Олійник Микола Дмитрович
Микола Дмитрович Олійник (нар. 20 січня 1944, с. Матусів, Черкаська область, Українська РСР) — радянський, український актор. Заслужений артист України (2003), Народний артист України (2018).
| Олійник Микола Дмитрович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився |
20 січня 1944 (78 років) Матусів, Шполянський район, Київська область, Українська РСР, СРСР | |||
| Громадянство |
 СРСР Україна | |||
| Діяльність | актор | |||
| Alma mater | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого | |||
| Роки діяльності | з 1967 — тепер. час | |||
| IMDb | nm0646245 | |||
| Нагороди та премії | ||||
  | ||||
|
| ||||
Біографія
Батько Дмитро Фiлонович викладав музику i спiв в середнiй школi № 2, а також керував хором.
Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1969).
Актор Київської кіностудії ім. О. П. Довженка.
Член Національної Спілки кінематографістів України.
Звання
- Заслужений артист України (10 вересня 2003) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного кіномистецтва, творчі досягнення та плідну професійну діяльність[1]
- Народний артист України (1 грудня 2018) — з нагоди 27-ї річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року[2]
Фільмографія
Знявся у стрічках:
- «Білі хмари» (Ваня),
- «На Київському напрямку» (Волков),
- «Білий птах з чорною ознакою» (1970, Роман; роль озвучив актор Павло Морозенко),
- «Таємниця партизанської землянки» (1974, Коцюба),
- «Єралашний рейс» (1977, Похмурий),
- «Р. В. Р.» (1977, Головень),
- «Женці» (Ковальов),
- «Підпільний обком діє» (1978, Новиков),
- «Схованка біля Червоних каменів» (1972, Алексєєв),
- «Доля» (1977, Рябокляч, «Мосфільм»),
- «Повертайся з сонцем» (Коля, «Узбекфільм»),
- «За два кроки від „Раю“» (полковник),
- «Украдене щастя» (1984),
- «І ніхто у світі…» (1986, Матюшенко),
- «Два гусара» (1984, т/ф, 2 с, офіцер),
- «Без сина не приходь!» (1986, Гусов),
- «Фантастична історія» (1988, гравець),
- «Мама, рідна, любима...» (голова колгоспу).
- «Комісари» (1969),
- «Мир хатам, війна палацам» (1970),
- «В'язні Бомона» (1970),
- «Де ви, лицарі?» (1971),
- «Хлопчину звали Капітаном» (1973),
- «Чорний капітан» (1973),
- «Там вдалині, за рікою» (1975),
- «Хвилі Чорного моря» (1975),
- «Свято печеної картоплі» (1978),
- «Бунтівний „Оріон“» (1978),
- «Розколоте небо» (1979),
- «Від Бугу до Вісли» (1980),
- «Віщує перемогу»,
- «Жіночі радощі й печалі»,
- «Шлях до Софії»,
- «Високий перевал» (1981),
- «Повернення Баттерфляй» (1982),
- «За ніччю день іде» (1984),
- «Вишневі ночі» (1992),
- «Зона» (1988),
- «Грішник»,
- «Сто тисяч»,
- «Війна на західному напрямку» (т/ф, 6 а),
- «Особиста зброя»,
- «Капітан „Пілігрима“»,
- «Підпалювачі» (1988),
- «Чорна Долина» (1988),
- «Хочу зробити зізнання» (1989),
- «Подарунок на іменини» (1991),
- «Помешкання у завулку»,
- «Секретний ешелон» (1993),
- «Дорога на Січ» (1994),
- «Тарас Шевченко. Заповіт»,
- «Страчені світанки» (1995),
- короткометражний фільм «Собачий вальс»,
- «Чорна рада» (2000),
- «День народження Буржуя 2» (2001),
- «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001),
- 2005 — «Далеко від Сансет бульвару»
- 2006 — «Повернення Мухтара-3»
- 2009 — «Тарас Бульба»
- 2012 — «Анна Герман. Таємниця білого янгола»
- 2014 — «Будинок з ліліями»
- 2014 — «Поки станиця спить»
- 2016 — «Жінка його мрії» — Михайло Степанович
Примітки
- Про відзначення державними нагородами України діячів кіномистецтва. Законодавство України (укр.). Процитовано 2 грудня 2018.
- УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №404/2018 — Офіційне інтернет-представництво Президента України. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2 грудня 2018.
Джерела
- Спілка кінематографістів України. К., 1985. — СІ 15—116.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.