Освальдо Баньйолі

Освальдо Баньйолі (італ. Osvaldo Bagnoli, нар. 3 липня 1935, Мілан) — італійський футболіст, що грав на позиції півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри тренер.

Освальдо Баньйолі
Освальдо Баньйолі
Освальдо Баньйолі в 1984 році
Особисті дані
Народження 3 липня 1935(1935-07-03) (86 років)
  Мілан, Італія
Зріст 170 см
Вага 69 кг
Громадянство  Італія
Позиція півзахисник
Юнацькі клуби
?-1954
1954-1955
«Аусонія 1931»
«Мілан»
Професіональні клуби*
РокиКлубІгри (голи)
1955–1957 «Мілан» 18 (2)
1957–1960 «Верона» 97 (27)
1960–1961 «Удінезе» 11 (1)
1961–1964 «Катандзаро» 102 (22)
1964–1967 СПАЛ 92 (12)
1967–1968 «Удінезе» 22 (4)
1968–1973 «Вербанія» 135 (23)
Тренерська діяльність**
РокиКомандаПосада
1969–1970 «Вербанія»(помічник)
1973–1974 «Сольб'ятезе»
1974–1975 «Комо»(помічник)
1976–1977 «Комо»
1977–1978 «Ріміні»
1978–1979 «Фано»
1979–1981 «Чезена»
1981–1990 «Верона»
1990–1992 «Дженоа»
1992–1994 «Інтернаціонале»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Ставши чемпіоном Італії як гравець з «Міланом», згодом вже як тренер він у 1985 році він привів «Верону», з якою він працював рекордні для клубу дев'ять років, до єдиного в історії веронців чемпіонства[1]. Пізніше він також тренував з іншими клубами вищого дивізіону «Дженоа» та «Інтернаціонале».

Ігрова кар'єра

Освальдо Баньйолі під час виступів за «Мілан».

Народився 3 липня 1935 року в Бовізі, районі на північній околиці Мілану. Вихованець аматорської команди «Аусонія 1931» з рідного міста[2], з якої потрапив до складу «Мілана». З «россонері» він дебютував у Серії А, зігравши останні 8 ігор чемпіонату 1955/56 років і став віце-чемпіоном Італії. Наступний сезон Баньйолі також розпочав як основний правий фланговий півзахисник, граючи перші 5 ігор чемпіонату, але потім поступився місцем в основі аргентинському новачку Ернесто Кукк'яроні[3]. З «Міланом» він виграв того року чемпіонат Італії та Латинський кубок[4].

В кінці сезону Освальдо був проданий новачку вищого дивізіону клубу «Верона»[5], з яким він у першому ж сезоні вилетів з Серії А, програвши плей-оф з «Барі». Тим не менш Баньйолі залишився у «Вероні» на наступні два сезони у Серії Б, в яких забив 24 голи, а в 1960 році повернувся на сезон у Серію А, ставши гравцем «Удінезе». Втім у складі фріульців закріпитись не зумів, зігравши у сезоні 1960/61 років лише 11 ігор чемпіонату.

В результаті півзахисник повернувся до Серії Б, де три роки у статусі основного гравця грав за «Катандзаро», а потім перейшов в інший клуб цього дивізіону СПАЛ. З цією командою Освальдо вийшов до Серії А у 1965 році і провів там два наступні сезони, які і стали останніми для гравця у вищому дивізіоні країни.

У 1967 році, у віці 32 років, він повернувся в «Удінезе», що вилетіла у Серію С, а завершив ігрову кар'єру у іншій команді третього дивізіону «Вербанія», за яку виступав протягом 1968—1973 років, а у сезоні 1969/70 був граючим тренером. Всього за кар'єру Баньйолі провів 110 ігор в Серії А і 209 в Серії Б.

Освальдо Баньйолі під час виступів за СПАЛ.

Кар'єра тренера

Початок роботи

Після закінчення ігрової кар'єри Освальдо Баньйолі став тренером і 1973 року очолив клуб третього дивізіону «Сольб'ятезе», з яким посів 12 місце в Серії С 1973/74, після чого покинув команду.

1974 року увійшов до тренерського штабу клубу «Комо» і паралельно тренував юнацьку команду, поки в січні 1976 року не був призначений головним тренером першої команди, яка боролась за виживання. Під керівництвом Баньйолі команде не змогла врятуватись від вильоту, посівши передостаннє 15-те місце Серії А 1975/76, тим не менш тренер залишився на чолі команди ще на сезон і покинув клуб з Комо лише після того як не зумів повернути команду до еліти, посівши лише 6 місце.

1975 року став головним тренером команди «Ріміні», яку врятував від вильоту з Серії В 1977/78, опинившись лише на одне очко попереду «Кремонезе», якому довелося опуститись до Серії С1[6].

У 1978 році Баньйолі погодився спуститися до Серії С2 і очолив невеличкий клуб «Фано», з яким підвищився у класі, після чого повернувся до Серії Б, очоливши «Чезену», з якою пропрацював два роки і у останньому сезоні посів друге місце і вийшов в Серію А. Незважаючи на успіх із «Чезеною», Баньйолі не залишився з клубом у елітному дивізіоні.

«Верона»

1981 року прийняв пропозицію попрацювати у клубі «Верона» з Серії Б, де президент Челестіно Гвідотті гарантував серйозний план по посиленню і розвитку команди. Освальдо у першому ж сезоні вивів команду до Серії А, вигравши другий дивізіон, а в наступному сезоні він посів з клубом четверте місце в еліті і вийшов у фінал Кубка Італії. Баньйолі керував командою, в якій було представлено кілька перспективних гравців (Роберто Тричелла, Лучано Марангон, Джузеппе Гальдеризі, П'єтро Фанна, Антоніо Ді Дженнаро), які за допомогою Освальдо змогли реалізувати свій потенціал і потрапили до національної збірної Італії[7][8][9]. Також до команди прийшов бразильський збірник Дірсеу, для якого тренер змінив тактичну структуру, перейшовши на схему в одного нападника.

Освальдо Баньйолі з уболівальниками «Верони» після здобуття Скудетто 1985 року.

У наступному сезоні 1983/84 «Верона», в якій бразильця в атаці замінив колишній нападник «Манчестер Юнайтед» і «Мілана» шотландський збірник Джо Джордан, посіла 6 місце в чемпіонаті і знову дісталась фіналу Кубка Італії, але і цього разу програла вирішальний двобій.

У сезоні 1984/85 років команда знову серйозно посилилась, в ній з'явився чемпіон Європи та віце-чемпіон світу німець Ганс-Петер Брігель та зірковий данський нападник Пребен Елк'яер-Ларсен. Завдяки цьому команда швидко піднялася на перше місце в турнірній таблиці вже з перших турів і виграла свій перший і єдиний чемпіонат Італії в історії[10], а Баньйолі був названий тренером року в Італії.

В наступні роки результати команди різко погіршились і серйозних здобутків у клубу не було. Баньйолі покинув клуб після того, як він вилетів в Серію Б наприкінці сезону 1989/90[11]. Загалом з «джаллоблу» Баньйолі виграв скудетто, двічі став фіналістом Кубка Італії, двічі посідав четверті місця у Серії А, ставав чвертьфіналістом Кубка УЄФА 1987/88, а також єдиний раз в історії клубу вивів його до Кубка європейських чемпіонів. За дев'ять років, проведених у «Вероні», він також встановив рекорд клубу за кількістю матчів, проведених на чолі команди[3].

«Дженоа» та «Інтернаціонале»

У 1990 році Баньйолі очолив «Дженоа»[12], з яким посів четверте місце у першому ж сезоні 1990/91 років, що стало найкращим результатом «грифонів» після Другої світової війни[13] та кваліфікувався до Кубка УЄФА 1991/92. Там генуезці пройшли серед інших і грізний «Ліверпуль» (2–0, 2–1), програвши лише у півфіналі майбутньому тріумфатору турніру «Аяксу» (2–3, 1–1). У чемпіонаті, однак, команда виступила невдало, посівши лише 14 місце[14].

Останнім місцем тренерської роботи Баньйолі був клуб «Інтернаціонале», головним тренером команди якого Освальдо був з 1992 по 1994 рік. У першому сезоні «Інтер» посів друге місце після «Мілана» завдяки результативним форвардам Рубену Сосі та Сальваторе Скіллачі[15]. У наступному сезоні 1993/94 років команда підписала голландців з «Аяксу» Віма Йонка та Денніса Бергкампа, які в наступні місяці вступили у конфлікт з тренером[16]. Команда не показувала минулорічних результатів, тому Баньолі був звільнений у лютому після поразки вдома проти «Лаціо». Його наступник Джамп'єро Марині зміг врятувати «Інтер» від вильоту і привести його до перемоги в Кубку УЄФА 1991/92. Баньолі ж вирішив завершити тренерську кар'єру у віці 59 років, відмовляючись від кількох пропозицій у наступні роки[17].

Подальше життя

У 2017 році він був включений до Зали слави італійського футболу, а 20 січня 2018 року Баньйолі був призначений почесним президентом «Верони»[18].

Титули і досягнення

Як гравця

«Мілан»: 1956/57

Як тренера

«Верона»: 1984/85

Особисті

  • Футбольний тренер року в Італії: 1984[19]
  • Зала слави італійського футболу: 2017[20]

Примітки

  1. Italy - Coaches of Championship Teams. www.rsssf.com. Процитовано 18 жовтня 2021.
  2. Campioni. Ausonia Calcio 1931 (it-IT). Процитовано 18 жовтня 2021.
  3. Archivio Corriere della Sera. archivio.corriere.it. Процитовано 18 жовтня 2021.
  4. Osvaldo Bagnoli. www.magliarossonera.it. Процитовано 18 жовтня 2021.
  5. HELLASTORY.net | Speciali | 1957/58: Il Verona in serie A!. www.hellastory.net. Процитовано 18 жовтня 2021.
  6. GLI OTTO UOMINI D' ORO CHE FANNO CAMPIONATO - la Repubblica.it. Archivio - la Repubblica.it (італ.). Процитовано 18 жовтня 2021.
  7. BAGNOLI Osvaldo: il Mago della porta accanto. Storie di Calcio (італ.). Процитовано 25 лютого 2017.
  8. Richard Hough (11 квітня 2016). The miracle season when Hellas Verona came from nowhere to win Serie A. The Guardian. Процитовано 20 січня 2018.
  9. Pietro Fanna. hellastory.net (італ.). Процитовано 26 січня 2015.
  10. HELLASTORY.net | La Scheda di Osvaldo Bagnoli. www.hellastory.net. Процитовано 18 жовтня 2021.
  11. LA PRIMA DIFESA DI CHIAMPAN - la Repubblica.it. Archivio - la Repubblica.it (італ.). Процитовано 18 жовтня 2021.
  12. 'FINALMENTE POTRO' GIOCARE UN DERBY' - la Repubblica.it. Archivio - la Repubblica.it (італ.). Процитовано 18 жовтня 2021.
  13. 1986 VS. 1995 Quindi riuscimmo a intraveder la stella… « Genoa Cfc – Official Website. genoacfc.it. 16 грудня 2012. Процитовано 18 жовтня 2021.
  14. Archivio Corriere della Sera. archivio.corriere.it. Процитовано 18 жовтня 2021.
  15. ALL' INTER SERVE IL COLPEVOLE: BAGNOLI - la Repubblica.it. Archivio - la Repubblica.it (італ.). Процитовано 18 жовтня 2021.
  16. Archivio Corriere della Sera. archivio.corriere.it. Процитовано 18 жовтня 2021.
  17. Archivio Corriere della Sera. archivio.corriere.it. Процитовано 18 жовтня 2021.
  18. Verona, Osvaldo Bagnoli nominato presidente onorario. La Gazzetta dello Sport (італ.). 20 січня 2018. Процитовано 20 січня 2018.
  19. Walter Veltroni (16 січня 2016). BAGNOLI "Io, Verona Berlusconi e l'Inter...". Il Corriere dello Sport (італ.). Процитовано 20 січня 2018.
  20. Del Piero, Gullit, Conti and seven other legends enter the Italian Football Hall of Fame. vivoazzurro.it. 5 грудня 2017.

Джерела

  • Matteo Fontana, Osvaldo Bagnoli. Il miracoliere. L'allenatore operaio., Eclettica Editore, 2016, p. 319, ISBN 978-88-97766-44-5.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.