Оттолайн Моррелл

Леді Оттолайн Віолет Анна Моррелл (англ. Lady Ottoline Violet Anne Morrell нар. 16 червня 1873 року, Роял-Танбрідж-Велл, Кент, Англія пом. 21 квітня 1938 року, Лондон) англійська аристократка і меценатка, яка зіграла важливу роль в англійському літературному житті початку XX століття[5][6], одна з центральних фігур у групи Блумзбері.

Оттолайн Моррелл
Народилася 16 червня 1873(1873-06-16)[1][2][…]
Танбридж-Уельсd, Велика Британія
Померла 21 квітня 1938(1938-04-21)[1][2][…] (64 роки)
Лондон, Велика Британія
Поховання St. Winifred's Churchyardd[3]
Країна  Велика Британія
Діяльність художниця, аристократка, авторка
Alma mater Сомервілл-коледж
Знання мов англійська[1]
Напрямок Група Блумзбері
Батько Arthur Cavendish-Bentinckd
Мати Augusta Mary Elizabeth Browne, 1st Baroness Bolsoverd[4]
У шлюбі з Philip Morrelld
Діти Julian Vinogradoffd[4]

Життєпис

Абатство Велбек у графстві Ноттінгемшир, де з 1879 року жила родина Кавендіш-Бентінк
Філіп Моррелл(1870—1943), чоловік леді Оттолайн Моррелл

Оттолайн Віолет Анна Кавендіш-Бентінк (Ottoline Violet Anne Cavendish-Bentinck) народилася 16 червня 1873 року в Ройал-Танбрідж-Велл у графстві Кент у родині Артура Кавендіш-Бентінка, сина лорда та леді Чарльз Бентинк, і Огасти Браун, баронеси Болсовер. Через бабусю, леді Чарльз Бентінк є внучатою племінницею фельдмаршала Артура Веллслі, 1-го герцога Веллінгтона.

Отримала в грудні 1879 року, у віці шести років ранг дочки герцога і право титулуватися леді, після того як її зведений брат Вільям став спадкоємцем герцога Портленд після смерті її кузена Джона Бентінка, 5-го герцога Портленд, і родина переїхала до абатства Велбек у графстві Ноттінгемшир. Оттолайн мала численні родинні зв'язки з вищою британською аристократією.

У 1899 році вступила до жіночого Сомервіль-коледжу в Оксфорді, де вивчала політичну економію і римську історію, а також прослухала курс логіки та філософії[7].

Леді Моррелл відома численними коханцями. Першим її коханцем був шведський лікар і письменник Аксель Мунте, який був старшим за неї. Вона відкинула його пропозицію про шлюб через атеїзм Мунте, не сумісного з її духовними переконаннями. У 1902 році вона вийшла заміж за політика від Ліберальної партії, депутата парламенту з 1906 року Філіпа Моррелла[7], з яким мала спільний інтерес до мистецтва і лібералізму. Однак подружжя за взаємною згодою вело вільний спосіб життя, відомий зараз як відкритий шлюб.

Джуліан і леді Моррелл. Близько 1911 року. Фотограф Кавендіш Мортон (1874—1939)

У Філіпа було кілька позашлюбних дітей, про яких турбувалася дружина. Леді Моррелл народила сина Х'ю, який помер у дитинстві, і доньку Джуліан (1906—1989)[7], першим чоловіком якої був Віктор Гудмен, а другим чоловіком — Ігор Виноградов (1901—1987), син сера Павла Виноградова.

Навесні 1911 року леді Моррелл почала зустрічатися з письменником і філософом Бертраном Расселом[7][6], з яким обмінялася більш ніж 3500 листами. Серед її коханців були мистецтвознавець Роджер Фрай, художники Генрі Лемб і Огастес Джон, художниця Дора Каррінгтон, а також багато авторів, художників, скульпторів та поетів.

Леді Моррелл була покровителькою мистецтв[8], внесла великий внесок у Товариство сучасного мистецтва.

Садиба Гарсінгтон, що належала леді Моррелл

Подружжю Моррелл належав в Лондоні таунхаус на Бедфорд-сквер[9] у Блумсбері. Леді Моррелл тримала на Бедфорд-сквер світський салон, в якому зустрічалися найвідоміші діячі культури Великої Британії Девід Р. Лоуренс, Томас С. Еліот, Леонард С. Вулф, Вірджинія Вулф[8], Стівен Спендер, а також Вінстон Черчілль, Реймонд Асквіт та інші. Салон відвідували художники Огастес Джон Дункан Грант, мистецтвознавець Роджер Фрай, поети Вільям Батлер Єйтс і Томас Стернз Еліот, філософ Бертран Рассел[10] і модні прозаїки Олдос Гакслі і Девід Г. Лоуренс, а також письменники Генрі Джеймс[5], Літтон Стрейчи і Едвард Морган Форстер[11] і танцюрист Вацлав Ніжинський[12].

До кола спілкування леді Моррелл також входили художники Генрі Лемб і Борис Анреп, Микола Гумільов[13], Сергій Дягілєв і Леон Бакст. У 1915 році подружжя Моррелл купують заміську садибу Гарсінгтон у графстві Оксфордшир поблизу Оксфорда, яке надали у користування групи Блумсбері. Багатьом її членам при необхідності вони надавали матеріальну допомогу. У садибі Гарсінгтон був літературний салон Філіпа Моррелла. У садибі бував Микола Гумільов[14], Вільям Батлер Єйтс, Девід Герберт Лоуренс, Вірджинія Вулф, Арнольд Беннет, Огастес Джон та інші знаменитості[15].

У 1927 році Моррелл були змушені продати садибу і будинок та переїхати до більш скромного житла на Гауер-стріт. У 1928 році у леді Моррелл діагностували рак.

Меморіальна дошка леді Моррелл в церкві святої Марії в селі Гарсінгтон у графстві Оксфордшир. Скульптор Ерік Гілл

Померла леді Оттолайн Моррелл 21 квітня 1938 року у віці 64 років від ліків, виданих лікарем. Меморіальні дошки встановлені в церкві святої Марії (скульптор Ерік Гілл) в селі Гарсінгтон у графстві Оксфордшир і церкви святої Вініфред у селі Холбек у графстві Ноттінгемшир.

Леді Моррелл залишила мемуари, відредаговані після її смерті.

Образ леді Оттолайн Моррелл відображений у багатьох творах англійської літератури XX століття. Це Прісцилла Вімбуш у першому романі Олдоса Хакслі «Жовтий кром» (1921)[8], місіс Биселейк («Контрапункт» (1928) Олдоса Гакслі); Герміона Роддіс («Закохані жінки» Девіда Герберта Лоуренса, де леді Моррелл постає карикатурою на примхливу, мстиву світську даму, що захоплюється видатними людьми); Леді Керолайн Бері («Це Баттерфілд» Грема Гріна); леді Сибілліна Кварелл (п'єса «На сорок років» (1968) Алана Беннета). На думку ряду дослідників, леді Оттолайн Моррелл є прообразом для леді Чаттерлейл з роману «Коханець леді Чаттерлей» Девіда Герберта Лоуренса[16].

Леді Моррелл знімав фотограф Сесіл Бітон, а також фотографував Огастес Джон Генрі Лемб, Дункан Грант та інші. У 1976 році опубліковано альбом фотографій Lady Ottoline's Album.

У фільмі «Вітгенштейн» Дерека Джармена роль леді Моррелл зіграла Тільда Свінтон, у фільмі «Каррінгтон» Крістофера Хемптона — Пенелопа Вілтон.

Примітки

  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Encyclopædia Britannica
  3. Find a Grave — 1995.
  4. Lundy D. R. The Peerage
  5. Шубинский, Валерий. Зодчий. Жизнь Николая Гумилева. — М.: АСТ: Corpus, 2014. — 735 с. — ISBN 978-5-17-084585-9.
  6. Шубинский, Валерий. Николай Гумилев: жизнь поэта. — СПб.: Вита Нова, 2004. — С. 478. — 734 с. — ISBN 5-93898-055-0.
  7. Рассел, Бертран. Брак и мораль / пер. [з англ.] Ю. В. Дубровина. — М.: АСТ, 2013. — С. 10. — 319 с. — (Новая философия). — ISBN 978-5-17-078698-5.
  8. Ливергант, Александр. Вирджиния Вульф: «моменты бытия». — М.: Ред. Елены Шубиной: АСТ, Corpus, 2018. — С. 106—107. — 445 с. — (Литературные биографии). — ISBN 978-5-17-109256-6.
  9. Фарджен, Аннабел. Приключения русского художника: биография Бориса Анрепа / перевод с английского Нины Жутовской. — М.: АСТ, Corpus, 2016. — С. 76. — 378 с. — ISBN 978-5-17-093856-8.
  10. Рассел, Бертран.  / Перевод с английского Т. Казавчинской, Н. Цыркун // Иностранная литература.  2000. № 12 (12).
  11. Гэлгут, Деймон. Арктическое лето: [роман] = Arctic Summer / [пер. с англ. В. А. Миловидова]. — М.: АСТ, 2016. — С. 158. — 351 с. — (Звезды интеллектуальной прозы). — ISBN 978-5-17-08366-0.
  12. Сард, Гийом де. Гийом Сард: Вацлав Нижинский. Его жизнь, его творчество, мысли = Nijinsky: Sa vie, son geste, sa pensée / Ред. Серов А. Ю., перевод с французского М. С. Кленской. — Этерна, 2018. — С. 151. — 304 с. — (Новая версия). — ISBN 978-5-480-00390-1.
  13. Головачева, И. В. Путеводитель по «Дивному новому миру» и вокруг. — М.: ЯСК, 2017. — С. 70. — 337 с. — ISBN 978-5-9500661-4-6.
  14. Черненькова, Ольга Борисовна. Воин и дева. Мир Николая Гумилева и Анны Ахматовой. — М.: Альпина нон-фикшн, 2018. — С. 311. — 347 с. — ISBN 978-5-91671-927-7.
  15. Николай Гумилев: Исследования и материалы. Библиография / Рос. АН, Ин-т рус. лит.; [Составители М. Д. Эльзон, Н. А. Грознова]. — СПб.: Наука: Санкт-Петербург. изд. фирма, 1994. — С. 300. — 678 с. — ISBN 5-02-028055-0.
  16. Maev Kennedy (10 жовтня 2006). The real Lady Chatterley: society hostess loved and parodied by Bloomsbury group (англ.). The Guardian. Процитовано 16 червня 2019.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.