Отто Бегаґель

Життєпис

Отто Бегаґель народився в 1854 у родині керівника Земельної церкви Фелікса Бегаґеля (1822 — 1888), мати — Пауліна Бегаґель, уроджена Віланд (1827 — 1901).

Отто відвідував гімназію в Карлсруе, у 1872 — 1873 пройшов військову службу в баденському полку, звідки був звільнений в запас в чині лейтенанта.

З 1873 lо 1876 Бегаґель навчався в університетах Гайдельберга, Геттінгена і Парижа. Великий вплив справив на нього в цей час Карл Барч. 22 квітня 1876 Отто Бегаґель отримав ступінь кандидата наук, рік потому склав державний іспит з філософії.

1878 року захистив докторську дисертацію, отримавши звання приват-доцента германської та романської філології, а за два роки, спільно з Фріцем Нойманом, заснував журнал про германську та романську філологію. 1882 року Бегаґель був ушановий званням професора в Гейдельберзі.

9 червня 1883 став професором німецької філології в Базельському університеті, 30 червня 1888 — професором германістики в університеті Гіссена[5].

Протягом довгих років наполегливої праці Отто Бегаґель не раз отримував нагороди і чини, які, як вважав багато хто з його оточення, він отримував заслужено. Його здібності і знання цінували, тому колеги завжди відгукувалися про Отто як про людину високої моралі, широкого розуму і твердої честі. Бегаґель ставав ректором Гіссенського університету в 1895, 1905 і 1907.

1896 року Отто Бегаґель був членом Першої палати земських представництв Великого герцогства Гессен[6]. 1897 став таємним радником, 1918 — дійсним членом Таємної ради і почесним доктором юридичного факультету Гіссенського університету.

Крім іншого, Бегаґель був нагороджений Хрестом командира другого ступеня і Орденом Лева Церінґенів (1907), почесною медаллю Гіссена (1932), Медаллю Ґете за внесок в науку і мистецтво і Золотим кільцем німецького мовного союзу (1934)[7].

Внесок у німецьке мовознавство

Великий теоретичний внесок Бегаґель зробив у розвиток уявлень про німецький синтаксис та середньоверхньонімецьку мову.

Йому належить також формулювання принципів синтаксису про розташування слів і різних частин мови відносно один одного в німецькому реченні. Ці принципи об'єднують поняттям «Закон Бегаґеля»[8][9].

Закон зростальних членів речення (четвертий принцип Бегаґеля), згідно з яким, з двох членів речення найменший передує найбільшому, сьогодні є важливою складовою досліджень про актуальне членування речення і знаходить відображення у квантитативній лінгвістиці.

Серед наукових праць Бегаґеля найбільш відомі саме праці з історії німецької мови (наприклад, Geschichte der deutschen Sprache, 1891; Der Heliand und die angelsächsische Genisis, 1902, 1908), синтаксису (Syntax d. Heliand, 1897; Deutsche Syntax, I-IV, 1923-1928; Gebrauch der Zeitform im konjunktiven Nebensatz der Deutschen, 1898) лексиці і варіантів (Schriftspr. Und Mundart, 1896)[10][11].

Родина

2 серпня 1887 Отто Бегаґель одружився на Кларі Єлизаветі Марії Доротеї (нім. Klara Elisabeth Maria Dorothea 1866 — 1924), доньці професора Віденського інституту обробки ґрунтів Філіпа Целлера (нім. Philipp Zöller 1831 — 1885) і його дружини Єлизавети Анни Маґдалени Діль (нім. Elisabeth Anna Magdalene Diehl 1845 — 1928). Від цього шлюбу Отто мав доньку Павліну Єлизавету Софію Бегаґель (нім. Pauline Elisabeth Sophie Behaghel 1890 — 1967) і сина Едуарда Фелікса Філіппа Отто Бегаґеля (нім. Eduard Felix Philipp Otto Behaghel 1895 — 1961). Син Едуард згодом став професором хімії в університеті Гіссена, де працював Отто Бегаґель.

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Encyclopædia Britannica
  3. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118657917 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  4. PND: 118657917 (нім.). Katalog der Deutschen Nationalbibliothek. Архів оригіналу за 12 вересня 2012. Процитовано 12 лютого 2012.
  5. Allgemeine deutsche Biographie & Neue deutsche Biographie (Digitale Register). Aachen - Behaim, Bd.: 1, Berlin, 1953. 747 - Behaghel, Otto (нім.). Архів оригіналу за 12 вересня 2012. Процитовано 12 лютого 2012.
  6. Hannelore Götz, Klaus-Dieter Rack. Hessische Abgeordnete 1820−1933, Ergänzungsband: Biographische Nachweise für die Erste Kammer der Landstände des Großherzogtums Hessen. — Darmstadt, 1995. — С. 39.
  7. Otto Behaghel: Ehrungen (нім.). Justus-Liebig-Universität Gießen. Архів оригіналу за 18 травня 2012. Процитовано 12 лютого 2012.
  8. Karl-Heinz Best. Otto Behaghel (1854-1936). In: Glottometrics 14. — 2007. — С. 80-86. (PDF ram-verlag.eu)
  9. Otto Behaghel. Beziehungen zwischen Umfang und Reihenfolge von Satzgliedern. In: Indogermanische Forschungen 25. — 1909. — С. 110-142.
  10. Behaghel, Otto. LCCN: nr 98013380 (англ.). The Library of Congress. Архів оригіналу за 12 вересня 2012. Процитовано 12 лютого 2012.
  11. Behaghel, Otto (англ.). Virtual International Authority File. Архів оригіналу за 12 вересня 2012. Процитовано 12 лютого 2012.

Література
  • Friedrich Maurer. Behaghel, Otto. Neue Deutsche Biographie. — Berlin : Duncker & Humblot, 1953. — Т. 1. — С. 747.
  • Hans Ramge. Otto Behaghel und das Deutsche Seminar. In: Panorama 400 Jahre Universität Giessen: Akteure, Schauplätze, Erinnerungskultur. — Frankfurt : Societäts-Verl, 2007.
  • Hermann Haupt, Georg Lehnert. Chronik der Universität Gießen, 1607-1907. — Gießen : Verlag Alfred Tölpelmann, 1907. — С. 53.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.