Основні закони еволюції живої речовини в біосфері

Закон незворотності еволюційних процесів, вперше сформульований у 1893 році бельгійським палеонтологом Луї Долло. Згідно з Долло, організм не може повернутися, хоча б частково, до колишнього стану, який вже пройдено рядом його предків. Наприклад, наземні хребетні тварини в процесі вторинного пристосування до життя у воді не стають знову рибами і не набувають ознак, властивих рибам (наприклад, зябер тощо). Тому іхтіозаври, що пристосувалися до водного середовища, залишилися при всіх особливостях будови типовими плазунами, а кити — ссавцями з особливими притаманними їм рисами будови.

Закон прискорення темпів еволюції — протягом геологічного часу відбувається прискорення біологічної еволюції. Спостерігається закономірне скорочення протяжності геологічних ер (так, палеозойська ера тривала 340 млн років, мезозойська ера — 170 млн років, кайнозойська ера — 60 млн років), що відображає прискорення темпів еволюції. Між початком і кінцем кожної ери наставали кардинальні зміни в складі фауни та флори.^{[джерело?]}

Закон нерівномірності еволюційного розвитку — еволюція окремих груп організмів протікає з різною швидкістю. Існують консервативні групи, що практично не змінилися в ході геологічного часу. Найбільш консервативними виявилися деякі бактерії, які по суті не змінилися з часу раннього докембрію. До « живих викопних» (термін Ч. Дарвіна) відносяться деревоподібні папороті, головоногий молюск наутилус та інші. Консервативні форми становлять невелику частину відомих організмів.^{[джерело?]}

Закон збільшення різноманітності організмів — в ході еволюції біосфери кількість видів організмів зростала по експоненті і досягло сучасного значення, яке оцінюється різними фахівцями від 5 до 10 млн видів.^{[джерело?]}

Закон стрибкоподібного характеру еволюції — на тлі загальної тенденції прискорення еволюції спостерігалися окремі епохи підвищеного видоутворення. Проміжки між цими епохами характеризувалися загасанням видоутворення і вимиранням організмів.

Закон цефалізаціі — в ході геологічного часу відбувається необоротний розвиток головного мозку. Цефалізація особливо яскраво спостерігається в ряду хребетних тварин — від риб до людини.
Цей закон емпірично вивів північноамериканський геолог і біолог Д. Д. Дана (1813–1895). Його співвітчизник, Д. Ле-Конт (1823–1901), назвав цей закон «психозойською ерою»[1].

В. І. Вернадський вивів два фундаментальних закони (сам він назвав їх «принципами») розвитку біосфери. Перший біогеохімічний закон — біогенна міграція хімічних елементів в біосфері прагне до свого максимального прояву.
Аналіз геологічних даних показує, що поширення життя, живих істот (тиск життя) неухильно наростає. Живі організми здатні займати різноманітні екологічні ніші, зберігатися в найнесприятливіших умовах (у гарячих і сірчаних джерелах, на дні океанів, на льодовиках). Це дало підставу говорити про «всюдність» життя (термін Вернадського). Другий біохімічний закон — еволюція видів, що призводить до створення форм життя, стійких в біосфері, повинна йти в напрямку, що збільшує прояв біогенної міграції атомів в біосфері.
Згідно з цим законом, в біосфері право на життя отримують тільки види, необхідні самій біосфері для виконання певних функцій і посилення тим самим біогенної міграції хімічних елементів.
За законами Вернадського, біосфера на певній стадії свого розвитку перетворюється в сферу розуму — ноосферу.

Біогенетичний закон Геккеля-Мюллера: кожна жива істота в своєму індивідуальному розвитку (онтогенез) повторює певною мірою форми, пройдені його предками або його видом (філогенез).

• Життя
• Рівні організації живого
• Олігомеризація органів
• Ароморфоз
• Ідіоадаптація
• Закони Менделя
• Закон Харді — Вайнберга
• Система «хижак-жертва»
• Системна біологія
• Аксіоми біології

1. В. Ф. Левченко Модели в теории биологической эволюции
2. А. С. Раутиан Букет законов эволюции
3. А. С. Раутиан Палеонтология как источник сведений о закономерностях и факторах эволюции
4. Л. П. Татаринов Необратимость эволюции и её направленность
5. А. П. Руденко Химическая эволюция и биогенез
6. Г. А. Петрова Параллели Эволюции