Артур Веллслі
А́ртур Велслі, 1-й герцог Ве́ллінгтон (англ. Arthur Wellesley, 1st Duke of Wellington; 1 травня 1769, Данканкесл (Дублін) — 14 вересня 1852) — британський полководець і державний діяч, британський фельдмаршал (3 липня 1813), учасник Наполеонівських війн, переможець битви під Ватерлоо (1815). 25-й (з 22 січня 1828 до 22 листопада 1830) і 28-й (з 17 листопада до 10 грудня 1834) Прем'єр-міністр Великої Британії.
Артур Веллслі Arthur Wellesley | |||
![]() Артур Веллслі | |||
![]() | |||
| |||
---|---|---|---|
22 січня 1828 року — 22 листопада 1830 року | |||
Монарх: | Георг IV | ||
Попередник: | Фредерік Робінсон | ||
Наступник: | Чарльз Грей | ||
| |||
14 листопада 1834 року — 10 грудня 1834 року | |||
Монарх: | Вільгельм IV | ||
Попередник: | Вільям Лем | ||
Наступник: | Роберт Піль | ||
Ім'я при народженні: | англ. Arthur Colley Wellesley | ||
Народження: |
1 травня 1769[1][2][…] Дублін, Ленстер[3] | ||
Смерть: |
14 вересня 1852[1][2][…] (83 роки) Walmer Castled, Walmerd, Дувр, Кент, Кент, Англія, Сполучене Королівство | ||
Поховання: | |||
Країна: | Ірландія і Сполучене Королівство | ||
Освіта: | Ітонський коледж[4] | ||
Партія: | Торі | ||
Батько: | Лорд Гаррет-Коллей, граф Морнінгтон | ||
Мати: | Anne Wellesley, Countess of Morningtond[5] | ||
Шлюб: | Catherine Wellesley, Duchess of Wellingtond[5] | ||
Діти: | Arthur Wellesley, 2nd Duke of Wellingtond[6] і Lord Charles Wellesleyd[5] | ||
Військова служба | |||
Роки служби: | 1787—1852 | ||
Звання: | Фельдмаршал | ||
Автограф: | ![]() | ||
Нагороди: | |||
Початок служби
3-й син лорда Гаррет-Коллі, графа Морнінгтона. Народився у Дунканкестлі (Ірландія); здобував освіту в Ітоні, а потім в Анжерському військовому училищі, у Франції.
У 1787 році він вступив на військову службу, у 1794 році брав участь у Нідерландському поході, а у 1797 році вирушив зі своїм полком (33-й піший полк) до Індії, де відзначився у війні з Тіпу (раджою Майсуру), особливо під час штурму Шрірангапатнама (1799). Після взяття цього міста Веллінгтона було призначено його губернатором, а за рік після того він успішно діяв проти маратхів і змусив їх укласти вигідний для Королівства Великої Британії мир.
Португальська кампанія
У 1806 році, після повернення до Європи, Веллінгтона було обрано містом Рай (Східний Сассекс) депутатом до нижньої палати Парламенту. У 1807 році обирався від міст Трелі, Мітчелл, і, зрештою, Нью-Порт (на острові Вайт), депутатом від якого він був у 1807—1809; у 1807 році Веллінгтон брав участь у поході проти Копенгагена, а у липні 1808 року був відряджений до Португалії, прийняв там командування над британськими військами, та, після кількох вдалих справ з французькими загонами, цілковито розбив генерала Жюно під Вімієро. Потім він повернувся до Великої Британії, але у квітні 1809 року знову прибув до Португалії, де, здійснивши сміливий перехід із союзними військами через річку Дуеро (11 травня), узяв місто Опорто і змусив маршала Сульта до відступу.
![](../I/Francisco_Goya_-_Portrait_of_the_Duke_of_Wellington.jpg.webp)
Іспанська кампанія
1810 рік ознаменувався справою під Буссако, обороною Торреш-Ведраської укріпленої позиції, облогою Альмейди і взяттям Сьюдад-Родріго, причому дії Веллінгтона завжди були успішними. Іспанські кортеси зробили його маркізом Торрес-Ведрасським, іспанським грандом і герцогом Сьюдад-Родрігським, а принц-регент надав йому звання герцога Веллінгтона.
У 1812 році Веллінгтон узяв Бадахос, розбив маршала Мармона під Саламанкою і вступив до Мадрида. Після невдалого приступу до Бургоса Веллінгтон відступив до Португалії; але коли у 1813 році частина французьких військ виступила з Іспанії, то він знову зайняв Мадрид і 21 червня здобув блискучу перемогу під Віторією. За цю битву, що звільнила Іспанію від французів, Веллінгтону було надано звання фельдмаршала.
У жовтні 1813 року Веллінгтон вступив до Франції, здобув кілька перемог над маршалом Сультом і зайняв Тулузу, де дізнався про укладення миру в Парижі.
За подвиги Веллінгтона було щедро нагороджено британським урядом: принц-регент надав йому титул герцога, а парламент призначив 300 тисяч фунтів стерлінгів на купівлю маєтку.
Ватерлоо
![](../I/The_Duke_of_Wellington_on_Copenhagen_(1818)_by_Thomas_Lawrence.jpg.webp)
Після повернення Наполеона з острова Ельби, Веллінгтон прийняв начальство над союзною британсько-голландською армією та разом із Блюхером здобув важку перемогу під Ватерлоо (коли підійшли війська Гебхарда фон Блюхера, Веллінгтон програвав битву), після якої вторгся до Франції та зайняв Париж.
Після укладення 2-го Паризького миру його було призначено головним начальником союзних військ у Франції, де Веллінгтон і залишався до завершення окупації.
Державна діяльність. Прем'єр
У 1818 і 1822 роках він брав участь у конгресах Аахенському й Веронському; у 1826 році його відрядили до Росії для привітання імператора Миколи зі сходженням на престол; у 1828 році став прем'єр-міністром. Його уряд мав рішуче торійський характер, але, поступаючись обставинам, узяв на себе у 1829 році ініціативу емансипації католиків. Закон про пиво 1830 року скасував всі податки на нього й дозволив громадянам відкривати пивні (паби — від англ. public house, громадський дім) без особливого дозволу, не купуючи ліцензії[7].
Французька Липнева революція і вступ на британський престол Вільгельма IV потягнули за собою у листопаді 1830 року падіння уряду Веллінгтона. Зі своєю звичайною наполегливістю він опирався парламентській реформі й цим спричинив у народі таке обурення, що його публічно образили.
Після відставки уряду у листопаді 1834 року, Веллінгтон прийняв у кабінеті Роберта Піля управління міністерством закордонних справ; але вже під час відкриття сесії 1835 року подав у відставку. Коли Піль у вересні 1841 року знову сформував уряд, Веллінгтон ще раз вступив до кабінету, але не мав у ньому жодного певного портфеля. На жаль для заповзятих торі, він, під впливом Піля, висловився за скасування хлібних законів.
Останні роки життя
![](../I/Apsley_House_1.JPG.webp)
Після падіння уряду Піля (1846) Веллінгтон утримав за собою місце головнокомандувача військами, разом із посадами губернатора Тауера, лорда-хранителя п'яти гаваней і канцлера Оксфордського університету.
Тримаючись осторонь від партій, він діяв як посередник, й сама королева Вікторія зверталась до його порад у складних питаннях. Веллінгтон не був геніальною людиною, але мав сильний розум, живе усвідомлення обов'язку та, особливо, непохитну твердість. Його колишня непопулярність була забута, й він мав любов і повагу народу, коли його застала смерть 14 вересня 1852 року. Тіло його поховали із королівськими почестями у соборі святого Павла.
На честь Веллінгтона названо столицю Нової Зеландії — місто Веллінгтон, гора Веллінгтон в Тасманії, а також низку навчальних закладів, в тому числі заснований королевою Вікторією у пам'ять про фельдмаршала у 1853 (відкрито у 1859) Веллінгтон-коледж (місто Крауторн, графство Беркшир). Музей Веллінгтона розміщено у лондонському Епслі-хаусі.
Герцога Веллінгтона зобразили на британській банкноті номіналом у 5 фунтів.[8]
Військові звання
- головний маршал Португалії (6 липня 1809)
- генерал-капітан (Іспанія, серпень 1809)
- фельдмаршал (Велика Британія, 1813)
- генерал-фельдмаршал (Росія, 1815)
- фельдмаршал (королівство Ганновер, 21 червня 1813)
- фельдмаршал Голландії (травень 1815)
- генерал-фельдмаршал (Пруссія, 18 листопада 1818)
- фельдмаршал (Австрійська імперія)
Примітки
- Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118806645 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Веллингтон Артур Уэлсли // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- http://www.historyofparliamentonline.org/volume/1790-1820/member/wellesley-sir-arthur-1769-1852
- Kindred Britain
- Lundy D. R. The Peerage
- Сила слабкого алкоголю | Forbes.ru
- Зображення королеви Єлізавети та герцога Веллінгтона на банкноті 5 фунтів стерлінгів
Джерела
- Gurwood, «Despatches of fieldmarschal the duke of W.» (Лондон, 1836–1838);
- «Speeches in parliament» (Лондон, 1854);
- Bauer, «Leben und Feldzüge des Herzogs von W.» (Кведлінбург, 1840);
- Pauli, «Arthur Herzog von W.» (в «Der Neue Plutarch», т. 6, Лейпциг, 1879);
- Brialmont, «Histoire du duc de Wellington» (1856–1857).
- Генерал-Фельдмаршал Герцог Веллінгтон Артур Веллслі
- Веллінгтон
- Королі, канцлери і прем'єр-міністри Великої Британії
- Чандлер Девід. «Ватерлоо. Остання кампанія Наполеона», СПб., Знак, 2004. .
Література
- Р. Л. Кривонос. Веллінгтон // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- Victories of the Duke of Wellington from Drawings by Richard Westall, 1819 (англ.)