Освальдо Баньйолі

Після закінчення ігрової кар'єри Освальдо Баньйолі став тренером і 1973 року очолив клуб третього дивізіону «Сольб'ятезе», з яким посів 12 місце в Серії С 1973/74, після чого покинув команду.

1974 року увійшов до тренерського штабу клубу «Комо» і паралельно тренував юнацьку команду, поки в січні 1976 року не був призначений головним тренером першої команди, яка боролась за виживання. Під керівництвом Баньйолі команде не змогла врятуватись від вильоту, посівши передостаннє 15-те місце Серії А 1975/76, тим не менш тренер залишився на чолі команди ще на сезон і покинув клуб з Комо лише після того як не зумів повернути команду до еліти, посівши лише 6 місце.

1975 року став головним тренером команди «Ріміні», яку врятував від вильоту з Серії В 1977/78, опинившись лише на одне очко попереду «Кремонезе», якому довелося опуститись до Серії С1[6].

У 1978 році Баньйолі погодився спуститися до Серії С2 і очолив невеличкий клуб «Фано», з яким підвищився у класі, після чого повернувся до Серії Б, очоливши «Чезену», з якою пропрацював два роки і у останньому сезоні посів друге місце і вийшов в Серію А. Незважаючи на успіх із «Чезеною», Баньйолі не залишився з клубом у елітному дивізіоні.

1981 року прийняв пропозицію попрацювати у клубі «Верона» з Серії Б, де президент Челестіно Гвідотті гарантував серйозний план по посиленню і розвитку команди. Освальдо у першому ж сезоні вивів команду до Серії А, вигравши другий дивізіон, а в наступному сезоні він посів з клубом четверте місце в еліті і вийшов у фінал Кубка Італії. Баньйолі керував командою, в якій було представлено кілька перспективних гравців (Роберто Тричелла, Лучано Марангон, Джузеппе Гальдеризі, П'єтро Фанна, Антоніо Ді Дженнаро), які за допомогою Освальдо змогли реалізувати свій потенціал і потрапили до національної збірної Італії[7][8][9]. Також до команди прийшов бразильський збірник Дірсеу, для якого тренер змінив тактичну структуру, перейшовши на схему в одного нападника.

Освальдо Баньйолі з уболівальниками «Верони» після здобуття Скудетто 1985 року.

У наступному сезоні 1983/84 «Верона», в якій бразильця в атаці замінив колишній нападник «Манчестер Юнайтед» і «Мілана» шотландський збірник Джо Джордан, посіла 6 місце в чемпіонаті і знову дісталась фіналу Кубка Італії, але і цього разу програла вирішальний двобій.

У сезоні 1984/85 років команда знову серйозно посилилась, в ній з'явився чемпіон Європи та віце-чемпіон світу німець Ганс-Петер Брігель та зірковий данський нападник Пребен Елк'яер-Ларсен. Завдяки цьому команда швидко піднялася на перше місце в турнірній таблиці вже з перших турів і виграла свій перший і єдиний чемпіонат Італії в історії[10], а Баньйолі був названий тренером року в Італії.

В наступні роки результати команди різко погіршились і серйозних здобутків у клубу не було. Баньйолі покинув клуб після того, як він вилетів в Серію Б наприкінці сезону 1989/90[11]. Загалом з «джаллоблу» Баньйолі виграв скудетто, двічі став фіналістом Кубка Італії, двічі посідав четверті місця у Серії А, ставав чвертьфіналістом Кубка УЄФА 1987/88, а також єдиний раз в історії клубу вивів його до Кубка європейських чемпіонів. За дев'ять років, проведених у «Вероні», він також встановив рекорд клубу за кількістю матчів, проведених на чолі команди[3].

У 1990 році Баньйолі очолив «Дженоа»[12], з яким посів четверте місце у першому ж сезоні 1990/91 років, що стало найкращим результатом «грифонів» після Другої світової війни[13] та кваліфікувався до Кубка УЄФА 1991/92. Там генуезці пройшли серед інших і грізний «Ліверпуль» (2–0, 2–1), програвши лише у півфіналі майбутньому тріумфатору турніру «Аяксу» (2–3, 1–1). У чемпіонаті, однак, команда виступила невдало, посівши лише 14 місце[14].

Останнім місцем тренерської роботи Баньйолі був клуб «Інтернаціонале», головним тренером команди якого Освальдо був з 1992 по 1994 рік. У першому сезоні «Інтер» посів друге місце після «Мілана» завдяки результативним форвардам Рубену Сосі та Сальваторе Скіллачі[15]. У наступному сезоні 1993/94 років команда підписала голландців з «Аяксу» Віма Йонка та Денніса Бергкампа, які в наступні місяці вступили у конфлікт з тренером[16]. Команда не показувала минулорічних результатів, тому Баньолі був звільнений у лютому після поразки вдома проти «Лаціо». Його наступник Джамп'єро Марині зміг врятувати «Інтер» від вильоту і привести його до перемоги в Кубку УЄФА 1991/92. Баньолі ж вирішив завершити тренерську кар'єру у віці 59 років, відмовляючись від кількох пропозицій у наступні роки[17].

У 2017 році він був включений до Зали слави італійського футболу, а 20 січня 2018 року Баньйолі був призначений почесним президентом «Верони»[18].

• Чемпіон Італії (1):

«Мілан»: 1956/57

• Чемпіон Італії (1):

«Верона»: 1984/85

• Футбольний тренер року в Італії: 1984[19]
• Зала слави італійського футболу: 2017[20]