Офіційна мова

Офіці́йна мо́ва — мова, якій у певній державі, країні чи міжнародній організації надано спеціального (у порівнянні з іншими мовами — «надзвичайного») статусу ^{[джерело?]} — як мови, вживання якої обов'язкове в офіційних документах, в органах законодавства, державного управління, судочинства, у закладах освіти, науки, культури тощо.

Для мови, визнаної офіційною в певній державі (країні), використовують також термін «державна мова».

Як правило, це мова, якою зобов'язані послуговуватися урядові та інші офіційні установи у своїй документації (листуванні тощо). У країнах, що мають не одну офіційну мову, закон може вказувати на написання документів декількома мовами.

Статус мови «офіційна» не означає, що населення країни користується лише нею.

Офіційний (державний) статус у багатьох випадках мають мови основних народів, що населяють дану країну. Ряд країн світу мають більш, ніж одну офіційну мову. Наприклад (див. Список офіційних мов за країнами):

• Індія — 23 офіційні мови
• Південна Африка — 11 офіційних мов
• Афганістан — 8 офіційних мов
• Білорусь, Бельгія, Болівія, Канада, Фінляндія, Парагвай, Швейцарія, Республіка Ірландія тощо — дві, або більше офіційних мов.

В окремих регіонах держави нарівні з офіційною можуть бути визначені регіональні мови.

Деякі країни, як, наприклад, США, зовсім не мають офіційної мови. Одна загальноприйнята мова там встановлена традиційно.