язнення за ґратами гауптвахти (23 квітня) Шевченко встиг написати 13 поезій. Ще 22 січня командир Окремого оренбурзького корпусу В. О. Обручов підписав розпорядження про відправку Тараса на півострів Мангишлак (з початком навігації на Каспії),[31]^{:# 329, 331}  тож, Шевченко готувався до нових поневірянь (листи до Варвари Рєпніної й Андрія Лизогуба від 7 та 14 березня): [32]^:# 50, 51 

Попереджений друзями про трус, у Велику Суботу 22 квітня Тарас Григорович змушений був спалити поетичні начерки, більшість листів, малюнки, картини, які б могли свідчити про порушення царської заборони писати й малювати.[33] Оренбурзьку книжечку поезій 1847-1850 рр. вдалося сховати у штабскапітана Герна. На 20-й день, 12 травня, Шевченка звільняють з арешту й знову відправляють до Орської фортеці (5-й батальйон) — муштрувати.

23 травня командир Окремого оренбурзького корпусу Обручов відправляє рапорт військовому міністрові про обшук і арешт Шевченка. 7 червня про подію доповідають імператорові Миколі І, який наказав негайно вчинити над рядовим Шевченком найсуворіший арешт до закінчення діла. 25 червня наказ потрапляє до Оренбурга, 30 червня — до Орська. Тараса арештовують вдруге. 4 липня його приводять до присяги у Спасопреображенській церкві Орської фортеці. 5 липня слідчий доповідає командирові Окремого оренбурзького корпусу про закінчення слідства — 21 липня той надсилає докладний рапорт військовому міністрові про результати слідства. 2 вересня Обручов віддає наказ звільнити Тараса Шевченка з арешту з переведенням його з 5-го до до однієї з рот 1-го батальйону, що перебуває в Ново-Петровську, куди й відправити негайно до закінчення каспійської навігації. Трете ув’язнення Шевченка (гауптвахта в Орську) тривало з 30 червня до 2 вересня (щонайменше) — 65 днів! — за носіння іноді цивільного (партикулярного) вбрання…[31]^:# 346-395 

14-18 жовтня. Після чотирьохдобового плавання на поштовому човні по Каспійському морю (170 миль) за штормової осінньої погоди рядового із політичних злочинців Тараса Шевченка доставили до Новопетровського укріплення.[31]^:# 399 [34] [35]  За сім чорних років заслання на Мангишлак українському генію не дали жодного шансу написати бодай один поетичний твір! У Шевченковому листі від 22 квітня 1857 р. до Якова Кухаренка читаємо:[36]^:# 96 

Карл Герн, у якого зберігалась Оренбурзька книжка, пригадує, що все, що у нього зберігалося, — ескізи, папери й книжечку з українськими віршами, — він повернув Тарасові.[37] [38]  З цього повідомлення не можна встановити ні дати, коли книжечку було оправлено, ні особи, яка це зробила. Припускають, що докупи чотири книжечки звів і оправив К. Герн.[39]  1859 року малесеньку книжечку, оправлену в звичайну юхту, бачив Іван Тургєнєв.[40]  Після смерті поета книжечка деякий час зберігалася в Михайла Лазаревського, який дав переплести її в нову шеврову оправу, позолотити обріз, на корінці вибив свої ініціали: «М. Л.».[39]

На Великдень, 7 квітня 1857 р., Тарас Григорович одержав лист від Михайла Лазаревського з непевною вісткою про звільнення, а також листи від Якова Кухаренка й Андрія Маркевича. Ймовірно книжечку з українськими віршами Карл Герн повернув Шевченкові на Великдень. Шевченко після свят… вставши раненько, помолився Богу, закачав рукава та й заходився коло оції «Москалевої криниці». 5 червня він надсилає Кухаренкові нову «Москалеву кринцю» й Бог зна колишні вірші «Чернець» і Садок вишневий коло хати...[36]^:# 96-101 

Творчу правку поезій 1847-1850 рр. Шевченко почав в Новопетровському укріпленні. Поет дописував слова, спершу позначені скорочено або крапками; низку творів закреслив: І станом гнучим, і красою.., Чи то недоля та неволя.., Хіба самому написать.., На ниву в жито уночі..[41], Ну що б, здавалося, слова.., У Вільні, городі преславнім.., деяким проставив заголовки: «Швачка», «Чума», «А. О. Козачковському» і присвяти: «Москалева криниця» — Я. Кухаренкові, «Чернець» — П. Кулішу тощо. Творчу роботу над текстом Шевченко продовжив, повертаючись із заслання, у Нижньому Новгороді, Москві та Петербурзі.[39]

Звільнення від солдатської служби було подібне до втечі. Шевченка оголошено в розшук — командир Окремого оренбурзького корпусу Перовський наказав доставити «звільненого» до Оренбурга. Про це поет давідався 20 вересня у Нижньому Новгороді: Папір повідомляє про те, що мені забороняється в’їзд до обох столиць і що я — під секретним доглядом поліції. Гарна свобода! Собака на припоні! Це значить, нема за що дякувати, В[аша] В[еличність]! [42]

1858 рік, 24 лютого (Нижній Новгород) – 18 березня (Москва). Шевченко, зробивши чимало виправлень, переписав більшість творів з Оренбурзької рукописної книжечки 1847 до нового рукопису, призначеного для друку (Більша книжка). З’явилася й назва — «Позія 1847 р.» Нову редакцію «Криниці» поет вважав твором 1857 року й до «Позії 1847 р. поет не переписав. Спочатку книжечка «1847» закінчувалсь поезією То так і я тепер пишу…[43] В остаточній редакції книгу завершує цикл «В казематі. Моїм соузникам посвящаю» (шмуцтитул). Шмуцтитулами відзначені також дві найбільші поеми року — «Княжна» й «Відьма».[44]

Більшість творів книжечок 1848 (36 поезій), 1849 (13), 1850 (3) було переписно до відповідних розділів «Більшої книжки» пізніше, також зі значними виправленнями. Розділи залишились без назви. Нову «Москалеву криницю», написану в Новопетровському укріпленні (1857), та елегію В неволі, в самоті немає…, написану на Косаралі (1848), Шевченко переписав до нового розділу «Більшої книжки»: 1857 — трагічні підсумки 10 втрачених років: [44]^:191 

Докладніше: Поезія 1847-1850 рр. (Більша книжка), Поезії 1847–1850 рр., не переписані до «Більшої книжки».

1906 року, готуючи перше повне (на той час) видання поезій Тараса Шевченка в Росйській імперії, Василь Доманицький, дослідивши Оренбурзький манускрипт поета (Малу книжку), зробив такі висновки: [4]^:186-187 

1. Перша книжечка — 1847 (с. 1-158) складається з десяти зшиточків (зошитів 1-10), і з ними не сталося ніякої плутанини.
2. Друга книжечка — 1848 (с. 159-122) складається з чотирьох зшиточків (зошитів 11-14). Зошити 11, 12 (с. 159-190) — з року 1848. Зошит 13 (с. 191-206) — з року 1850, зошит 14 (с. 207-222) — з року 1849. І тут між иншим виявляється, що вірш «Буває в неволі иногді згадаю…»[43] починається на стр. 395–398, а кінець його ото і єсть «Не знаю, як тепер ляхи живуть…» на стр. 191 і дальших. Варто тілько прочитати ці два вірші під ряд, і кожен упевниться, що правда на моєму боці.
3. Третя книжечка — 1849 (с. 159-122) складається з дев’яти зшиточків (зошитів 15-23). Три зошити 15-17 (с. 223-270) — з року 1849. Наступні шість зошитів 18-23 (с. 271-366) — з року 1848.
4. Четверта книжечка — 1850 (с. 159-122) складається з чотирьох зшиточків (зошитів 24-27). Зошити 24, 25 (с. 367-398) — з року 1850. Зошити 26, 27 (с. 399-430) — з року 1848.

Таким чином рік 1849 має 19 віршів, а рік 1850 має 13.

Мала книжка. Фототипічне видання 1963 р.

1907 і 1908 р. було здійснено два видання «Кобзаря», у якому Шевченкова поезія 1848–1850 рр. подається згідно з встановленою В. Доманицьким хронологією.[53]  У виданні відсутній поділ на розділи за роками. У ньому вперше відокремлено цикл «В казематі» і три поезії «другого Кобзаря» (умовна назва) від книги «Поезія 1847 р.» — ці твори подано перед поезією Думи мої… ви мої єдині… Поділ Шевченкової книги 1847 р. суперечить першому висновку Доманицького про те, що з нею не сталося ніякої плутанини. Але найбільше він суперечить прагненню Шевченка зберегти цю книжечку у всій повноті, як це видно з її остаточної редакції 1858 р. (Більша книжка).