Орден Індійської імперії

Орденський знак Мокшагундама Вісвесварайї

Орден було започатковано у 1878 році для нагородження чиновників індійської служби як місцевих, так і британських. Первинно орден мав тільки один ступінь (компаньйон), два інших ступені були додані з 1887 року. Орден Індійської імперії замислювався як менш привілейована версія ордену Зірки Індії, заснованого у 1861 році, та відповідно до цього, мав набагато більше кавалерів, ніж останній.

Нагородження орденом припинились після 14 серпня 1947 року. Формально орден не було скасовано, і чинним сувереном ордену є англійська королева Єлизавета II, яка вступила на престол за кілька років після того, як вручення ордену припинилось. Останній кавалер ордену (лица-командор) — магараджа Дхангадхри — помер у серпні 2010 року у віці 87 років.

Британський монарх був і є сувереном ордена. Наступним за старшинством був Великий магістр, пост якого за посадою займав віце-король Індії. Кавалери першого ступеня називались «лицарями-великими командорами» (англ. Knights Grand Commanders), а не «Лицарями Великого хреста», як в інших британських орденах, (наприклад, в ордені Британської імперії) щоб не образити кавалерів, що не є християнами.

Звичайно, нагородженими ставали віце-королі у відставці та інші колишні чиновники високого рангу, а також правителі індійських князівств. Як правило, правителі найважливіших князівств ставали магістрами ордена Зірки Індії, а не ордену Індійської імперії. Жінки, за винятком правительок князівств, не могли входити до ордену. Правительки, у порушення звичайної для інших орденів традиції, йменувались «лицарями» (Knight), а не «дамами» чи «леді» (Dame, Lady).

Урочисті одежі кавалерів ордену, що надягаються для участі у важливих церемоніях, включали:

• мантію, яка надягалась тільки великими командорами, з темно-синього атласу з підкладкою білого шовку. На лівому боці носилась зірка.
• орденський ланцюг, також надягався тільки великими командорами, з золота. Ланки ланцюгу були виконані у вигляді слонів, індійських троянд і пав.

Одежі для менш важливих випадків включали:

• десятикінцеву зірку, що носилась як знак першого й другого ступенів, золоту зі сріблом для великих командорів і чисто срібну для командорів. В центрі зірки розміщувалось зображення Вікторії, оточене темно-синім кільцем з девізом, увінчаним короною.
• орденський знак, що носився магістрами на темно-синій стрічці через плече, а командорами і кавалерами — на темно-синій стрічці на шиї. Знак являв собою червону квітку з п'ятьма пелюстками, увінчану короною, із зображенням Вікторії в центрі, оточеним темно-синім кільцем.

У малюнку знаків й одеж більшості інших британських орденів так чи інакше присутній хрест, однак орден Індійської імперії, призначений для нехристиянської країни, є винятком.

Кавалерам ордену усіх трьох ступенів було відведено свої місця у протокольному британському порядку старшинства, як і їхнім дружинам. Діти й невістки великих командорів і командорів також включались до списку старшинства.

Командори й великі командори отримували титул «сер», а їхні дружини «леді». Ці слова не використовувались перами та індійськими магараджами, окрім випадків найповнішого переліку всіх титулів.

Великим командорам надавалось право включати у свій герб щитотримачів, а також оточити щит зображенням кільця з девізом ордена та орденського ланцюга. Командори й кавалери мали право використовувати тільки кільце. Орденський знак зображується таким, що висить на стрічці чи ланцюгу.

Два перших короля Бутану, Угьєн Вангчук і Джигме Вангчук були командорами ордену (надано у 1905 та 1931 роках відповідно).

• Публікація про реформу ордену 1887 року (англ.)
• Публікація про реформу ордену у січні 1888 року (англ.)