Остапович Іван Іванович

«Я виріс в невеликому містечку в Чернівецькій області, але мені дуже щастило з вчителями. Люди, які мене навчали по-справжньому любили музику. Хоча й на своєму рівні. Мені дуже передавався той трепет, з яким вони ставились до музики і мистецтва взагалі. Якось на уроці з музичної літератури викладачка Світлана Степанівна Остапович (вона приходилась мені далекою родичкою) розповіла нам про жанр симфонії та про творчість Й.Гайдна.

Наскількии я розумію, запис для ілюстрації в школі був тільки один — 103 симфонія Гайдна у виконанні Тосканіні. Пам'ятаю великий клас і велике дерево за вікном, все в снігу (це була тополя здається) Тремоло літавр, потім баси, потім тутті. Головна тема, побічна. Розробка. Друга частина, варіації, Менует — золотий хід валторн. Фінал. Після цього уроку мені так ніби відкрилась якась завіса. Напевно, зараз це трохи наївно, але тоді в мене було враження, ніби я долучився до чогось, чого в моєму житті ще ніколи не було, відчуття світу, який є не таким як те, що я бачу довкола.

Музика Густава Малєра не була близькою мені відразу, перші прослуховування не справили враження. Коли я прогулював уроки в школі, бігав у фонотеку консерваторії. Там спочатку на мене подивились дивно, але потім з люб'язністю сприйняли хлопчика, який годинами сидів і щось слухав. І ось там я взяв якось послухати 1-шу симфонію Малєра у виконанні Кубеліка. Уважно прочитав анотацію на платівці. Щось підказувало, що „Борис Годунов“ тут недалеко… (посмішка). Третя частина, там де звірі хоронять мисливця, мене остаточно підкорила. Потім вже була 5-та симфонія, 9-та. Гігантські сплави всіх емоцій на які здатна людина. Від глибокого трагізму до саркастичного глузування над власними ж, глибокоінтимними почуттями. І обов'язково катарсис. Так, музика Малєра в 16 років була для мене катарсисом».[1]

Навчався у музичні школі ім. С. Крушельницької, згодом у Національній музичній академії України ім. П. Чайковського на кафедрі оперно-симфонічного диригування (клас професора, народного артиста України [Здоренко Віктор Михайлович|В. Здоренка]]). Після закінчення академії вступив у Львівську національну музичну академію ім. М. Лисенка по класу фагота та класу композиції у викладача Б. Фроляк.

Після закінчення навчання з 2013 по 2015 роки працював другим диригентом Івано-Франківської обласної філармонії. В одному з інтерв'ю Іван Остапович розповів про тонкощі роботи диригентом: «В нашій країні диригент повинен мати таку собі „тверду закалку“. Також професія диригента потребує максимальної самовіддачі і постійного вдосконалення. Не можна зупинятися. Ти приходиш до оркестру, де людей п'ятдесят, шістдесят, а інколи і сто — вони всі по-різному спали, по-різному їли, у когось дитина, сім'я… Мається на увазі, що, окрім того, що вони усі повинні ритмічно грати, також вони мають мати спільну манеру гри. І тому багато сил диригента йде на те, щоби усе це „перемолоти“ у загальну енергію. Повинне бути постійне розуміння того, що ти консолідуєш людей і мусиш знаходити потрібні слова, які переконають і не викликатимуть сумнівів». Іван Остапович є лауреатом першої премії всеукраїнського конкурсу диригентів у м. Херсон, а також учасник міжнародного майстеркласу Ю. Сімонова з Московським філармонійним оркестром.

Виступав із Національним заслуженим симфонічним оркестром України, камерним оркестром Рівненської філармонії, камерним оркестром Тернопільської філармонії, Симфонічним оркестром INSO-Lviv, камерним хором Cantus (м. Ужгород) У 2013 р. був учасником режисерсько-драматугічної лабораторії в Львівському академічному театрі ім. Л.Курбаса.

Засновник камерного оркестру Collegium Musicum Lviv, який складається з молодих та ініціативних музикантів Львова та Києва, а саме: Тарас Демко, Ігор Завгородній, Орест Смовж, Петор Тітяєв, Наталя Кожушко, Дмитро Чоні, Анастасія Бойко, Діана Коломієць, Віталій Вишинський. Іван Остапович є автором та організатором проекту-платформи «Colllegium musicum Lviv» в рамкам якого у Львові з 2012 р. відбуваються концерти та читання за участю молодих талановитих українських виконавців. Зокрема фестиваль «Дні музики Баха 2014», «Зимові вечори від Collegium Musicum», «Бах Маратон» (Львів 2015).[2]

Іван Остапович стверджує, що класична музика може стати надбанням широкої маси, але тільки освічених людей. Адже музика, яку ми називаємо класичною, від самого початку була музикою для вибраного кола людей. Масове суспільство раніше цього не слухало. Як зазначає диригент: «…наше сучасне суспільство глобалізоване, ми не маємо чітко розділеного класового соціуму, все змішалося. На мою думку, надбання класичної музики — це надбання освіченої людини, яка стикатиметься з класикою майже завжди, це складатиме її культурний багаж». Однією із найвагоміших проблем становища академічної музики в нашому суспільстві, на думку Івана Остаповича, є те, що у сучасній академічній спільноті зараз відбувається феномен розриву поколінь — тобто, кожне нове мистецьке покоління намагається будувати щось нове, намагаючись оминути віяння минулих. Мистецтво повинне функціонувати протягом певного часу, і лише тоді стає зрозумілим, що з нього визріває. Зараз насправді все дуже нестабільно.[4]

Іван Остапович втілює себе і як композитор. Проте зізнається, що на даному моменті для цього бракує часу. Останній рік займався диригуванням та організаторською діяльністю. Хоча, ідеї назрівають… Пише класичну музику (сонату для скрипки і фортепіано), адже для нього іншої музики, окрім класичної не існує.