Гайдельберг

Розміщений у Верхньорейнській низовині на березі річки Неккар. На території міста здіймаються пагорби Кьоніґштуль («Королівський трон» висотою 568 м), Гайсберґ (375 м) на лівому березі Неккара і Гайліґенберґ («Гора Святих» висотою 445 м) на правому.

Перша згадка про Гайдельберг датується 1196 роком, проте поселення на території сучасного міста існували вже у VI—VIII ст. Після розпаду імперії Карла Великого ці території належали до герцогства Франконія у складі Східного Франкського королівства. У 939 король Оттон I Великий із Саксонської династії ліквідував герцогство Франконію, її землі були поділені і включені до королівських володінь.

На території кожного з герцогств Східного Франкського королівства (Франконія, Саксонія, Лотарингія, Швабія, Баварія, Тюрингія) — існували королівські, згодом імператорські маєтки — пфальци. Управління цими маєтками, а заодно й судову владу в герцогствах від імені короля здійснювали пфальцграфи («граф-палатин», «палацовий граф»). З ліквідацією Франконського герцогства перестала існувати посада франконського пфальцграфа. Лотаринзький пфальцграф спочатку перебував в Аахені, потім, у X—XI ст. в замках навколо Кельна і Бонна. Після територіальних втрат пфальцграфство Лотарингія в 1085 було перетворене на пфальцграфство Рейнське, до нього перейшла частина західних територій колишньої Франконії, що перебували у власності кайзера.

З 1196 рейнськими пфальцграфами стали герцоги Вельфи, з 1214 — герцоги Віттельсбахи, які одночасно були й герцогами Баварії.

Гайдельберзький замок відомий з 1225 року. Як припускають історики, мова йде про верхній замок. Згодом було збудовано нижній (сучасний) замок (на висоті 80 метрів над долиною Неккара). У 1303 згадується про верхній і нижній замки в Гайдельберзі. Місто в долині, за останніми даними, було закладено близько 1220 року. Ринкова площа розміщена за 500 м від замку. Найстарішою парафіяльною церквою була церква Святого Петера.

У 2-й половині XIII ст. Гайдельберг став однією з резиденцій рейнського пфальцграфа. Після остаточного поділу баварських і пфальцських володінь Віттельсбахів, що настало в 1329 році, Гайдельберг став єдиною столицею Рейнського Пфальца (в середині XIV ст. за Рупрехта I Віттельсбаха).

У 1356 Рупрехта I Золотою буллою кайзер Карл IV Люксембург підвищив до курфюрста — «князя-виборця», а пфальцграфство Рейнське перетворив на Курфюрство Пфальц. Відтепер курфюрст Пфальца отримав право одним зі 7 князів Райху обирати кайзера, а після короля богемського, яким був представник Люксембургів, вважався старшим зі світських курфюрстів імперії.

У 1386 році курфюрст Рупрехт I заснував університет. На сьогодні він є найстарішим університетом Німеччини. Проте на той час на тодішній території Священної Римської імперії вже функціонували університети у Болоньї (1119), Падуї (1222), Перуджі (1308), Флоренції (1321—1859), Пізі (1343), Празі (1348), Павії (1361) і Відні (1365).

Існує думка, що студентський гімн Gaudeamus виник у середовищі студентів Гайдельберзького університету.

У 1416—1423 в Гайдельберзькому університеті навчався Ніколаус Кузанус.

За правління курфюрста Філіпа Праведного у Гайдельберзі поширилася культура Північного гуманізму. Навколо Йогана Дальберґа, канцлера університету і єпископа Трірського, у Гайдельберзькому університеті виник гуманістичний осередок. Сюди було запрошено Рудольфа Агріколу — «батька Північного гуманізму» — викладачем новоствореної кафедри грецької мови.

У списках студентів філософського факультету Гайдельберзького університету за 1509 рік внесене ім'я Йогана Фауста, який тут отримав ступінь бакалавра теології.

У 1537 блискавкою було зруйновано верхній замок.

У період Реформації у Курфюрстві Пфальц у 1530-х роках поширилося лютеранство, зокрема за курфюрста Отто Генріха Віттельсбаха. У Гайдельберзькому університеті було закрито кафедру католицької теології, натомість на теологічному факультеті почали викладати давньогрецьку і давньоєврейську мови, на медичному факультеті проводити практичні заняття. Отто Генріх об'єднав університетську бібліотеку з кількома власними й, таким чином, заснував знамениту Палатинську бібліотеку, чи не найбільшу в тогочасній Європі.

Після смерті бездітного Отто Генріха у 1559 курфюрстом став його дальній родич Фрідріх III Благочестивий із молодшої династичної лінії Віттельсбах-Зіммерн. За нього і його наступників у Пфальці поширився кальвінізм. З цим Гайдельберзький університет став одним із центрів європейської пізньогуманістичної культури, «німецькою Женевою». У 1591 сюди прибув професор історії Ян Грутер, який у 1603 став директором Палатинської бібліотеки.

Зі створенням 1608 Євангелічної унії її лідером став курфюрст Фрідріх IV «Der Aufrichtige», а після його смерті — його син Фрідріх V.

З початком правління юного Фрідріха V у вересні 1610 Гайдельберг став загальноєвропейським протестантським центром, які, об'єднані в Євангелічну унію, протистояли католицьким князівствам Священної Римської імперії німецької нації, кайзерові і Папі Римському, а також головним осередком розенкрейцерів. З нагоди одруження Фрідріха V з англійською принцесою Елізабет у Гайдельберзі спорудили небачені досі сади, інженерні споруди під керівництвом французького інженера Саломона де Косса (Hortus Palatinus), які стали втіленням розенкрейцерського міфу.

Початок Тридцятилітньої війни і коронація Фрідріха V 4 листопада 1619 як короля Чехії стали для Пфальца катастрофою. Військо Фрідріха V було розгромлене під Білою Горою, а його самого позбавили титулу і володінь. 14 вересня 1622 року військо Католицької ліги під командою фельдмаршала графа Тіллі взяло Гайдельберг. У місті було вчинено різанину протестантів і зруйновано розенкрейцерські сади. Пфальцграфом став у 1623 році лідер Католицької ліги герцог Максиміліан I Баварський. Він наказав перевести Палатинську бібліотеку до Ватикану. Внаслідок цих подій Гайдельберг частково повернувся у католицтво.

В ході подальших подій Тридцятилітньої війни Гайдельберг взяли в 1633 шведи. Під час воєн із Францією Гайдельберг взяли штурмом французами в 1689 і 1693, коли замок і місто було зруйновано. Внаслідок занепаду в 1720 році столицю Курфюрства Пфальцського було перенесено з Гайдельберга до Мангайма.

У 1803 році рішенням імперської депутації на вимогу наполеонівської Франції частину колишнього Курфюрства Пфальц було включено до складу курфюрства Баден, утвореного того ж року замість ліквідованих духовних імперських курфюрств.

Гайдельберзький замок згорів 24 червня 1764 р. під час грози. Припинити подальше руйнування замку закликав у 1803 році драматург Август фон Коцебу. Відтак Гайдельберг став одним з місць паломництва німецьких романтиків. Велику роль у справі збереження Гайдельберзького замку відіграв француз граф Шарль де Гремберг, який, починаючи з 1810 року, упродовж кількох десятиліть залишався охоронцем замку. Значного імпульсу додало будівництво залізниці Мангайм — Гайдельберг, першої в Бадені. У Гайдельберзі багато разів бував англійський художник Вільям Тернер (у 1817—1844), письменники Віктор Гюго (у 1838) і Марк Твен (1878), які залишили свої твори про місто.

Упродовж 1960—2002 рр. у місті знаходилася штаб-квартира Союзного Командування Європи Мобільними Силами.

У місті народився:

• Фрідріх Еберт (1871—1925) — німецький соціал-демократ, а також перший в історії Німеччини демократично обраний керівник держави
• Ернст Юнгер (1895—1998) — німецький письменник, публіцист, націонал-революціонер, ідеолог консервативної революції.

У місті померли:

• Сементовський-Курило Микола Митрофанович (1901—1979) — російсько-український, італійський, німецький письменник, журналіст, редактор й астролог.
• Васиньчук Антін Климентійович (1885—1935) — визначний український громадський діяч та політик Холмщини та Підляшшя. Навчався тут в університеті[15].